RU  UK  EN
Статті  >  Дізнайся  >  «Теорія великої відмови»

«Теорія великої відмови»

Дата 8 жовтня 1906 року залишилася в історії як символ великої відмови від заслужених почестей. Ось фінський письменник Арвід Ярнефельт отримує листа від Льва Толстого, нетерпляче розриває конверт, вдивляючись в написане російським прозаїком: «Постарайтеся зробити так, щоб мені не присуджували Нобелівської премії. Адже, якби це сталося, мені було б дуже неприємно відмовлятися».

Єдиною причиною, через яку 78-річний письменник відмовився від премії, була улюблена формула ідеалістів: «Гроші – зло». У листі до фінського колеги Лев Толстой пояснив, що всі біди світу походять від грошей, а тому неможливо розпоряджатися винагородою, не заплямувавши совісті. Ярнефельт виконав прохання автора «Війни і миру», і премію присудили італійському поетові Джозуе Кардуччі.

Іншим письменником, який відмовився від нагороди з альтруїстичних міркувань, був Жан-Поль Сартр. 1964 року засновники премії визнали, що творчість Сартра «пронизана духом свободи та пошуками істини». Знаменитий модерніст, герої творів якого отруєні буднями до «нудоти» і натикаються на стіну нерозуміння, вчинив відповідно до своїх принципів. Незалежність – «найважливіше поняття філософії» – не дозволила Сартру прийняти грошову винагороду. Про яку незалежність іде мова? Відповідь знаходимо в есе «Чому я відмовився від премії»: «Мої симпатії до венесуельських партизанів стосуються лише мене. Однак, якщо «Жан-Поль Сартр, лауреат Нобелівської премії» виступить на захист венесуельського опору, тим самим він разом із собою захопить і сам інститут Нобелівської премії». Це не перша відмова Сартра: 1945 року високопоставлені друзі запропонували філософу орден Почесного легіону, але модерніст не прийняв цього дару. А згодом і взагалі заявив, що література – це сурогат дієвого перетворення світу, а отже, у романістиці йому більше нема чого робити.

З ідейних міркувань не взяв грошової винагороди і Григорій Перельман, до того ж двічі: у 2006 році відмовився від Філдсівської премії – аналога Нобелівської, що вручається математикам, а 2010-го – від премії Математичного інституту Клея за вирішення гіпотези Пуанкаре, над якою вчені сушили мізки понад сто років. Причини відмови залишаються невідомими, однак є парадокс: Перельман твердить, що не потребує грошей (до речі, розмір премії сягав мільйона доларів!), хоча живе на околиці Петербурга в маленькій кімнатці аскета, де з меблів тільки стіл, стілець, ліжко і таргани. За іншою версією, математик має загострене почуття справедливості і заявляє, що його внесок у науку рівносильний внескові американця Гамільтона і що нагорода має знаходити всіх своїх героїв.

Утім, для деяких діячів відмова від міжнародного визнання стала справжньою трагедією.

«Хто я – вбивця, тать кривавий?

За що кару я несу?

Світові подарував я

Краю рідного красу».

Так писав Борис Пастернак про цькування з боку вітчизняної влади. Чутки про те, що Пастернака номінують на Нобелівську премію, ходили з 1946 до 1950 року, і щойно європейські журналісти починали писати про це, на батьківщині письменника посилювалися нападки критиків.

«Я радше побоювався, як би ці плітки не стали правдою, ніж цього бажав, хоча присудження тягне за собою обов'язкову поїздку за нагородою, вихід у широкий світ, обмін думками. Але ж не в силах був би я зробити цю подорож звичайною заводною лялькою, як це водиться, а в мене життя своїх недописаний роман, і як би все це загострилося. Ото вже Вавилонський полон».

У 1955 році письменник закінчує «Доктора Живаго», а за три роки йому все-таки присуджують Нобелівську премію. Далі, як водиться, загроза заслання і розстрілу. Слова підтримки в західній пресі здаються краплею в океані погроз і приниження, яким піддають Пастернака в Радянському Союзі. Однак Борис Леонідович не втрачає віри, поки його подругу Ольгу Івінську, котра стала прототипом Лари, не звільняють з роботи. Сірим жовтневим ранком Пастернак іде на телеграф і відправляє листа до Стокгольма з відмовою від премії, а в ЦК телеграфує: «Я відмовився від премії, поверніть Івінській роботу».

У схожі обставини влада згодом поставила ще одного видатного письменника, талант якого Нобелівський комітет визначив як «моральну силу, почерпнуту в традиції російської літератури». Олександр Солженіцин не міг забрати премію зі Швеції протягом 1970–1974 років, побоюючись, що назад у Радянський Союз його вже не пустять. Утім, автора культового роману «Архіпелаг ГУЛАГ» оголосили дисидентом і таки позбавили громадянства. Як мовиться, не було б щастя, та нещастя допомогло – так і Солженіцин нарешті отримав можливість забрати грошову винагороду. Але від іншої премії Олександр Ісаєвич все ж відмовився. 1998 року Борис Єльцин підписав указ про нагородження орденом «Святого апостола Андрія Первозванного», на що письменник заявив: «Від верховної влади, яка довела Росію до цього згубного стану, я не можу прийняти нагороду. Може, через багато років цю нагороду візьмуть мої сини».

