RU  UK  EN
Статті  >  Напиши  >  Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1

Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1

Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток туди...

До Японії льоту всього пара маленьких пляшечок віскі на двох і чотири рази поїсти. Пролітати над тайгою чудесно. Екраном біжить синя точка, націлюючись на Схід, а ти згадуєш уроки географії та уявляєш, яка краса зараз під ногами проноситься.

Аеропорт Наріта постав містом з майбутнього. Усе блимало і розмовляло, сигналило і переміщалось у просторі, повз проскакували електромобілі, спалахували величезні табло, усміхалися дівчата, походжаючи на височезних підборах.

Натовп виніс мене на доріжку, та хитнулася і повезла в іншу реальність.

Наш автобус піднявся на четвертий рівень естакади, де снували потяги, петляючи між дахів хмарочосів.

Там же мелькотіли зелені острівці з бонсай та акуратними кам'яними доріжками. Біля річки завмер інопланетний корабель, а десь внизу під ногами вирувало життя, пропахле смаженою куркою і рибою. Диснейленд, Аракава, Суміда... Я просто не могла не замилуватися цією дорогою. З її поворотами, нахилами, спусками і підйомами, або, як кажуть у Формулі-1, профілюванням. Я навіть забула про фотоапарат, який увесь цей час висів у мене на шиї. З'їхавши з експресвею, ми опинилися біля Імператорського палацу з його південно-західного боку, пронеслися найбільшою торговельною вулицею Токіо Гінзою і виїхали до центру мегаполіса. Навколо замерехтіли вивіски всесвітньо відомих японських компаній. Попереду виник сміттєвоз, і ... ми потрапили в пробку.

Висадили нас на невеликій площі й попросили до готелю пройтися пішки.

Він виявився метрах у тридцяти. Вельми компактний, з підвалом та об'ємною ліпниною на фасаді будівлі.

Увійшовши до свого синглу, я завмерла. Кімната не більше шести квадратних метрів, полуторне ліжко, вузький стіл з маленьким телевізором, такий же мініхолодильник, електрочайник і невеликий запас меленої кави. А зайшовши в санвузол, я була вражена, як економно можна використовувати кожен сантиметр!
Душ після тривалого перельоту – це все, про що я мріяла! Побоюючись забризкати все довкола, я присіла і зрозуміла, що ширина ванни якраз рівна обсягу моїх стегон. Я лила на голову воду і думала ... про Лідію, жінку, яка везла нашу групу до Японії. Її ж бо сідниці рази в три-чотири ширші від моїх. Мені хотілося збагнути, як митиметься вона? Частково чи боком? Так і не знайшовши відповіді на своє питання, освіжившись, я надягла просторе блакитне кімоно, яке видавали всім постояльцям готелю, і визирнула у вікно. Тут на мене чекав ще один конфуз. На відстані витягнутої руки від мене було вікно сусіднього дому. Стало зрозуміло, чому по дорозі я помітила стільки матових шибок у будинках.

Закипів чайник, і я увімкнула телевізор. З екрана на мене дивилися три молоді майже голі японки. Вони сиділи на підлозі досить просторої кімнати і щось жували. Мовчки і зосереджено. Між ними протискувався оператор, знімаючи дівчат у різних ракурсах, ще одна камера давала загальний план. Час од часу показували тарілку з вишнями. Мені стало цікаво, що ж буде далі. Одна з дівчат трохи нагнулася вперед і плюнула кісточкою від вишні. Треба визнати, плювок був влучним. Красуня поцілила з п'яти-шести метрів у порожню тарілку на протилежному боці кімнати. Телевізійники дали оплески. Мої роздуми про м'язисті язики японок перервав стукіт у двері. Це був наш гід. Навіщо він прийшов, та ще й без запрошення прослизнув до моєї кімнати, я втямила не одразу. Щось запитав про кондиціонер, будильник, плани групи на вечір. Потім зняв туфлі і сів на мою постіль. Стягнув шкарпетки, акуратно скрутив їх і сунув під ліжко. Розстебнув комір сорочки, поправив пасок на штанях, усміхнувся. Я стояла перед ним у кімоно на голе тіло і гарячково думала, чим його тріснути, але так, щоб не вбити. У двері постукали. Я мигцем кинулася на звук. Відчинила, навіть не питаючи, хто там. На порозі стояла перекладачка Варя. Дівчина прийшла перевірити, чи комфортно влаштувалася наша група в готелі. Серж, так назвав себе молодий японець, невдоволено пирхнув, узув туфлі на босі ноги, засунув шкарпетки в портфель і вийшов з номера. Як я потім дізналася, він по черзі навідався майже до всіх дівчат нашої групи, але ... ніхто не хотів кохати гостинного Сержа.

