RU  UK  EN
Статті  >  Напиши  >  Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”

Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”

Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.

Такагі-сан розбудив мене і мого оператора Сашка близько третьої ранку. Баночка холодного, рисове тістечко, і ось ми, сонні, сіли до японця в автівку та вирушили у напрямку до Тихого океану. Було прохолодно, хмарилось, дорога попереду вела на гуртовий ринок Цукідзі. Це унікальне місце, де щодня удосвіта стартує всесвітньо відомий аукціон тунця. Його продають свіжим і замороженим, порціями і цілим. Продану тут рибу розвозять по найкращих ресторанах Японії, компаніям, котрі виробляють продукти харчування, і великим роздрібним мережам. Однак славиться Цукідзі не тільки цим, щодня тут реалізують понад дві тонни різноманітних морепродуктів, які тільки здатна добути людина в світовому океані. Добовий товарообіг Цукідзі майже три мільярди єн (близько 36 мільйонів доларів). На ринку трудиться десь із шістдесят тисяч люду. Товар увесь свіжий і порівняно недорогий. Щоправда, сам вхід на Цукідзі недешевий. Такагі-сан заплатив за нас із Сашком і, хоча він скромно прикривав гроші рукою, я помітила, що обійшлася наша екскурсія для гостинного японця чи то в п'ятдесят, чи то в шістдесят тисяч єн (приблизно 6000 гривень). Так почався наш рибний день. І не тільки...

Лабіринт із прилавків. Усі гарячково метушаться. Продавці, покупці, носильники щомиті снують перед очима, рухаючись в якомусь своєму, схожому на техно-танець ритмі. Лавірувати між ними украй важко. Раз по раз ми із Сашком губили одне одного в натовпі та озиралися навсібіч, щоб не потрапити під колеса вантажівок або візків. Підійшли до переповненого ангару, де фасували рибу і молюсків. 

Очі розбігалися від побаченого: дивовижні змії, які ще крутилися під целофаном, кільця восьминогів, ракоподібні, покриті колотим льодом, каракатиці, черепашки і гребінці. 

Щось голосно вигукуючи, продавці різали, чистили, патрали, зважували, пакували, сміялися і пропонували скуштувати. «Та тут же половина товару живого!» – вигукнула я, помітивши, як схожій на осетра рибині, котра ще тріпалася, відрубали голову. «Так», – гордовито підморгнув мені Такагі-сан. «Зате тут усе свіже і без глистів», – додав японець. Я міцно вчепилася в Сашкову куртку. Він підштовхнув мене. Ми поспішали, бо вже спізнювалися до початку торгів тунця.

Торговців була сила-силенна. Усе нагадувало біржу зі своїми маклерами, брокерами та спекулянтами. Вони метушливо ходили між тушами і вигукували свої ціни. Хтось підходив до рибини і починав співати. Дедалі голосніше й голосніше. Поруч з низьких нот підхоплював інший продавець і намагався перекричати першого, пропонуючи свій товар. Покупці товпилися, горлали й собі, торгуючись. Дзвенів дзвіночок і лунав несамовитий переможний крик «Продано!» І все починалося знову. Кожна громадина тунця коштувала не менше десяти-п'ятнадцяти тисяч доларів. Це залежало від розміру і віку морського мешканця.

Рибу розмітали як гарячі пиріжки. Збуджена видовищем і людським гомоном довкола, я захотіла сфотографувати загальний план, але весь ангар, де відбувався аукціон, у кадр не поміщався. Я вилізла на порожні піддони, що стояли тут-таки. Один з них зрадницьки похитнувся, і я звалилася на щойно купленого кимось жовтоперого тунця.

Уже за чверть години все було розпродано. Задоволені покупці розтягували придбане, роз'їжджалися візки, замовкли торгаші. Сходило сонце. Захотілося їсти. Такагі-сан запропонував відвідати рибний ресторанчик і поснідати чимось, виловленим минулої ночі. Суші, сашимі, темпура. Запечені в тісті та сирі, загорнуті в норі дари моря однаково танули в роті. Сашко підсунув до мене мариновані овочі, оцет і порадив щедро поливати делікатеси – ану ж як Такагі-сан помилився щодо глистів. Ще на підносі поруч з оцтом була якась гарненька зелена трояндочка, я нескромно зачерпнула її шматочком сашимі. Так я вперше скуштувала васабі. Тієї миті я ненавиділа Сашка і Такагі-сана. Перший відверто сміявся, бачачи, як з очей мені ллються сльози, а другий стримано й лукаво посміхався, топлячи в соєвому соусі шматочок імбиру. «Гади», – процідила я, похапцем ковтаючи повітря, як той недорізаний вугор на ринку. Мені стало шкода себе і так сумно, а потім... Такагі-сан поспіхом купив мені дві порції міцної заварної кави і солодких рисових кульок моті, тож, можна сказати, мій рибний день завершився таки непогано.