І нарешті, відносно недавно, 2004 року, Нобелівську премію присудили австрійській письменниці Ельфріде Єлінек.

Та жінка принципово не приїхала на церемонію, бо вважала таку честь незаслуженою. Утім, від грошової винагороди відмовлятися не стала.

Дивитися на дар як на гру, умови якої ти приймаєш або ні – такий погляд на життя властивий багатьом геніям. Попри те, що формальні причини відмови від премій бувають різними: від ідейних протиріч до шантажу близьких, суть залишається тією ж самою – це небажання ставати залежним від умов, нав'язаних іншими.

Вам це буде цікаво:
Леніну й не снилося... Вражаючі мавзолеї
Великі й не дуже світу цього змушують голосно говорити про себе не тільки за життя, але й після смерті. А як, власне, можна промовчати, дивлячись на помпезну усипальню того чи іншого діяча, навіть не беручи до уваги єгипетські піраміди. Outlook переконався в тому, що мавзолей Володимира Ілліча на Красній площі – досить скромний притулок на відміну від...
Усім потрібні гроші. Валюти світу
Називають їх скрізь по-різному, проте люблять, напевно, однаково. Ми говоримо, звісно ж, про гроші, а точніше про їхні «другі імена». Адже крім офіційної, у кожної валюти є своя, народна назва, яке не так відома, але дійсно заслуговує на увагу!
Знай наших: Анатолій Кокуш
Кіно – либонь, найбільш «технічний» вид мистецтва, котрий придумало людство. Скільки б таланту, фантазії і енергії не було у творців будь-якого фільму, практично всі стадії виробництва так чи інакше спираються на техніку, без якої ідеї так і залишаться всього лиш ідеями.
Рисові поля: Злаки неземної краси
- Чи не хочете покуштувати рису? - таким питанням зустрічають гостей в Китаї. А якщо господарі виявляться ще і фермерами, вони можуть запросити вас на незвичайну екскурсію і покажуть шедевр природного мистецтва. Рис, який ми часто вживаємо в їжу, не замислюючись про його естетику, в момент вирощування нагадує ковдру, виткану з різнокольорових клаптиків...
Гід по старині: Европейські блошині ринки
Всупереч поширеній думці, європейські блошині ринки мають небагато спільного з секонд-хендом або звичайними торговельними рядами традиційних речових базарів. По суті, ці місця унікальні тим, що своєрідно відображають дух країни, а по непоказних, на перший погляд, товарах можна прочитати її минуле, відчути настрій епохи.
«Пташку шкода!». Пернатий символ Маврикія
Фігурки птиці додо «окупували» всі сувенірні крамниці Маврикію, а її зображення навіть стало національним символом, доповнивши собою герб країни. Та найприкріше, що всю цю славу маврикійський дронт отримав після того, як повністю зник з лиця землі, на що знадобилося менше ста років...
Пальчики оближеш: Що на вас чекає за кулісами найкращих кухонь світу
Давайте пригадаємо найбільш незвичну страву, котру вам випало скуштувати? Що це буде за їжа, вам вирішувати. Небагато екзотики;ті самі комахи, котрих ми слабо можемо уявити як інгредієнт; дивний напій із гіркуватим присмаком; несподіване поєднання гіркого і кислого… у кожного є свій незабутній досвід щодо цього.
Прийшов, побачив, збудував. Шедеври Джованні Лоренцо Берніні
Буває, подивишся на листівку із зображенням міста й одразу розумієш, що на ній Київ, Париж, Рим або рідне селище. І це зовсім не заслуга твоєї вчительки географії, а непосильна праця майстрів, руками яких створювалися знайомі всім шедеври архітектури. Сьогодні ми згадуємо італійського підкорювача мармуру Лоренцо Берніні.
Знай наших: Серж Лифар
Знаменитий француз українського походження в дитинстві був блакитнооким мрійником. Згодом усі його жадання стали реальністю. Хай би чого він прагнув, усе давалося легко, немов удача назавше зробила його своїм улюбленцем. Спів у хорі, артистичний талант і, нарешті, балет. Серж Лифар не тільки підкорив світові сцени та здобув заслужену славу. Він відродив французький балет як такий і ввів поняття, котрі стали основою неокласицизму.
Мистецтво Патрика Кабрала: папір як символ крихкості світу
Незалежний художник родом із Філіппін Патрик Кабрал завойовує світ своїми незвичними арт-роботами. Його творіння – це новаторство, що поєднує в собі вікові традиціїкаліграфії й суперсучасні 3D-технології. Його мистецтво - спосіб змінити світ на краще як за допомогою естетики, так і шляхом виконання соціальної місії.
