RU  UK  EN
Статті  >  Напиши  >  Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”

Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”

Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.

Такагі-сан розбудив мене і мого оператора Сашка близько третьої ранку. Баночка холодного, рисове тістечко, і ось ми, сонні, сіли до японця в автівку та вирушили у напрямку до Тихого океану. Було прохолодно, хмарилось, дорога попереду вела на гуртовий ринок Цукідзі. Це унікальне місце, де щодня удосвіта стартує всесвітньо відомий аукціон тунця. Його продають свіжим і замороженим, порціями і цілим. Продану тут рибу розвозять по найкращих ресторанах Японії, компаніям, котрі виробляють продукти харчування, і великим роздрібним мережам. Однак славиться Цукідзі не тільки цим, щодня тут реалізують понад дві тонни різноманітних морепродуктів, які тільки здатна добути людина в світовому океані. Добовий товарообіг Цукідзі майже три мільярди єн (близько 36 мільйонів доларів). На ринку трудиться десь із шістдесят тисяч люду. Товар увесь свіжий і порівняно недорогий. Щоправда, сам вхід на Цукідзі недешевий. Такагі-сан заплатив за нас із Сашком і, хоча він скромно прикривав гроші рукою, я помітила, що обійшлася наша екскурсія для гостинного японця чи то в п'ятдесят, чи то в шістдесят тисяч єн (приблизно 6000 гривень). Так почався наш рибний день. І не тільки...

Лабіринт із прилавків. Усі гарячково метушаться. Продавці, покупці, носильники щомиті снують перед очима, рухаючись в якомусь своєму, схожому на техно-танець ритмі. Лавірувати між ними украй важко. Раз по раз ми із Сашком губили одне одного в натовпі та озиралися навсібіч, щоб не потрапити під колеса вантажівок або візків. Підійшли до переповненого ангару, де фасували рибу і молюсків. 

Очі розбігалися від побаченого: дивовижні змії, які ще крутилися під целофаном, кільця восьминогів, ракоподібні, покриті колотим льодом, каракатиці, черепашки і гребінці. 

Щось голосно вигукуючи, продавці різали, чистили, патрали, зважували, пакували, сміялися і пропонували скуштувати. «Та тут же половина товару живого!» – вигукнула я, помітивши, як схожій на осетра рибині, котра ще тріпалася, відрубали голову. «Так», – гордовито підморгнув мені Такагі-сан. «Зате тут усе свіже і без глистів», – додав японець. Я міцно вчепилася в Сашкову куртку. Він підштовхнув мене. Ми поспішали, бо вже спізнювалися до початку торгів тунця.

Торговців була сила-силенна. Усе нагадувало біржу зі своїми маклерами, брокерами та спекулянтами. Вони метушливо ходили між тушами і вигукували свої ціни. Хтось підходив до рибини і починав співати. Дедалі голосніше й голосніше. Поруч з низьких нот підхоплював інший продавець і намагався перекричати першого, пропонуючи свій товар. Покупці товпилися, горлали й собі, торгуючись. Дзвенів дзвіночок і лунав несамовитий переможний крик «Продано!» І все починалося знову. Кожна громадина тунця коштувала не менше десяти-п'ятнадцяти тисяч доларів. Це залежало від розміру і віку морського мешканця.

Рибу розмітали як гарячі пиріжки. Збуджена видовищем і людським гомоном довкола, я захотіла сфотографувати загальний план, але весь ангар, де відбувався аукціон, у кадр не поміщався. Я вилізла на порожні піддони, що стояли тут-таки. Один з них зрадницьки похитнувся, і я звалилася на щойно купленого кимось жовтоперого тунця.

