RU  UK  EN
Статті  >  Напиши  >  Еквадор: бути індіанцем

Еквадор: бути індіанцем

Олена Расенко відвідала Еквадор і за час поїздки встиг не тільки зібрати для редакції безліч матеріалу, але й познайомитися з місцевими і навіть втратити свідомість...Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами.

Мене вперше підозрювали у перевезенні наркотиків. Одна, в країні, де немає українського посольства, я стояла і гарячково думала, чи не міг хтось щось підкинути мені на шляху до аеропорту. У той момент від переживань я, здається, схудла на кілька кілограмів. Митник, який погано говорив англійською, при мені зняв целофанову упаковку з валізи й акуратно обмацав мої особисті речі. Однак, навіть не дійшовши до дна, сказав, що все нормально і мені можна йти на посадку. Коли я вдруге відлітала з Еквадору, ситуація повторилася. Потім я зрозуміла, що перевіряють практично всіх іноземців, просто тому що існує проблема наркобізнесу на континенті, а громадяни інших країн часто виявляються перевізниками заборонених речовин.

Тільки прогулюючись на самоті можна відчути дух чужого міста. Пізнати його звуки, запахи і смак. Трошки заблукати, розпитати місцевих, де знаходиться, наприклад, бібліотека і зайти в найближче маленьке кафе. Чужа мова, нові інтонації, відкриття за кожним поворотом. Здається, що цей вир переносить в іншу реальність.

Еквадор дивовижний. Багато разів, спостерігаючи, як сідає сонце на екваторі, я повільно втягувала в себе повітря, намагаючись зрозуміти, чому воно так п’янить. Якоїсь миті я ловила амбре фруктових дерев, наступної – аромат троянд і лаванди. Іноді пахло евкаліптовим медом або міцною кавою, яку еквадорці так люблять пити вечорами. Проте один запах, свіжий, ранковий, наполегливий, схожий на саме життя, відчувався повсюди. Це була вода. Чиста і холодна, з присмаком снігу, вона спускається з Анд, а гаряча, збагачена мінералами – б’є з-під землі. Сотні річок і струмків, розкиданих по всій країні, впадають у Світовий океан, зрошуючи вічнозелені ліси Еквадору. Форель, марліни, тунець, окунь, сом, піраньї. Деякі індіанці досі ловлять рибу в гірських водоймах за допомогою загострених палиць.

І так само як і багато тисяч років тому, нащадки інків відпочивають біля термальних джерел. Раніше воїни годинами просиджували там, заліковуючи свої рани, отримані в боях з супротивником. Нині ж у країні десятки «диких» і облаштованих місць для прийняття водних процедур, і еквадорці цілими сім’ями виїжджають туди на всі вихідні. Розташовані вони в безпосередній близькості від діючих або сплячих вулканів. Медики стверджують, що вода Анд здатна вилікувати суглоби, шлунок і шкіру.

Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами. Поруч з вогнедишним Тунгурауа два заповнених по вінця цілющих басейни. Та перш ніж бездумно плескатися в них, варто поміркувати над тим фактом, що у цього оздоровчого релаксу є свій «підводний камінь» – часті випадки зомління серед тих, хто вирішив скупатися. Саме в Баньосі вперше знепритомніла і я. А причина такої реакції організму – перепади температур і, як наслідок, артеріального тиску у відвідувачів. Поруч з гарячими басейнами встановлено кілька душових кабінок з крижаними струменями. Після майже киплячої водойми стати під холодний душ – випробування на міцність навіть для абсолютно здорової людини. А в іншому для обережних і не фанатичних туристів термальні курорти Еквадору цілком безпечні. Втім, рекомендую зосереджуватися не тільки на оздоровчій частині відпочинку, а й на... споглядальній. Баньос оточують п’ятдесят сім водоспадів. 

Через містечко проходить звивиста гірська дорога і, петляючи разом з нею, я заглиблювалася в джунглі. Амазонка величезна і прекрасна. Тут мешкають очкові ведмеді, ягуари, тамарини, отруйні жаби і тапіри, живуть чорні каймани і видри, електричні вугри і зелена анаконда. Над головою раз у раз проносяться хмари крикливих мавп, а з гілок зриваються райдужні ара. Біля ніг пробігають квапливі капібари – кумедні товстенькі тварини з короткими лапами.

