RU  UK  EN
Статті  >  Напиши  >  Еквадор: бути індіанцем

Еквадор: бути індіанцем

Олена Расенко відвідала Еквадор і за час поїздки встиг не тільки зібрати для редакції безліч матеріалу, але й познайомитися з місцевими і навіть втратити свідомість...Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами.

Мене вперше підозрювали у перевезенні наркотиків. Одна, в країні, де немає українського посольства, я стояла і гарячково думала, чи не міг хтось щось підкинути мені на шляху до аеропорту. У той момент від переживань я, здається, схудла на кілька кілограмів. Митник, який погано говорив англійською, при мені зняв целофанову упаковку з валізи й акуратно обмацав мої особисті речі. Однак, навіть не дійшовши до дна, сказав, що все нормально і мені можна йти на посадку. Коли я вдруге відлітала з Еквадору, ситуація повторилася. Потім я зрозуміла, що перевіряють практично всіх іноземців, просто тому що існує проблема наркобізнесу на континенті, а громадяни інших країн часто виявляються перевізниками заборонених речовин.

Тільки прогулюючись на самоті можна відчути дух чужого міста. Пізнати його звуки, запахи і смак. Трошки заблукати, розпитати місцевих, де знаходиться, наприклад, бібліотека і зайти в найближче маленьке кафе. Чужа мова, нові інтонації, відкриття за кожним поворотом. Здається, що цей вир переносить в іншу реальність.

Еквадор дивовижний. Багато разів, спостерігаючи, як сідає сонце на екваторі, я повільно втягувала в себе повітря, намагаючись зрозуміти, чому воно так п’янить. Якоїсь миті я ловила амбре фруктових дерев, наступної – аромат троянд і лаванди. Іноді пахло евкаліптовим медом або міцною кавою, яку еквадорці так люблять пити вечорами. Проте один запах, свіжий, ранковий, наполегливий, схожий на саме життя, відчувався повсюди. Це була вода. Чиста і холодна, з присмаком снігу, вона спускається з Анд, а гаряча, збагачена мінералами – б’є з-під землі. Сотні річок і струмків, розкиданих по всій країні, впадають у Світовий океан, зрошуючи вічнозелені ліси Еквадору. Форель, марліни, тунець, окунь, сом, піраньї. Деякі індіанці досі ловлять рибу в гірських водоймах за допомогою загострених палиць.

І так само як і багато тисяч років тому, нащадки інків відпочивають біля термальних джерел. Раніше воїни годинами просиджували там, заліковуючи свої рани, отримані в боях з супротивником. Нині ж у країні десятки «диких» і облаштованих місць для прийняття водних процедур, і еквадорці цілими сім’ями виїжджають туди на всі вихідні. Розташовані вони в безпосередній близькості від діючих або сплячих вулканів. Медики стверджують, що вода Анд здатна вилікувати суглоби, шлунок і шкіру.

Один з відомих курортів Еквадору – Баньос. Маленьке, затишне містечко в кількох годинах їзди від столиці. Воно займає вузьку долину на висоті двох тисяч метрів над рівнем моря і з усіх боків оточене горами. Поруч з вогнедишним Тунгурауа два заповнених по вінця цілющих басейни. Та перш ніж бездумно плескатися в них, варто поміркувати над тим фактом, що у цього оздоровчого релаксу є свій «підводний камінь» – часті випадки зомління серед тих, хто вирішив скупатися. Саме в Баньосі вперше знепритомніла і я. А причина такої реакції організму – перепади температур і, як наслідок, артеріального тиску у відвідувачів. Поруч з гарячими басейнами встановлено кілька душових кабінок з крижаними струменями. Після майже киплячої водойми стати під холодний душ – випробування на міцність навіть для абсолютно здорової людини. А в іншому для обережних і не фанатичних туристів термальні курорти Еквадору цілком безпечні. Втім, рекомендую зосереджуватися не тільки на оздоровчій частині відпочинку, а й на... споглядальній. Баньос оточують п’ятдесят сім водоспадів. 

Через містечко проходить звивиста гірська дорога і, петляючи разом з нею, я заглиблювалася в джунглі. Амазонка величезна і прекрасна. Тут мешкають очкові ведмеді, ягуари, тамарини, отруйні жаби і тапіри, живуть чорні каймани і видри, електричні вугри і зелена анаконда. Над головою раз у раз проносяться хмари крикливих мавп, а з гілок зриваються райдужні ара. Біля ніг пробігають квапливі капібари – кумедні товстенькі тварини з короткими лапами.

Джунглі постачають еквадорців величезною кількістю фруктів. Серед них екзотичні плоди мамі, серцевина яких за смаком схожа на м’ясо, соковиті пепінос, що чимось нагадують огірки, черімойя з присмаком заварного крему. Над чаєм і мінералкою тут віддають перевагу фрешам. Кухня еквадорців проста й малосольна. На вулицях продають традиційні смажену картоплю, великі шматки свинини і кукурудзу. На свята готують куй – звичайна для нас морська свинка, затишна і ласкава тут, але запечена з сиром там. Для відчайдушних є картопляний суп «ягуарлокро», який подається з кров’ю, і страва з бичачих геніталій «кальдо-де-мангера» чи делікатесний бульйон «кальдо-де-пата» зі смаженими телячими копитами.