Уже за чверть години все було розпродано. Задоволені покупці розтягували придбане, роз'їжджалися візки, замовкли торгаші. Сходило сонце. Захотілося їсти. Такагі-сан запропонував відвідати рибний ресторанчик і поснідати чимось, виловленим минулої ночі. Суші, сашимі, темпура. Запечені в тісті та сирі, загорнуті в норі дари моря однаково танули в роті. Сашко підсунув до мене мариновані овочі, оцет і порадив щедро поливати делікатеси – ану ж як Такагі-сан помилився щодо глистів. Ще на підносі поруч з оцтом була якась гарненька зелена трояндочка, я нескромно зачерпнула її шматочком сашимі. Так я вперше скуштувала васабі. Тієї миті я ненавиділа Сашка і Такагі-сана. Перший відверто сміявся, бачачи, як з очей мені ллються сльози, а другий стримано й лукаво посміхався, топлячи в соєвому соусі шматочок імбиру. «Гади», – процідила я, похапцем ковтаючи повітря, як той недорізаний вугор на ринку. Мені стало шкода себе і так сумно, а потім... Такагі-сан поспіхом купив мені дві порції міцної заварної кави і солодких рисових кульок моті, тож, можна сказати, мій рибний день завершився таки непогано.

Вам це буде цікаво:
Продається все: найкращі ринки планети
У наш час складно здивувати людину, особливо міську, якимось великим магазином або ринком, оскільки навіть у міні-маркеті біля будинку можна купити все. Утім, по всій планеті продовжують працювати легендарні базари, про які століттями складають легенди і розказують із захватом, розуміючи, що вони – набагато більше, ніж просто місце для збуту товарів.
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця.
Ловля креветок в Оостдюнкерке: Так, я на коні!
Якщо в ранковий час прогулюватись пляжами місцини Оостдюнкерке, розташованій в одній із західних провінцій Бельгії, то можна побачити одразу декілька сонць. Одне, звісно, в небі, а інші – жовтими плямами, верхи на конях, що, тягнучи на собі здоровенні плетені кошики, повільно бродять мілиною Північного моря. Так тут виглядає полювання на креветок.
Габон. Ласкаво просимо!
Жили-були на західному узбережжі Африки пігмеї. Нікого не чіпали. Коли були голодні, полювали і збирали горіхи з бананами. Потім прийшли мпонгве і фангі. Пізніше припливли португальці і назвали ці землі Габоном. Французи, котрі з’явилися слідом, оголосили їх своєю колонією, і лише в середині минулого століття, коли пігмеїв лишилося вкрай мало, Габон отримав незалежність від іноземців.
Австралійський едем – острів Кенгуру
Грізні хвилі то підіймаються, немов воїни на чатах, то розбиваються об скелястий берег і, складаючи зброю і покірно відступаючи, розсипаються у піну. Вітер вільно гуляє поміж лавандових полів, а евкаліптові діброви ховають у своїх заростях сонних коал. От-от сутінки накриють усе живе темним ковшем, і нічне життя похапцем розправить свої крила. Це не видуманий світ казкових переказів, а повсякденне життя острова Кенгуру.
Скоро лопнуть: міста, що виступають проти туризму
Ми багато пишемо про подорожі і нестандартний туризм, розповідаємо, куди поїхати за екзотикою, і як з користю витратити 10 доларів у різних містах світу, але рідко замислюємося про те, що туризм має і зворотний бік. Цього разу ми вирішили поглянути на юрби туристів очима місцевих жителів і розповісти про проблеми, що спіткали найбільш відвідувані міста планети.
ТОП-5 космічних місць Землі
Пляжі, ліси, пустелі – ви вже побували у багатьох куточках Землі, і хочеться чогось надзвичайно особливого? Чому б і ні: людство дуже давно літає в космос! Щоправда, подорож на Марс здаватиметься надто дорогою навіть для мільйонера. Адже поїздка за межі Землі обходиться у бюджет власного острова. Не біда: на нашій улюбленій планеті є просто вражаючі і по-справжньому космічні пейзажі!
Сен-Тропе – місто, що зійшло з екрана
В елітних колах про Сен-Тропе вперше заговорили, коли наприкінці XIX століття сюди навідався Гі де Мопассан. Французький письменник, знаменитий своїм безоціночним реалізмом, розповідав про затишну красу Сен-Тропе, пригадуючи про «луску сардин, що виблискує на сонці подібно до перлин»…
Живий танець. Полька