Джунглі постачають еквадорців величезною кількістю фруктів. Серед них екзотичні плоди мамі, серцевина яких за смаком схожа на м’ясо, соковиті пепінос, що чимось нагадують огірки, черімойя з присмаком заварного крему. Над чаєм і мінералкою тут віддають перевагу фрешам. Кухня еквадорців проста й малосольна. На вулицях продають традиційні смажену картоплю, великі шматки свинини і кукурудзу. На свята готують куй – звичайна для нас морська свинка, затишна і ласкава тут, але запечена з сиром там. Для відчайдушних є картопляний суп «ягуарлокро», який подається з кров’ю, і страва з бичачих геніталій «кальдо-де-мангера» чи делікатесний бульйон «кальдо-де-пата» зі смаженими телячими копитами.

Еквадорці дуже працьовиті. Вони з вдячністю ставляться до того, чим обдарувала їх природа. І навіть індустріальний світ, який кількасот років тому увірвався на континент, не зміг викорінити в душах індіанців почуття глибокого обожнення землі. Буквально кожен її клаптик зораний і засіяний. Щодня хороший господар виходить у поле або на город подивитися, як росте маїс, пшениця, картопля, банан, чи набралися соком помідори, чи позеленіла цибуля, чи підросло авокадо.

Величезні поля полуниці накривають поліетиленовою плівкою, щоб урожай, який збирають тут тричі на рік, зняти з гілочок чистим і цілим. Коли індіанець засіває землю, він наспівує дещо сумні мотиви. Це імпровізація, суміш молитви і стародавніх індіанських мелодій. Людина просить у ґрунту хорошого врожаю і журиться, що без щедрих дарів природи він і його родина пропадуть.

Найважливішими речами для еквадорців є їхня сім’я, віра в Бога, честь, патріотизм. Вони скромні й стримані, не нав’язуються, завжди першими вітаються з незнайомцями, під час торгу легко поступаються, старанно вчаться, практично не палять і не п’ють, люблять грати у футбол і вірять, що кожне справжнє почуття має знайти своє продовження біля вівтаря. Еквадорські чоловіки з радістю віддають кермо влади своїм дружинам. Жінки керують господарством, виконують роль домашніх скарбників, вирішують, куди і коли підуть навчатися діти, де сім’я проведе майбутню відпустку і навіть чи може син або дочка, які швидко подорослішали, сходити на побачення. Місцеві не вибагливі до одягу. Вони не соромляться надіти заштопану кофту чи бувалі штани. Проте кожен поважаючий себе індіанець ніколи не з’явиться серед людей у брудному. Зовнішня охайність – як ознака чистоти помислів.

В Еквадорі шанують старість. Законом країни закріплено право кожного, кому виповнилося 65, не стояти в черзі, а йти у її початок. Усі зобов’язані пропускати вперед літніх людей. Для них же безкоштовне медичне обслуговування, щоправда, тільки в державних клініках, знижки на комунальні послуги, проїзд у громадському транспорті і навіть безкоштовне поховання.

Тут звикли вскакувати в автобус на ходу. Навантажені й вагітні, старі й молоді, всі еквадорці за лічені секунди готові вийти на своїй зупинці. Уся справа в чіткому і щільному графіку міського та приміського транспорту. Бензин, а отже, і дорога тут коштує копійки. Всього за 7-10 доларів можна зі столиці потрапити практично в будь-який куточок країни.

Поїхала і я з друзями. Діставшись до невеликого містечка Отовало, ми зупинилися в затишному кафе. Хазяйкою закладу виявилася полячка, яка давно мешкає в Еквадорі. Трохи розпитавши мене, як там живе зараз Європа, вона запропонувала нам чай з листя коки. Бадьорливий, зовсім не схожий на традиційний, він чудово зігрівав у холодний вечір. Крім того, сон проганяли й почуті легенди. Мій місцевий друг захоплено розповідав, що десь у довколишніх горах заховане золото інків, що ніхто й дотепер не знає, скільки добра врятував від жадібних конкістадорів вождь Ромінауї. Можливо, колись цей скарб все-таки повернеться в казну народу, для якого тисячоліттями існують три головні заповіді (навіть прописані в конституції Еквадору) – не брехати, не красти і не лінуватися.

