RU  UK  EN
Статті  >  Напиши  >  Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”

Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”

Уявити японця, який не їсть риби, так само важко, як і шотландця, який не п'є віскі. Олена Расенко розповість про унікальне місце, де нащадки самураїв купують морські делікатеси до столу.

Такагі-сан розбудив мене і мого оператора Сашка близько третьої ранку. Баночка холодного, рисове тістечко, і ось ми, сонні, сіли до японця в автівку та вирушили у напрямку до Тихого океану. Було прохолодно, хмарилось, дорога попереду вела на гуртовий ринок Цукідзі. Це унікальне місце, де щодня удосвіта стартує всесвітньо відомий аукціон тунця. Його продають свіжим і замороженим, порціями і цілим. Продану тут рибу розвозять по найкращих ресторанах Японії, компаніям, котрі виробляють продукти харчування, і великим роздрібним мережам. Однак славиться Цукідзі не тільки цим, щодня тут реалізують понад дві тонни різноманітних морепродуктів, які тільки здатна добути людина в світовому океані. Добовий товарообіг Цукідзі майже три мільярди єн (близько 36 мільйонів доларів). На ринку трудиться десь із шістдесят тисяч люду. Товар увесь свіжий і порівняно недорогий. Щоправда, сам вхід на Цукідзі недешевий. Такагі-сан заплатив за нас із Сашком і, хоча він скромно прикривав гроші рукою, я помітила, що обійшлася наша екскурсія для гостинного японця чи то в п'ятдесят, чи то в шістдесят тисяч єн (приблизно 6000 гривень). Так почався наш рибний день. І не тільки...

Лабіринт із прилавків. Усі гарячково метушаться. Продавці, покупці, носильники щомиті снують перед очима, рухаючись в якомусь своєму, схожому на техно-танець ритмі. Лавірувати між ними украй важко. Раз по раз ми із Сашком губили одне одного в натовпі та озиралися навсібіч, щоб не потрапити під колеса вантажівок або візків. Підійшли до переповненого ангару, де фасували рибу і молюсків. 

Очі розбігалися від побаченого: дивовижні змії, які ще крутилися під целофаном, кільця восьминогів, ракоподібні, покриті колотим льодом, каракатиці, черепашки і гребінці. 

Щось голосно вигукуючи, продавці різали, чистили, патрали, зважували, пакували, сміялися і пропонували скуштувати. «Та тут же половина товару живого!» – вигукнула я, помітивши, як схожій на осетра рибині, котра ще тріпалася, відрубали голову. «Так», – гордовито підморгнув мені Такагі-сан. «Зате тут усе свіже і без глистів», – додав японець. Я міцно вчепилася в Сашкову куртку. Він підштовхнув мене. Ми поспішали, бо вже спізнювалися до початку торгів тунця.

Торговців була сила-силенна. Усе нагадувало біржу зі своїми маклерами, брокерами та спекулянтами. Вони метушливо ходили між тушами і вигукували свої ціни. Хтось підходив до рибини і починав співати. Дедалі голосніше й голосніше. Поруч з низьких нот підхоплював інший продавець і намагався перекричати першого, пропонуючи свій товар. Покупці товпилися, горлали й собі, торгуючись. Дзвенів дзвіночок і лунав несамовитий переможний крик «Продано!» І все починалося знову. Кожна громадина тунця коштувала не менше десяти-п'ятнадцяти тисяч доларів. Це залежало від розміру і віку морського мешканця.

Рибу розмітали як гарячі пиріжки. Збуджена видовищем і людським гомоном довкола, я захотіла сфотографувати загальний план, але весь ангар, де відбувався аукціон, у кадр не поміщався. Я вилізла на порожні піддони, що стояли тут-таки. Один з них зрадницьки похитнувся, і я звалилася на щойно купленого кимось жовтоперого тунця.

Уже за чверть години все було розпродано. Задоволені покупці розтягували придбане, роз'їжджалися візки, замовкли торгаші. Сходило сонце. Захотілося їсти. Такагі-сан запропонував відвідати рибний ресторанчик і поснідати чимось, виловленим минулої ночі. Суші, сашимі, темпура. Запечені в тісті та сирі, загорнуті в норі дари моря однаково танули в роті. Сашко підсунув до мене мариновані овочі, оцет і порадив щедро поливати делікатеси – ану ж як Такагі-сан помилився щодо глистів. Ще на підносі поруч з оцтом була якась гарненька зелена трояндочка, я нескромно зачерпнула її шматочком сашимі. Так я вперше скуштувала васабі. Тієї миті я ненавиділа Сашка і Такагі-сана. Перший відверто сміявся, бачачи, як з очей мені ллються сльози, а другий стримано й лукаво посміхався, топлячи в соєвому соусі шматочок імбиру. «Гади», – процідила я, похапцем ковтаючи повітря, як той недорізаний вугор на ринку. Мені стало шкода себе і так сумно, а потім... Такагі-сан поспіхом купив мені дві порції міцної заварної кави і солодких рисових кульок моті, тож, можна сказати, мій рибний день завершився таки непогано.