Еквадорці дуже працьовиті. Вони з вдячністю ставляться до того, чим обдарувала їх природа. І навіть індустріальний світ, який кількасот років тому увірвався на континент, не зміг викорінити в душах індіанців почуття глибокого обожнення землі. Буквально кожен її клаптик зораний і засіяний. Щодня хороший господар виходить у поле або на город подивитися, як росте маїс, пшениця, картопля, банан, чи набралися соком помідори, чи позеленіла цибуля, чи підросло авокадо.

Величезні поля полуниці накривають поліетиленовою плівкою, щоб урожай, який збирають тут тричі на рік, зняти з гілочок чистим і цілим. Коли індіанець засіває землю, він наспівує дещо сумні мотиви. Це імпровізація, суміш молитви і стародавніх індіанських мелодій. Людина просить у ґрунту хорошого врожаю і журиться, що без щедрих дарів природи він і його родина пропадуть.

Найважливішими речами для еквадорців є їхня сім’я, віра в Бога, честь, патріотизм. Вони скромні й стримані, не нав’язуються, завжди першими вітаються з незнайомцями, під час торгу легко поступаються, старанно вчаться, практично не палять і не п’ють, люблять грати у футбол і вірять, що кожне справжнє почуття має знайти своє продовження біля вівтаря. Еквадорські чоловіки з радістю віддають кермо влади своїм дружинам. Жінки керують господарством, виконують роль домашніх скарбників, вирішують, куди і коли підуть навчатися діти, де сім’я проведе майбутню відпустку і навіть чи може син або дочка, які швидко подорослішали, сходити на побачення. Місцеві не вибагливі до одягу. Вони не соромляться надіти заштопану кофту чи бувалі штани. Проте кожен поважаючий себе індіанець ніколи не з’явиться серед людей у брудному. Зовнішня охайність – як ознака чистоти помислів.

В Еквадорі шанують старість. Законом країни закріплено право кожного, кому виповнилося 65, не стояти в черзі, а йти у її початок. Усі зобов’язані пропускати вперед літніх людей. Для них же безкоштовне медичне обслуговування, щоправда, тільки в державних клініках, знижки на комунальні послуги, проїзд у громадському транспорті і навіть безкоштовне поховання.

Тут звикли вскакувати в автобус на ходу. Навантажені й вагітні, старі й молоді, всі еквадорці за лічені секунди готові вийти на своїй зупинці. Уся справа в чіткому і щільному графіку міського та приміського транспорту. Бензин, а отже, і дорога тут коштує копійки. Всього за 7-10 доларів можна зі столиці потрапити практично в будь-який куточок країни.

Поїхала і я з друзями. Діставшись до невеликого містечка Отовало, ми зупинилися в затишному кафе. Хазяйкою закладу виявилася полячка, яка давно мешкає в Еквадорі. Трохи розпитавши мене, як там живе зараз Європа, вона запропонувала нам чай з листя коки. Бадьорливий, зовсім не схожий на традиційний, він чудово зігрівав у холодний вечір. Крім того, сон проганяли й почуті легенди. Мій місцевий друг захоплено розповідав, що десь у довколишніх горах заховане золото інків, що ніхто й дотепер не знає, скільки добра врятував від жадібних конкістадорів вождь Ромінауї. Можливо, колись цей скарб все-таки повернеться в казну народу, для якого тисячоліттями існують три головні заповіді (навіть прописані в конституції Еквадору) – не брехати, не красти і не лінуватися.