Фото з відкритих джерел

Вам це буде цікаво:
Йодль – музика австрійських гір
Три роки тому в Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Історія однієї вулиці: Шпігельгассе
Шпігельгассе, що у перекладі з німецької означає «Дзеркальна вулиця» чи «Дзеркальний провулок» – це зовсім не найбільша і не найголовніша вулиця в Цюриху. Навіть зовсім навпаки – вона феноменально коротка і вузька…
Баджо: морський народ Південно-Східної Азії
Нечисленні народи завжди цікавили вчених і художників, котрі шукали в їхньому способі життя натхнення для своєї творчості. Один із найпопулярніших етносів сьогодні - баджо, морські цигани, котрих формально можна співвіднести з Малайзією.
Оплачуємо проїзд і дивимося у вікно: найбільш незвичні трамвайні маршрути світу
Всупереч багатьом песимістичним прогнозам урбаністів XX століття, трамвай як вид громадського транспорту зміг не лише вистояти у боротьбі з метро та іншими засобами пересування, але й здобув друге дихання вже в наш час.
Життя амішів: щастя у простих речах
Коли вперше про них чуєш, не віриш власним вухам, коли вперше бачиш – очам. У їхніх паспортах немає фотографій, вони не платять податки, не служать в армії, носять просту одежу, їздять на кінних візках, обходяться без благ цивілізації і, звісно, готують найсмачнішу їжу в Америці. Заінтриговані? Знайомтесь: аміші – люди, що живуть поза часом.
Головне – не загубитися: найцікавіші ринки Стамбула
Жодне східне місто неможливо собі уявити без великої кількості торгових точок – «купи-продай» у місцевих жителів будь-якого віку і статусу в крові. Навіть той факт, що Стамбул – це наполовину Європа, ніскільки не скасовує «східність» мегаполіса. Щоб ви напевно знали, куди і за чим іти, Outloook, повернувшись зі стамбульських ринків, розповідає про найбільш вражаючі з них.
Водні ворота. Вражаючі порти світу
Аеропорти, залізничні вокзали, автобусні станції практично завжди створюються «за примхою Людини». А ось порти і гавані – це вже спільна творчість homo sapiens і природи. Outlook пропонує вашій увазі найгарніші та найоригінальніші з них.
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими. Приймаючи сторону світлих сил, спритні поселяни не забували нагріти руки у вогні вселенської битви.
ВІДЕО. Віфлеєм: абсолютна святість
Посольство Палестини в Україні і особисто Надзвичайний та Повноважний Посол Мохаммед Аль-Асcад організували поїздку до Палестини для журналістів, серед яких була і команда OUTLOOK. Ми запускаємо серію відеосюжетів про те, чим може похвалитися і здивувати ця країна. Починаємо з Віфлеєму!
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Ескімоські іглу. Що нам варто із снігу дім збудувати!
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
ВІДЕО: Скло зі святого міста
Завдяки Посольству Палестини в Україні OUTLOOK пощастило побувати в цій дивовижній країні і познайомитися з її традиційними ремеслами. Сьогодні розповімо вам про технології виготовлення виробів зі скла ... Палестинський Хеврон відомий як місто трьох релігій і трьох цивілізацій, справжнє місце сили. Напевно, тому доля так розпорядилася, що саме там з'явилося скло, яке хоч і здається крихким, однак насправді є віковим, як і сам Хеврон.
Тут пахне Різдвом
Різдво – одне з найкрасивіших і улюблених свят в Європі й готуються до нього задовго і ґрунтовно! Різдвяні базари, вкриті яскравими гірляндами, новорічними іграшками і блискучою мішурою створюють святкову атмосферу урочистості. Цією вражаючою красою пощастило помилуватися фотографу Роману Маткову, і сьогодні через фото-добірку він ділиться передсвятковим настроєм з читачами Outlook!
В рамках проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомила українок з мистецтвом розпису по тканині
Дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Пакистану в Україні Сіма Аттар приєдналася до культурно-освітнього проекту OUTLOOK і ГДІП Diplomatic Greetings і провела незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок.
У межах проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомить українок з мистецтвом розпису по тканині
9 грудня у Києві відбудеться незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок, який проведе дружина Посла Пакистану в Україні пані Сіма Аттар.
MUST- WATCH VIDEO: традиції чаювання в світі
Цей напій настільки щільно увійшов у життя людини, що іноді ми самі не помічаємо, як знову поставили чайник на плиту. Існують тисячі способів його приготування. OUTLOOK пропонує вашій увазі кращі з них.
Гребені краси. Таджицькі гребінці
"...Коли Бахріддінова мама збиралася на роботу, вона старанно укладала свої довгі коси навколо тюбетейки. Виходило щось схоже на корону. На свята жінка вплітала у своє чорне волосся спеціальні прикраси. При ходьбі вони ледь подзвонювали, створюючи відчуття танцю. А ввечері маленький Бахріддін не міг заснути, якщо не стискав у своїх руках тугу мамину косу. Він і тепер із благоговінням згадує її довге волосся і вважає його однією з головних умов жіночої краси..."
Без кліше
Ви можете собі уявити німця, котрий запізнюється? Або ж японця, що сидить в офісі в робочий час і плює у стелю? Ну або ж хоча б іспанця, який у поті чола працює з ранку до ночі? Навряд, оскільки виною тому стереотипи, які закріпилися за тим чи іншим народом. Сьогодні ми не тільки говоритимемо про них, а й спробуємо ці кліше спростувати.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
Закрити
Outlook facebook page