Вам це буде цікаво:
Якщо у тебе 10 доларів і ти в Стамбулі
Серед туристів, особливо з Європи, складно знайти людей, котрі хоча б раз не насолоджувалися відпочинком у сонячній і гостинній Туреччині. А от що чекає тих, хто обрав «іншу Туреччину» і вирушив оглядати чудовий Стамбул, ми розповідаємо на прикладі 10 доларів.
Гірокастра: «албанський Рим»
Конвенція про охорону всесвітнього культурного і природного спадку ЮНЕСКО зобов’язує з року в рік невтомно працювати над вивченням об’єктів, що мають неминущу цінність і унікальних за походженням. Під номером 569 великого списку організації розмістилося місто Гірокастра, що на півдні Албанії, котре ми сьогодні вивчимо вздовж і впоперек.
Покоління дахів
Вони стають місцем найкрутіших тусовок, джерелом незвичайних ідей і непередбачуваних відкриттів. На пік своєї популярності виходять цілі особняки, храми, сади, басейни, стадіони – і все це на верхівці будівель! OUTLOOK запрошує вас на знайомство з найзапаморочливішими висотами і неймовірними краєвидами.
Скульптури Ватикану: історія та філософія
«Маленька країна, одначе з великою місією» – саме під таким девізом 11 лютого 1929 Латеранськими угодами між Італією і Святим Престолом Ватикан був визнаний суверенною територією. Цей пакт відчинив двері перед цікавими, які сторіччями обмінювалися плітками про те, «що ж зберігають замки Ватикану?» Злі язики бурчали, мовляв, стіни його наповнені чаклунством і книгами про захоплення світу, у підвалах замків є камери тортур для грішників, а після літургій алхіміки готують філософський камінь. Та коли музеї стали доступними для відвідувачів, римляни і гості Італії ахнули у захваті. А колекціонери підрахували, що вартість усіх творів мистецтв найменшої країни світу перевищує у 150 разів ВВП земної кулі.
Що подивитися в азіатській частині Стамбула?
Судячи з відгуків більшості туристів, котрі відвідали Стамбул, багато з них так і не зібралися досхочу погуляти азіатською частиною головного турецького мегаполіса. Максимум, що вони бачили – аеропорт Сабіха і причали, куди можна як на атракціон приплисти з Європи, попутно нагодувавши чайок хлібом. Щоб у вас склалася більш цільна і різноманітна картинка цього неймовірного міста, ми розповідаємо про унікальні шматочки азіатської його частини, не побачити які – злочин.
Незбагненний Нан-Мадол: місто над безоднею
Краще за незаселений острів може бути тільки покинутий штучний архіпелаг зі слідами зниклих цивілізацій! Мирний плескіт весел, що бентежать блакитні сни Тихого океану, утихомирює барабанний дріб екстазу у скронях, готуючи волю і розум до побачення з головною загадкою Мікронезії. Нан-Мадол пустує не одну сотню років, могутні стіни роз’їдає морська сіль, але навіть у полоні забуття заборонене місто не втрачає величі.
Каламата. Героїчне минуле та оливкове сьогодення
Стародавня Греція починалася з Мікен і Криту, а нова історія країни писалася з Каламати. Саме в цьому місті було вперше скинуто турецькі кайдани, звільнивши шлях для здобуття незалежності. Каламата – місце з характером. Менш ніж за 200 років його двічі відбудовували заново, і воно знову відроджувалось.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Вірменські хачкари: поема в камені
…Віртуозний різець вдихнув у холодну кам’яну глибу жар живої душі і створив хачкар – натхненну оповідь про духовний пошук і тугу за втраченим раєм. Неквапливо розгортаються чіпкі кільця стародавніх таїнств у завитках містичних орнаментів.
Подорожі до китової пащі
Нам, дорослим, іноді таки вдається втілити в життя дитячі фантазії, побачити наяву історії з малечих снів, відтворити те, що здавалося казкою. Ось мріяли ви коли-небудь побувати в пащі у кита? Ніби вас проковтнула величезна рибина і тривалий час ви там жили, роздивлялись, як там у неї всередині, облаштовували свій побут, плавали та пірнали досхочу?