Увечері, прихопивши із собою паспорт і мапу Токіо, я вирішила прогулятися. Навпроти готелю лунав захоплений вереск. Крутилося величезне чортове колесо, котилися кабінки по «російських гірках», як тут їх називають. Пасажирів атракціону ну хіба тільки не скручували в баранячий ріг, пропускаючи через усі кола розважального «пекла». Квиток на таке задоволення коштував десять доларів. І хоча це було недешево, вирішила – треба! Я не верещала. Однак поспіхом згадувала, чи прописано в медичній страховці пункт про доправлення тіла на батьківщину. І якщо ні, то у скільки моїй родині обійдеться перевезення трупа в Україну. Я вже не розрізняла, де земля, а де небо, навіть якось розслабилася і подумала, що це не найгірший варіант померти, так би мовити, у розпал веселощів. Коли я ступила на тверду землю, помітила попереду себе дівчат, які ледь шкандибали. В однієї з них були мокрі до колін штани. Із розумінням усміхнувшись, я побрела до яскравих автоматів на розі вулиці. Страшенно хотілося випити. Бодай холодної кави.

Далі буде...

Вам це буде цікаво:
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими. Приймаючи сторону світлих сил, спритні поселяни не забували нагріти руки у вогні вселенської битви.
ВІДЕО. Віфлеєм: абсолютна святість
Посольство Палестини в Україні і особисто Надзвичайний та Повноважний Посол Мохаммед Аль-Асcад організували поїздку до Палестини для журналістів, серед яких була і команда OUTLOOK. Ми запускаємо серію відеосюжетів про те, чим може похвалитися і здивувати ця країна. Починаємо з Віфлеєму!
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Ескімоські іглу. Що нам варто із снігу дім збудувати!
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
ВІДЕО: Скло зі святого міста
Завдяки Посольству Палестини в Україні OUTLOOK пощастило побувати в цій дивовижній країні і познайомитися з її традиційними ремеслами. Сьогодні розповімо вам про технології виготовлення виробів зі скла ... Палестинський Хеврон відомий як місто трьох релігій і трьох цивілізацій, справжнє місце сили. Напевно, тому доля так розпорядилася, що саме там з'явилося скло, яке хоч і здається крихким, однак насправді є віковим, як і сам Хеврон.
Тут пахне Різдвом
Різдво – одне з найкрасивіших і улюблених свят в Європі й готуються до нього задовго і ґрунтовно! Різдвяні базари, вкриті яскравими гірляндами, новорічними іграшками і блискучою мішурою створюють святкову атмосферу урочистості. Цією вражаючою красою пощастило помилуватися фотографу Роману Маткову, і сьогодні через фото-добірку він ділиться передсвятковим настроєм з читачами Outlook!
Departure: Сатояма
У Японії є містечко, жителі якого дуже довіряють одне одному. Довіряють настільки, що п’ють воду з одного джерела, котре протікає через їхні оселі, ще й миють там посуд після їжі. Сатояма, що у перекладі означає ідеальне місце для життя в гармонії з природою, розташоване у північній префектурі Гіфу, ізольованій від решти світу гірськими вершинами і рисовими полями.
В рамках проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомила українок з мистецтвом розпису по тканині
Дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Пакистану в Україні Сіма Аттар приєдналася до культурно-освітнього проекту OUTLOOK і ГДІП Diplomatic Greetings і провела незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок.
