RU  UK  EN
Статті  >  Напиши  >  Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 3. "Дух самурая"

Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 3. "Дух самурая"

Якщо вірити кінематографу, то типовий самурай постає перед нами як суворий, мовчазний і навіть трохи відлюдний воїн. Але цей образ усе ж ніяк не збігається з дійсністю... Олена Расенко пропонує вам переконатися в цьому, зустрівшись зі справжнім самураєм і навіть завітавши до бару, де збираються камікадзе.

Читайте також: Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1 и Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 2 “Рибний день”


Переді мною сидів останній самурай клану Набесіма. Маленький, сивий, у картатій сорочці, ковбойській краватці і трохи завеликих джинсах. Його очі всміхалися з-під масивної оправи окулярів, а руку самурая тримала його миловидна дружина. Кенші Набесіма приїхав до Токіо з Америки. Розповів, що у Штатах живе вже багато років. Там відкрив спортивну школу, де викладає ази акупунктури, здорового харчування та основи володіння мечем. На батьківщину повернувся, щоб відродити в японцях дух самураїв.

А заразом навчити їх правильно їсти і лікуватися. Наприклад, при грипі, свинці, лихоманці вживати імбир. А хворіючи на кір, віспу, екзему, пити сік алое. Розповідаючи про шкоду хімії для організму, він примудрився кілька разів впасти зі стільця. Однак не через слабкість самурайського духу, просто стілець, на який посадили його, був явно не стійкий.

Щоби повністю розкрити тему духу нації, Такагі-сан запросив нас із другом пропустити по чарочці саке в заклад, де досі збираються камікадзе. Місце, в яке він нас привів, було в центрі району Сіндзюку. Сюди традиційно приходять іноземці, і тут-таки височіє найбільша кількість токійських хмарочосів. Сама ізакая (це щось на кшталт наших наливайок) мала традиційний старовинний вигляд. Напевно, такими ж були саке-бари в 30-40-х роках минулого століття. Тісне приміщення, прості дерев'яні лавки, стільниці з майже не оброблених дощок, відполірованих самими ліктями відвідувачів, скрипуча підлога. Стіни були обвішані старими чорно-білими фотографіями людей у військовій формі, горіло два невеликих світильники, тихо грав марш.

У барі випивало декілька літніх чоловіків. Вони докірливо поглянули на нас, гайдзинів (тобто іноземців), і стали перемовлятися. Господиня шинку, крихітна жінка, запитала Такагі-сана, що ми тут робимо і чи ми не американці. Щоб заспокоїти її, він дав подивитися наші документи. Потім замовив для нас кілька порцій саке і сьодзю. Абсолютно теплих і від цього неможливих. Трохи відтанувши, власниця розповіла, що в її барі не вельми раді гайдзинам через те, що ті хибно тлумачать японське слово «камікадзе». На її переконання, вони були патріотами і захищали Японію від агресора ще сім століть тому. А сьогодні світова преса стала називати так звичайнісіньких терористів. Ще жінка розповіла, що колись ця ізакая належала її матері. У сорокових саме вона проводжала пілотів-смертників, наливала їм на коня саке. Ті заходили в бар пропустити чарочку-другу, знаючи, що можуть уже більше ніколи не повернутись на землю. Їхні світлини зараз висять біля столиків. Ті ж, кому не довелося здійснити свій останній політ, часто приходять сюди випити, згадати товаришів і побурчати на нинішнє покоління японців. Постійних відвідувачів з кожним роком стає дедалі менше. Вони просто вмирають, зітхнула господиня. Тож, напевне, за деякий час вона-таки продасть бар, складе в коробку старі знімки і поїде доживати свій вік деінде на берег. Поки ми розмовляли з японкою, в бар зайшов маленький дідок, підтягнутий та акуратно підстрижений. Він невдоволено подивився на нас із Сашком і підсів до двох чоловіків, які весь час пильно за нами спостерігали. Господиня бару нахилилася до Такагі- сана і сказала, що нам уже час. З бару ми вийшли близько восьмої вечора. Я не образилась, що нас практично виставили за двері і що нам так і не довелось поговорити з камікадзе. Зрештою, це їхня країна і їм вирішувати, спілкуватися з гайдзинами чи ні. На вулиці сигналили авто, переливалися неонові вітрини, на розі підморгував автомат, який продає жіночі труси і губні помади, назустріч ішли двоє довготелесих японців у костюмах графа Дракули. І мені захотілось озирнутися й подивитись, чи не привиділася мені ізакая з її господинею та відвідувачами. Але я не стала цього робити.