Фото з відкритих джерел

Вам це буде цікаво:
Нормандія очима Корнія Грицюка: яблука, молоко та океан
Для багатьох туристів Франція – це в основному Париж із довжелезною чергою на Ейфелеву вежу, Лувр та околиці з їхнім королівським шиком або курорти Середземного моря. А ось Корній Грицюк, мандруючи цією країною, вирішив податися на північ – у Нормандію! Для наших читачів він підготував цикл подорожніх нотаток про поїздку до Атлантичного океану і почне свою розповідь із вражень від містечка Довіля!
Чан-чан. Перуанське місто з глини
Бувалі мандрівники розповідають, що розглядати руїни стародавніх поселень в Андах можна місяцями, переїжджаючи з одного регіону в інший. Особливо багате на археологічні комплекси західне узбережжя південного континенту. Декотрі з них, приміром, Мачу-Пікчу, давно стали популярними серед туристів, інші тільки розпочинають прочиняти свої двері для допитливих.
У ритмі серця. Японські барабани тайко
Його звуки проникають у саме серце, зупиняють потік думок і змушують кров рухатися в якомусь магічному ритмі. Це гуркіт грому. Це мурашки по шкірі. Це – тайко. Японські барабани на їхній батьківщині зведені у ранг культу. Без них не обходиться жоден офіційний захід, їхня гра тішить слух під час радості і допомагає пережити печаль.
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким примудряються наїстись місцеві жителі. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди на ранок, а де й запастися кількома літрами води!
Якщо у тебе 10 доларів і ти в Стамбулі
Серед туристів, особливо з Європи, складно знайти людей, котрі хоча б раз не насолоджувалися відпочинком у сонячній і гостинній Туреччині. А от що чекає тих, хто обрав «іншу Туреччину» і вирушив оглядати чудовий Стамбул, ми розповідаємо на прикладі 10 доларів.
Водні ворота. Вражаючі порти світу
Аеропорти, залізничні вокзали, автобусні станції практично завжди створюються «за примхою Людини». А ось порти і гавані – це вже спільна творчість homo sapiens і природи. Outlook пропонує вашій увазі найгарніші та найоригінальніші з них.
Гагаузи: этнос Білого Півня
«Жив у глухому гагаузькому селі бідний селянин, і багатства у нього було – троє синів…» - так розпочинається одна з народних казок, створених гагаузами. Цей тюркський народ і насправді жив небагато, кочував селами, пас овець.
Подорожі до китової пащі
Нам, дорослим, іноді таки вдається втілити в життя дитячі фантазії, побачити наяву історії з малечих снів, відтворити те, що здавалося казкою. Ось мріяли ви коли-небудь побувати в пащі у кита? Ніби вас проковтнула величезна рибина і тривалий час ви там жили, роздивлялись, як там у неї всередині, облаштовували свій побут, плавали та пірнали досхочу?
Що вони їдять: кухня Риму
Outlook часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Вироби з соломки
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво виготовлення виробів з соломки, про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
Departure: Волендам
П’янка свобода, шедеври у музеях, фантастична архітектура, над якою трудились і людина, і природа – все це, звичайно, про нідерландську столицю Амстердам, таку відому і незвідану водночас. І все б добре, але самих Нідерландів у цьому, либонь, найбільш космополітичному і толерантному місті Європи практично немає, так що саме на її пошуки ми і рушимо в околиці столиці, а точніше – в село Волендам.
Продається все: найкращі ринки планети
У наш час складно здивувати людину, особливо міську, якимось великим магазином або ринком, оскільки навіть у міні-маркеті біля будинку можна купити все. Утім, по всій планеті продовжують працювати легендарні базари, про які століттями складають легенди і розказують із захватом, розуміючи, що вони – набагато більше, ніж просто місце для збуту товарів.
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця.
Ловля креветок в Оостдюнкерке: Так, я на коні!
Якщо в ранковий час прогулюватись пляжами місцини Оостдюнкерке, розташованій в одній із західних провінцій Бельгії, то можна побачити одразу декілька сонць. Одне, звісно, в небі, а інші – жовтими плямами, верхи на конях, що, тягнучи на собі здоровенні плетені кошики, повільно бродять мілиною Північного моря. Так тут виглядає полювання на креветок.
Габон. Ласкаво просимо!
Жили-були на західному узбережжі Африки пігмеї. Нікого не чіпали. Коли були голодні, полювали і збирали горіхи з бананами. Потім прийшли мпонгве і фангі. Пізніше припливли португальці і назвали ці землі Габоном. Французи, котрі з’явилися слідом, оголосили їх своєю колонією, і лише в середині минулого століття, коли пігмеїв лишилося вкрай мало, Габон отримав незалежність від іноземців.
Австралійський едем – острів Кенгуру
Грізні хвилі то підіймаються, немов воїни на чатах, то розбиваються об скелястий берег і, складаючи зброю і покірно відступаючи, розсипаються у піну. Вітер вільно гуляє поміж лавандових полів, а евкаліптові діброви ховають у своїх заростях сонних коал. От-от сутінки накриють усе живе темним ковшем, і нічне життя похапцем розправить свої крила. Це не видуманий світ казкових переказів, а повсякденне життя острова Кенгуру.
Скоро лопнуть: міста, що виступають проти туризму
Ми багато пишемо про подорожі і нестандартний туризм, розповідаємо, куди поїхати за екзотикою, і як з користю витратити 10 доларів у різних містах світу, але рідко замислюємося про те, що туризм має і зворотний бік. Цього разу ми вирішили поглянути на юрби туристів очима місцевих жителів і розповісти про проблеми, що спіткали найбільш відвідувані міста планети.
ТОП-5 космічних місць Землі
Пляжі, ліси, пустелі – ви вже побували у багатьох куточках Землі, і хочеться чогось надзвичайно особливого? Чому б і ні: людство дуже давно літає в космос! Щоправда, подорож на Марс здаватиметься надто дорогою навіть для мільйонера. Адже поїздка за межі Землі обходиться у бюджет власного острова. Не біда: на нашій улюбленій планеті є просто вражаючі і по-справжньому космічні пейзажі!
Сен-Тропе – місто, що зійшло з екрана
В елітних колах про Сен-Тропе вперше заговорили, коли наприкінці XIX століття сюди навідався Гі де Мопассан. Французький письменник, знаменитий своїм безоціночним реалізмом, розповідав про затишну красу Сен-Тропе, пригадуючи про «луску сардин, що виблискує на сонці подібно до перлин»…
Закрити
Outlook facebook page