У межах проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомить українок з мистецтвом розпису по тканині
9 грудня у Києві відбудеться незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок, який проведе дружина Посла Пакистану в Україні пані Сіма Аттар.
MUST- WATCH VIDEO: традиції чаювання в світі
Цей напій настільки щільно увійшов у життя людини, що іноді ми самі не помічаємо, як знову поставили чайник на плиту. Існують тисячі способів його приготування. OUTLOOK пропонує вашій увазі кращі з них.
Гребені краси. Таджицькі гребінці
"...Коли Бахріддінова мама збиралася на роботу, вона старанно укладала свої довгі коси навколо тюбетейки. Виходило щось схоже на корону. На свята жінка вплітала у своє чорне волосся спеціальні прикраси. При ходьбі вони ледь подзвонювали, створюючи відчуття танцю. А ввечері маленький Бахріддін не міг заснути, якщо не стискав у своїх руках тугу мамину косу. Він і тепер із благоговінням згадує її довге волосся і вважає його однією з головних умов жіночої краси..."
Без кліше
Ви можете собі уявити німця, котрий запізнюється? Або ж японця, що сидить в офісі в робочий час і плює у стелю? Ну або ж хоча б іспанця, який у поті чола працює з ранку до ночі? Навряд, оскільки виною тому стереотипи, які закріпилися за тим чи іншим народом. Сьогодні ми не тільки говоритимемо про них, а й спробуємо ці кліше спростувати.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
На чортовім кружляли колесі…
Крім кількох східноєвропейських країн, круглий металевий атракціон більше ніде не називають «чортовим». Іменоване за прізвищем творця «колесо Ферріса» вперше відкрило панораму Чикаго з 80-метрової висоти 1893 року. Відтоді вертикальний круг з кабінками почав з'являтися мало не в кожному великому місті. OUTLOOK пропонує вам дізнатися про найбільш вражаючі його екземпляри.
Кордони не перешкода: найбільш відомі анклави світу
Сьогодні Outlook подорожує по найцікавіших з точки зору географії й адміністративного управління містах і країнах, що є анклавами, цілком розташованих на територіях інших держав.
Подорожі до китової пащі
Нам, дорослим, іноді таки вдається втілити в життя дитячі фантазії, побачити наяву історії з малечих снів, відтворити те, що здавалося казкою. Ось мріяли ви коли-небудь побувати в пащі у кита? Ніби вас проковтнула величезна рибина і тривалий час ви там жили, роздивлялись, як там у неї всередині, облаштовували свій побут, плавали та пірнали досхочу?
Банк менталітетів. Японія: свій серед чужих
Японці вирощують сакуру, поїдають тоннами рис, майстерно скручують роли, розгулюють у кімоно і... вважають поганим тоном НЕ плямкати за столом. Якщо з першими фактами стійко асоціюються жителі Країни, де сходить сонце, то про останній знають далеко не всі. А проте, крім незвичайних правил етикету, у цього народу є ще цілий десяток тільки їм притаманних особливостей.
Пуерто-Ріко: заплив зі світлячками
Коли Христофор Колумб вперше висадився на Пуерто-Ріко 19 листопада 1493 під час своєї другої подорожі до берегів Америки, на острові не було нікого, крім жменьки індіанців, які називали себе таіно. Тепер же туди злітаються туристи практично з усього світла, просто щоб побачити ... бухту Москито!
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким примудряються наїстись місцеві жителі. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди на ранок, а де й запастися кількома літрами води!
Закрити
Outlook facebook page