Під Південним Хрестом. Квінстаун
Жителі Квінстауна, як і всі новозеландці, одні з перших на планеті зустрічають світанок. Тут немає дитячих домів, бездомних тварин. Люди стійкі до холоду та так, що за нуля градусів ходять у футболках. На кожного з них припадає в середньому по дев’ять овець, а у природі практично відсутні такі небезпеки, як комарі і змії. Коли ж настає ніч, Квінстаун освітлює сузір’я Південний Хрест.
У ритмі серця. Японські барабани тайко
Його звуки проникають у саме серце, зупиняють потік думок і змушують кров рухатися в якомусь магічному ритмі. Це гуркіт грому. Це мурашки по шкірі. Це – тайко. Японські барабани на їхній батьківщині зведені у ранг культу. Без них не обходиться жоден офіційний захід, їхня гра тішить слух під час радості і допомагає пережити печаль.
Подорож до Колумбії. Інша Картахена…
У світі є дві Картахени. І в обох жителі розмовляють іспанською, люблять кориду, а вечорами рушають на пляж цмулити мохіто й дихати солоним вітром. Але тільки в одній з них у млосну міську прогулянку можуть увірватися ритми запальної сальси, розсипи смарагдів і перлів, а дорогу можуть перейти ефектні палкі красуні. І це Колумбія!
Камбоджа: поліція на плаву, дельфіни в ріках та Ангкор-Ват
Королівство Камбоджа – саме так звучить сьогодні офіційна назва країни на південному сході Азії (півострів Індокитай). І вона чудова туристична альтернатива іншому, більш прославленому азіатському королівству – Таїланду. Тут краще. Хоча б тому, що це не мейнстрім. Щоправда, королівство це не зовсім казкове, хоч і дуже цікаве…
Фарбарні Феса: райдужна палітра Сходу
Стара медина Феса міцно тримає час у тенетах вузьких звивистих вулиць і мальовничих крамниць. Середньовічне місто майстрів не визнає сучасні технології, однак прослідкувати життєвий цикл вподобаної сумки з тисненою в’яззю не справить клопотів. Шкіру для сувенірів вичиняють тут же, у внутрішніх двориках, а за помірну плату господар продемонструє всі тонкощі народного промислу з тисячолітньою історією.
Джайпур. Рожеве місто
Хтось порівнює Джайпур з ажурною скатертиною. Інші – з коробкою рожевого зефіру. Треті твердять – це вулик, щільно заселений бджолами. Однак всі сходяться в одному – тут дивовижне повітря, сповнене якоюсь свободою, котру не зустрінеш у Європі. Вона заповнює легені, і вже через вдих мандрівник втрачає лік годинам і навіть століттям.
Лігурія: середземноморський рецепт ідеальних міст
Збираючись на Лігурійське узбережжя, не тіште себе думкою, що зможете за декілька днів об’їздити його вздовж і впоперек. Так ви лише роздражните свій мандрівний апетит. Кожним інгредієнтом Лігурії можна тільки ласувати, забуваючи при цьому про існування решти світу. Портове місто Генуя (італ. Genova¬) – основне у регіоні Лігурія.
Якщо у тебе 10 доларів і ти в Нью-Йорку
Нарешті одна з наших улюблених рубрик «дісталася» до міста, де долари - головна валюта, а, значить, нам не доведеться ходити по обмінних пунктах і постійно концертувати ціни. Отже, вирушаємо в такий різний і захопливий Нью-Йорк витрачати наші 10 доларів.
Священні тварини інків
Наш « перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу.
По рейках над головами: Вуппертальська підвісна дорога
Німецьке місто Вупперталь, згідно зі статистикою, не входить навіть в десятку найпопулярніших туристичних місць Німеччини. Окрім легендарної танцівниці Піни Рауш, котра працювала тут, однойменного футбольного клубу і всесвітньовідомого кінорежисера Тома Тиквера, чия кар’єра розпочиналася у міських кіноклубах, Вупперталю, здається, більше нічим похизуватися. Утім, як тільки дізнаєшся про місцевий транспорт, місто зі своєю унікальною підвісною монорейкою стає жаданим для мандрівників.
Закрити
Outlook facebook page