Такагі-сан був невблаганний. Цього вечора він-таки вирішив напитися та обов'язково споїти нас. Значно повеселівши, але ще не втративши здатність пересуватися самостійно, японець потягнув нас підвищувати градус. Його улюблений заклад був неподалік. У напівпідвальному досить великому приміщенні вже гуляло декілька компаній. Чоловіки в ділових костюмах і краватках голосно щось обговорювали і сміялися, закидаючи голови назад. За шинквасом стояла маленька, худорлява жінка років шістдесяти. Вона заусміхалася, помітивши Такагі-сана, і дістала з полиці почату літрову пляшку віскі з яскраво-жовтою наклейкою.

Придивившись, я помітила безліч таких самих надпитих пляшок зі стікерами. Такагі-сан пояснив, що японці не можуть так багато пити, як європейці чи росіяни. Виносити алкоголь із собою не прийнято, а отже, єдиний варіант – залишити замовлення в барі й допити пляшку наступного разу. Щоб не переплутати, де чиє віскі, його підписують. Коли ж я запитала, чи можна прийти сюди, назватися чужим ім'ям і випити не свій алкоголь, на мене подивились не надто приязно, включаючи і Такагі-сана. Він пояснив, що так чинити для японця негоже і це суперечить духу самурая. Тут до розмови підключилися й галасливі японці, вже прикінчивши одну пляшку. Виявилося, хлопці зайшли в бар після роботи. І так вчиняють вони регулярно – напиваються колективом. Багатьох удома чекають дружини й діти, однак відірватися від загальної пиятики було б саботажем, а такого в японських компаніях не вітають. Такагі-сан підтакував нашим новим знайомим і вже був зовсім розслаблений, коли зателефонувала його дружина. Самурай запевнив її, що з ним усе добре і невдовзі він буде вдома. Годинник пробив дванадцяту ночі. Наші нові знайомі затягнули «калинку-малинку», яку можна було вгадати за мелодією, потім хтось спробував зобразити Лучано Паваротті і навіть запросити мене на танець. Я відмовилась, але довелося з усіма сфотографуватись.

Неподалік від входу в метро на лавочці лежав японець середніх літ. Він був пристойно вдягнений, у гарних черевиках. Чоловік спав, поклавши під голову кейс. На відстані кількох метрів від чолов’яги тхнуло віскі. Такагі-сан підійшов до п'яного японця, поправив йому плаща і зауважив, що ніч прохолодна і ця людина до ранку може застудитися. На моє запитання, чи доживе той узагалі до ранку в багатомільйонному місті, наш друг усміхнувся і запевнив, що не тільки доживе, а й прокинеться поруч зі сніданком. Цілком імовірно, що жалісливі громадяни куплять для цього бідаки кави з тістечком чи канапку із сиром. Адже співчувати п'яним це ж природно, а скривдити таку людину все одно, що дитину. А це знов-таки суперечить духові самураїв.

Ми посадили нашого Такагі-сана в метро, будучи повністю за нього спокійними. Нехай навіть засне у когось на плечі. Адже він був п'яний, а отже, в безпеці.

Далі буде...