На валізах: Олег Борщевський
Олег Борщевський – відомий режисер, сценарист і кліпмейкер. З-поміж його робіт – кліпи для «Потапа і Насті», гурту «НеАнгели». «Бумбокс», NIKITA, Тоні Матвієнко і багатьох інших. У милій бесіді він згадав найбільш цікаві місця на карті світу, в котрих побував, поміркував про таїнства подорожей і розповів про особисті розчарування.
Пабло Пікассо: Поет для своєї епохи
Про Пікассо як про самобутнього художника, графіка та скульптора нам так чи інакше відомо все або майже все, тоді як інші його іпостасі опинилися на другому плані. Ілля Еренбург одного разу дуже коротко описав відносини Пабло Пікассо зі своєю епохою: «ХХ століття знайшло в ньому власного експерта-динаміта, філософа та поета».
ЕКСКЛЮЗИВНЕ ИНТЕРВ'Ю: Пітер Хьоґ: «Немає ніякого дна, є тільки вічне падіння»
Пітер Хьоґ – данський письменник, філософ-лірик. Його називають відлюдником, адже на світських заходах він з'являється вкрай рідко, щоб представити нову книгу. Через усамітнений спосіб життя образ Пітера Хьоґа оповитий легендами. В інтерв'ю OUTLOOK Пітер Хьоґ розповів про те, як пише нові твори, що ховається за його аскетизмом, і поділився уявленнями про світ і людину.
26 жахливих фактів про Голокост
Голокост – одна з найстрашніших трагедій, в котру затягли людство викривлені уявлення про переваги однієї раси над іншою. У скаліченому тілі горів вогонь незламного духу. Хоча свідоцтва про Голокост неможливо читати без сліз і душевного болю, про це необхідно знати – хоча б для того, щоб уникнути подібного у майбутньому.
Де «запалюють» зірки
Мало що може зрівнятися з яскравим зоряним небом під акомпанемент тиші. Саме про зірки OUTLOOK і розповість, а точніше про місця, де на них відкривається найкращий вид. У Європі дивитися на зірки радять не де-небудь , а... в Словенії. Справа в тому, що ця невелика країна – одна з найчистіших у світі, а отже, й атмосфера тут не настільки забруднена смогом.
ВІДЕО: Величний спадок Узбекистану
Завдяки Посольству Узбекистану в Україні та особисто Надзвичайному і Повноважному Послу Алішеру Абдуаліеву OUTLOOK пощастило побувати в цій гостинній країні. І сьогодні ми розповімо про унікальне місце - Мавзолей видатного полководця і політичного діяча Амір Темура.
Яскравіше тисячі смарагдів. У Києві відкрилася виставка, присвячена українці Катерині Десницькій - дружині принца Таїланду
Катерина Десницька - родом з Волині. Втім, в світі її знають, як принцесу Таїланду, дружину принца Чакрабона. Ця незвичайна українка відома своєю безстрашністю і силою духу. Недарма під час російсько-японської війни вона відмовилася від привабливої ​​пропозиції жити в розкоші і багатстві і пішла на фронт працювати медсестрою. Після повернення доля винагородила її за сміливість. А історія її любові до сих пір захоплює любителів щасливих історій.
Історія бренду: «Louis Vuitton» – чемоданний прорив
Найбільш пізнаваний бренд у світі й один із найстаріших у Франції «Louis Vuitton» – це символ розкоші, елітарності й аристократизму. Усе розпочалося з якісних валіз, далі – різні види сумок, а тепер бренд виробляє все – і жіночий одяг, і чоловічий, і дитячий, і взуття, і прикраси. Причому «Louis Vuitton» нині діє не тільки в люксовому сегменті, а й розширює свій вплив і на prеt-а-porter.
Перфекціонізм – справа ювелірна
Сумні очі старого за вікном уважно стежили за революційною пожежею, яка охопила Петроград. Вогонь поширився на справу всього його життя – гордовита чотириповерхова будівля задихалася від крикливих комісарів і матросів, присутність яких здавалась грубим жартом після попередніх відвідувачів. Господар закладу, Карл Густавович Фаберже, напевно бачив у цьому хаосі наближення кінця своєї кар'єри. Однак, можливо, і потай сподівався на друге життя власної спадщини. Якби він знав, що так воно й станеться, – навряд чи маестро так швидко втратив би душевні сили...
Великі криві Фріденсрайха Гундертвассера
Він вигадав своє ім’я, щоб не бути схожим ні на кого іншого. Бунт його індивідуальності став основою для величезної творчої спадщини, а архітектура – продемонструвала можливість поєднувати екологічність і сучасні технології.
Закрити
Outlook facebook page