Вам це буде цікаво:
MUST- WATCH VIDEO: традиції чаювання в світі
Цей напій настільки щільно увійшов у життя людини, що іноді ми самі не помічаємо, як знову поставили чайник на плиту. Існують тисячі способів його приготування. OUTLOOK пропонує вашій увазі кращі з них.
Гребені краси. Таджицькі гребінці
"...Коли Бахріддінова мама збиралася на роботу, вона старанно укладала свої довгі коси навколо тюбетейки. Виходило щось схоже на корону. На свята жінка вплітала у своє чорне волосся спеціальні прикраси. При ходьбі вони ледь подзвонювали, створюючи відчуття танцю. А ввечері маленький Бахріддін не міг заснути, якщо не стискав у своїх руках тугу мамину косу. Він і тепер із благоговінням згадує її довге волосся і вважає його однією з головних умов жіночої краси..."
Без кліше
Ви можете собі уявити німця, котрий запізнюється? Або ж японця, що сидить в офісі в робочий час і плює у стелю? Ну або ж хоча б іспанця, який у поті чола працює з ранку до ночі? Навряд, оскільки виною тому стереотипи, які закріпилися за тим чи іншим народом. Сьогодні ми не тільки говоритимемо про них, а й спробуємо ці кліше спростувати.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
На чортовім кружляли колесі…
Крім кількох східноєвропейських країн, круглий металевий атракціон більше ніде не називають «чортовим». Іменоване за прізвищем творця «колесо Ферріса» вперше відкрило панораму Чикаго з 80-метрової висоти 1893 року. Відтоді вертикальний круг з кабінками почав з'являтися мало не в кожному великому місті. OUTLOOK пропонує вам дізнатися про найбільш вражаючі його екземпляри.
Кордони не перешкода: найбільш відомі анклави світу
Сьогодні Outlook подорожує по найцікавіших з точки зору географії й адміністративного управління містах і країнах, що є анклавами, цілком розташованих на територіях інших держав.
Подорожі до китової пащі
Нам, дорослим, іноді таки вдається втілити в життя дитячі фантазії, побачити наяву історії з малечих снів, відтворити те, що здавалося казкою. Ось мріяли ви коли-небудь побувати в пащі у кита? Ніби вас проковтнула величезна рибина і тривалий час ви там жили, роздивлялись, як там у неї всередині, облаштовували свій побут, плавали та пірнали досхочу?
Банк менталітетів. Японія: свій серед чужих
Японці вирощують сакуру, поїдають тоннами рис, майстерно скручують роли, розгулюють у кімоно і... вважають поганим тоном НЕ плямкати за столом. Якщо з першими фактами стійко асоціюються жителі Країни, де сходить сонце, то про останній знають далеко не всі. А проте, крім незвичайних правил етикету, у цього народу є ще цілий десяток тільки їм притаманних особливостей.
Пуерто-Ріко: заплив зі світлячками
Коли Христофор Колумб вперше висадився на Пуерто-Ріко 19 листопада 1493 під час своєї другої подорожі до берегів Америки, на острові не було нікого, крім жменьки індіанців, які називали себе таіно. Тепер же туди злітаються туристи практично з усього світла, просто щоб побачити ... бухту Москито!
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким примудряються наїстись місцеві жителі. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди на ранок, а де й запастися кількома літрами води!
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця.
Оманливий пензель пані Хокусай
Ексцентричний старець Кацусіка Хокусай був справжньою зіркою доби Едо, творчим генієм і нелюдським боржником половини міста. Він мав не менш як 30 псевдонімів, поміняв 93 будинки і створив безліч гравюр, малюнків і картин. Його відома «Велика хвиля в Канагаві» заворожує. Та мало хто знає, що цю ксилографію, як і багато інших робіт, Хокусаю допомагала створювати дочка – загублена в часі і величезній тіні «божевільного живописом» батька художниці Кацусіка Ой.
США очима Богдана Янчева
Контекстний менеджер Богдан Янчев здійснив тривалу подорож у США. Він провів там близько півроку і не просто побував у найбільших містах, таких як Маямі, Нью-Йорк, Вашингтон, але й попрацював на різних роботах, завів чимало знайомств із місцевими і відвідав місця, про які звичайні туристи нічого не знають. Після повернення він розповів нам про свої найяскравіші враження.
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Шиття золотом
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво шиття золотом, а також про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
У Києві пройшов фестиваль Кореяда-2017
Познайомитися ближче з дивовижною і різноманітною корейською культурою змогли жителі і гості столиці в рамках Всеукраїнського фестивалю корейської культури і мистецтва «Кореяда-2017», який пройшов 14-15 червня в Українському домі.
Забуте мистецтво: чайна церемонія в Кореї
Після прогулянки жвавими вулицями Сеула хочеться розслабитися в кафе за чашкою ароматного чаю, але де там: хороші чайні є тільки при буддійських монастирях і на богемній пішохідній вулиці Інсадон. Чайна церемонія в Кореї, несумісна із суворим розпорядком офісів і фабрик, неохоче йде в маси, залишаючись радістю мудреців і привілеєм владик.
Дружина Посла Індії провела зустріч Ambassadors Spouses Club і показ національного одягу
Дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Індії в Україні Анаміка Бхарті провела зустріч клубу дружин послів Ambassadors Spouses Club, в рамках якої пройшов показ традиційного індійського одягу і дружній обід.
У Києві пройде фестиваль корейської культури «Кореяда»
14-15 червня в Києві за сприяння Посольства Республіки Корея в Україні, Корейського культурного центру, Всеукраїнської Асоціації корейців, Ради національних спільнот, Фонду зарубіжних корейців пройде Всеукраїнський фестиваль корейської культури та мистецтва «Кореяда-2017».
Смачна Японія: скуштувати країну на зуб
Морозиво зі смаком конини, мариновані комахи, риба зі смертельною отрутою – японській кухні є чим дивувати, вражати й шокувати. І чесно кажучи, перелік цих страв не завжды сприяє апетитові. Але ми не женемося за екзотикою. Істинний гастротуризм – це спроба збагнути менталітет і відчути національний колорит через традиційну кухню, а не покуштувати найбільш екстравагантних наїдків. Насправді в національних стравах зосередилася часточка душі народу, його історії і культури.
Закрити
Outlook facebook page