Цей танець не має жодного відношення до Польщі. У цьому життєрадісному і пустотливому темпі крутиться вся Європа і Америка, лише скромно додаючи до слова «полька» своє географічне розташування. Наприклад, фінська, андіжонська або навіть мексиканська. Саме з цієї хореографії починають діти, її ж вважають «вищим класом», який під силу лише витривалим танцюристам з міцним вестибулярним апаратом.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
Departure: Дакар
Сенегальська столиця Дакар – це не тільки найважливіше місто всієї Західної Африки, але й досить контрастне місце, найкраще для подорожі у форматі «познайомитися з Чорним континентом, але м'яко і плавно». Крім багатьох цивілізаційних і звичних сучасній людині атрибутів тутешнього життя, відчуття, що Африка з усією її романтикою, незвіданим і проблемами зовсім близько, не покидає тебе ані на мить.
Примарні міста: Детройт, Орадур-сюр-Глан, Прип'ять, Ченгун
Американський Детройт ще не так давно був відомий як центр машинобудування, але сьогодні про нього куди частіше говорять в контексті вимирання і відтоку населення. Outlook вирішив розібратися, чому з’являються міста-примари.
Інчхон: корейське місто майбутнього
Інчхон вважають морськими і повітряними «воротами» Південної Кореї через наявність тут одного з найбільших морських портів країни і найкрупнішого в регіоні аеропорту. Місто стрімко розвивається – буквально за сто років воно пройшло шлях від скромного портового поселення до ультрасучасного промислового і туристичного центру.
Якщо у тебе 10 доларів і ти в Стамбулі
Серед туристів, особливо з Європи, складно знайти людей, котрі хоча б раз не насолоджувалися відпочинком у сонячній і гостинній Туреччині. А от що чекає тих, хто обрав «іншу Туреччину» і вирушив оглядати чудовий Стамбул, ми розповідаємо на прикладі 10 доларів.
Гірокастра: «албанський Рим»
Конвенція про охорону всесвітнього культурного і природного спадку ЮНЕСКО зобов’язує з року в рік невтомно працювати над вивченням об’єктів, що мають неминущу цінність і унікальних за походженням. Під номером 569 великого списку організації розмістилося місто Гірокастра, що на півдні Албанії, котре ми сьогодні вивчимо вздовж і впоперек.
Покоління дахів
Вони стають місцем найкрутіших тусовок, джерелом незвичайних ідей і непередбачуваних відкриттів. На пік своєї популярності виходять цілі особняки, храми, сади, басейни, стадіони – і все це на верхівці будівель! OUTLOOK запрошує вас на знайомство з найзапаморочливішими висотами і неймовірними краєвидами.
Скульптури Ватикану: історія та філософія
«Маленька країна, одначе з великою місією» – саме під таким девізом 11 лютого 1929 Латеранськими угодами між Італією і Святим Престолом Ватикан був визнаний суверенною територією. Цей пакт відчинив двері перед цікавими, які сторіччями обмінювалися плітками про те, «що ж зберігають замки Ватикану?» Злі язики бурчали, мовляв, стіни його наповнені чаклунством і книгами про захоплення світу, у підвалах замків є камери тортур для грішників, а після літургій алхіміки готують філософський камінь. Та коли музеї стали доступними для відвідувачів, римляни і гості Італії ахнули у захваті. А колекціонери підрахували, що вартість усіх творів мистецтв найменшої країни світу перевищує у 150 разів ВВП земної кулі.
Що подивитися в азіатській частині Стамбула?
Судячи з відгуків більшості туристів, котрі відвідали Стамбул, багато з них так і не зібралися досхочу погуляти азіатською частиною головного турецького мегаполіса. Максимум, що вони бачили – аеропорт Сабіха і причали, куди можна як на атракціон приплисти з Європи, попутно нагодувавши чайок хлібом. Щоб у вас склалася більш цільна і різноманітна картинка цього неймовірного міста, ми розповідаємо про унікальні шматочки азіатської його частини, не побачити які – злочин.
Незбагненний Нан-Мадол: місто над безоднею
Краще за незаселений острів може бути тільки покинутий штучний архіпелаг зі слідами зниклих цивілізацій! Мирний плескіт весел, що бентежать блакитні сни Тихого океану, утихомирює барабанний дріб екстазу у скронях, готуючи волю і розум до побачення з головною загадкою Мікронезії. Нан-Мадол пустує не одну сотню років, могутні стіни роз’їдає морська сіль, але навіть у полоні забуття заборонене місто не втрачає величі.
Закрити
Outlook facebook page