Вам це буде цікаво:
Кордони не перешкода: найбільш відомі анклави світу
Сьогодні Outlook подорожує по найцікавіших з точки зору географії й адміністративного управління містах і країнах, що є анклавами, цілком розташованих на територіях інших держав.
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким примудряються наїстись місцеві жителі. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди на ранок, а де й запастися кількома літрами води!
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця.
Оманливий пензель пані Хокусай
Ексцентричний старець Кацусіка Хокусай був справжньою зіркою доби Едо, творчим генієм і нелюдським боржником половини міста. Він мав не менш як 30 псевдонімів, поміняв 93 будинки і створив безліч гравюр, малюнків і картин. Його відома «Велика хвиля в Канагаві» заворожує. Та мало хто знає, що цю ксилографію, як і багато інших робіт, Хокусаю допомагала створювати дочка – загублена в часі і величезній тіні «божевільного живописом» батька художниці Кацусіка Ой.
США очима Богдана Янчева
Контекстний менеджер Богдан Янчев здійснив тривалу подорож у США. Він провів там близько півроку і не просто побував у найбільших містах, таких як Маямі, Нью-Йорк, Вашингтон, але й попрацював на різних роботах, завів чимало знайомств із місцевими і відвідав місця, про які звичайні туристи нічого не знають. Після повернення він розповів нам про свої найяскравіші враження.
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Шиття золотом
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво шиття золотом, а також про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
У Києві пройшов фестиваль Кореяда-2017
Познайомитися ближче з дивовижною і різноманітною корейською культурою змогли жителі і гості столиці в рамках Всеукраїнського фестивалю корейської культури і мистецтва «Кореяда-2017», який пройшов 14-15 червня в Українському домі.
Забуте мистецтво: чайна церемонія в Кореї
Після прогулянки жвавими вулицями Сеула хочеться розслабитися в кафе за чашкою ароматного чаю, але де там: хороші чайні є тільки при буддійських монастирях і на богемній пішохідній вулиці Інсадон. Чайна церемонія в Кореї, несумісна із суворим розпорядком офісів і фабрик, неохоче йде в маси, залишаючись радістю мудреців і привілеєм владик.
Дружина Посла Індії провела зустріч Ambassadors Spouses Club і показ національного одягу
Дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Індії в Україні Анаміка Бхарті провела зустріч клубу дружин послів Ambassadors Spouses Club, в рамках якої пройшов показ традиційного індійського одягу і дружній обід.
У Києві пройде фестиваль корейської культури «Кореяда»
14-15 червня в Києві за сприяння Посольства Республіки Корея в Україні, Корейського культурного центру, Всеукраїнської Асоціації корейців, Ради національних спільнот, Фонду зарубіжних корейців пройде Всеукраїнський фестиваль корейської культури та мистецтва «Кореяда-2017».
Смачна Японія: скуштувати країну на зуб
Морозиво зі смаком конини, мариновані комахи, риба зі смертельною отрутою – японській кухні є чим дивувати, вражати й шокувати. І чесно кажучи, перелік цих страв не завжды сприяє апетитові. Але ми не женемося за екзотикою. Істинний гастротуризм – це спроба збагнути менталітет і відчути національний колорит через традиційну кухню, а не покуштувати найбільш екстравагантних наїдків. Насправді в національних стравах зосередилася часточка душі народу, його історії і культури.
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Вироби з соломки
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво виготовлення виробів з соломки, про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
Амазонки з племені мосо: заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме. У їхній мові немає слів «чоловік» і «дружина», утім, немає і багатьох інших, таких як «ревнощі», «війна» і «зрада», і на долю вони не скаржаться.
ВІДЕО: Ukrainian Embroidery. Step in Time
OUTLOOK як проект, що працює в сфері культурної дипломатії і прагне відкривати Україну для світу і світ для українців, приєднався до масштабної події, яка проходить в ці дні в Києві - пісенного конкурсу Євробачення 2017. За ініціаитиви Міністерства інформаційної політики України ми провели для іноземних журналістів, які приїхали висвітлювати це грандіозне шоу, показ старовинних і сучасних українських костюмів «Ukrainian Embroidery. Step in Time ». Так само, як і століття тому, в наш час вишивка залишається невід'ємною частиною стилю українців. Орнаменти різняться по регіонах колористикою, але не своєю символікою. Сьогодні ми пропонуємо вам ролик про подію, що продемонструвала тенденції, які не втрачають своєї актуальності з часом ...
«Ukrainian Embroidery. Step in Time». Проект OUTLOOK провів показ стародавніх та сучасних українських костюмів для іноземних журналістів
У травні цього року увага всієї Європи прикута до України, до її серця - Києва. У нашу столицю приїжджають гості, щоб взяти участь і стати свідками грандіозного шоу пісенного конкурсу Eurovision 2017. І ми знову і знову з радістю і посмішкою зустрічаємо почесних гостей. OUTLOOK як проект, що працює в сфері культурної дипломатії і прагне відкривати Україну для світу і світ для українців приєднався до цієї масштабного події.
Водоспади Ігуасу - Ніагара «відпочиває»!
П’ять тонн води щомиті зриваються в ущелину, ревучи, піднімаючи пар і розплескуючи бризки на всі боки. «Рідка стіна» водоспадів Ігуасу півмісяцем, у три кілометри, розкинулася на кордоні Аргентини, Бразилії та Парагваю...
Посол Японії в Україні разом з Київським міським головою та Ректором КНУ імені Тараса Шевченка висадили в Києві сакури.
11 квітня 2017 року Посольство Японії в Україні висадило в Києві сакури. Захід відбувся в Ботанічному саду імені ак. О.В. Фоміна, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за участі Надзвичайного і Повноважного Посла Японії в Україні Шігекі Сумі та ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леоніда Губерського, а також біля Національної опери України за участі Київського міського голови Віталія Кличка
Посол Японії і Міністр інформаційної політики України висадили в Києві першу сакуру
Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні Шігекі Сумі та Міністр інформаційної політики України Юрій Стець висадили в Києві першу сакуру в рамках акції «2500 сакур», присвяченої Року Японії в Україні та 25-річчю встановлення дипломатичних відносин між нашими державами.
"Козлодрання"
«Дерти козла руками» – національна забава таджицьких чоловіків, яка, втім, користується величезною популярністю у всій Центральній Азії. Як правило, потягати того самого козла збирається кілька десятків, а то й сотня спритних вершників. Товкотнеча під час видовища виходить така, що люди падають з коней, втрачають свідомість і навіть калічаться. І хоча гравці докладають усіх зусиль, аби захистити ноги та голови, все одно удари й синці для них – звичайна річ.
Закрити
Outlook facebook page