RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  Оце так сервіс! Японське таксі

Оце так сервіс! Японське таксі

Найперше, з чим має розібратися кожен турист, опинившись у новій країні – це із транспортною системою. Часто вона здається складною і заплутаною, і щоб збагнути її, потрібні тижні, а може, й місяці. Наша читачка Наталія Усенко побувала в Японії і ділиться своїми враженнями про найбільш комфортний і безпечний транспорт у світі.

Транспортна система в Японії вельми розвинена і є однією з найсучасніших у світі. Так і хочеться написати, що японський транспорт найбезпечніший, але, оскільки в країні часто стаються всілякі стихійні лиха, рівень форс-мажорних обставин украй високий. Задля справедливості зауважу, що японці щороку витрачають колосальну суму на підтримку транспортної безпеки, впроваджуючи передові розробки і створюючи різні програми місцевого та національного масштабу. Людей навчають діяти і надавати першу допомогу в екстремальних ситуаціях. Спеціальні умови створено для іноземців та людей з обмеженими можливостями. Також велику увагу приділяють запобіганню крадіжок та інших злочинів у транспорті.

Перший приклад суто японського «вау» -транспорту – це звичайнісіньке таксі. Одразу зазначу, що вартість проїзду одна з найвищих у світі, але відмовити собі в задоволенні проїхатися хоча б кілька кілометрів просто неможливо! Найчастіше на вигляд це далеко не нові машини. Та й звичного нашому окові напису «taxi» не побачиш. Замість цього на шашках ієрогліфи, картинки з тваринами або мультяшними персонажами, які є візитівками транспортних компаній.

Вільне чи зайняте авто, можна визначити, поглянувши на сигнальні лампи за лобовим склом: світить червоним – готове відвезти вас у будь-якому напрямку; зелений означає, що, на жаль, воно уже до послуг інших пасажирів.

Таксі можна зупинити на вулиці, просто махнувши рукою. Єдине, чого не варто робити, то це намагатися відчинити машину самостійно. Хоча всі іноземці саме так і роблять. А весь фокус у тому, що двері відчиняються тільки з панелі управління спеціальним механізмом, тому краще відійти вбік і почекати, коли вони самі розчахнуться перед вами.

Головні ж принади автомобіля всередині: ідеально чистий салон, на сидіннях білі мереживні чохли, крім аптечки, є телевізор, всілякі масажні механізми і навіть електробритва; також у таксі можна придбати жувальну гумку, сигарети, воду або інші прохолодні напої. Незвичним для нас є стенд з рекламними проспектами на задньому сидінні, але тут, на мій погляд, таксисти явно не допрацювали, адже все надруковано винятково японською мовою. Один мій знайомий розповідав, що є служби, в машинах яких встановлено систему караоке. Сама ж я такого не бачила, зате точно знаю із власного досвіду, що похмурих пасажирів пригощають шоколадками.

Та найприємніше в таксі – це їхні водії, неймовірно ввічливі та чемні. Практично всі вони чоловіки і – увага – вдягнені ну просто з голочки. Узагалі, роль уніформи в Країні вранішнього сонця багатогранна і глибока. Люди справді дбайливо ставляться до свого робочого одягу, тримають його в чистоті, і складається враження, що чим брудніше виробництво, тим чистіший вигляд має робітник. Японський водій завжди в білій сорочці, жилеті, краватці, штанях, піджаку, також обов'язковим є кашкет і білі рукавички. У всьому цьому таксист більше скидається на капітана далекого плавання чи пілота пасажирського Боїнга. Одним словом, вражає, і особливо тих, хто користується цим видом транспорту в Україні.

Здобути роботу в таксі у Японії непросто. Як мені пояснили, для цього потрібно спершу одержати права і 10 років проїздити на авто, жодного разу не потрапивши в аварію. Потім треба скласти нелегкий іспит на знання географії міста. Тоді і тільки тоді можна отримати ліцензію на право возити пасажирів.

Ще більше труднощів водіям таксі створюють особливості японського містобудування. Про заплутані вулиці деяких тамтешніх міст ходять легенди, але і це не найстрашніше. Річ у тім, що номери будівлям там присвоюють залежно від дати, коли їх звели. У поєднанні з періодичністю землетрусів маємо таке, що будинок № 1 може бути посередині вулиці й сусідити з № 30 і стояти навпроти № 25. Логіки в цьому жодної, тому орієнтуватися в місті украй складно. Моя порада: завжди брати із собою не просто адресу, а адресу з мапою, де зазначено місцезнаходження потрібного вам будинку.

Якщо ви-таки заблукали, то врятувати вас можуть лише чемні водії таксі, оскільки саме вони мають неймовірні знання про місто, визначні пам'ятки, будівлі, готелі; крім того, про курси валют, затори, результати скачок і спортивних матчів, розклади поїздів, авіарейсів, вистав, виставок; також вони завжди підкажуть, коли зачиняють та відчиняють популярні нічні заклади і ресторани. Та є одна проблема – всім цим вони готові поділитися зі своїм клієнтом винятково японською мовою. Англійською не володіють узагалі.

Усю перелічену вище інформацію представникові цієї професії в Японії слід знати, щоб обійти колег. Бо конкуренція у цій сфері надзвичайно висока, ось і доводиться вигадувати різні маркетингові ходи для залучення клієнтів. Наприклад, у Японії існує таксі, водії котрих жінки, і возять вони теж лише жінок. Чоловікам, якщо їм, звісно, не 3 роки, в це царство зась.

Знайома японка розповідала мені про ще один цікавий сервіс, розрахований на вагітних, пенсіонерів, а також тих, хто не любить швидкої їзди. Його ідея полягає в тому, що пасажир може попросити водія їхати повільно, натиснувши спеціальну кнопку в салоні. На шашках таких таксі не випадково зображено черепаху, і проїхатися в них можна поки тільки у місті Йокогамі. Утім, популярність цієї послуги зростає, тож не здивуюсь, якщо в недалекому майбутньому такі машини курсуватимуть по всій країні.

Окремо розповім про культуру водіння. Японці в цілому дуже законослухняні громадяни, це проявляється не тільки в сумлінній сплаті податків, а й у тому, як вони керують своїми авто.

Водії в Японії, я б сказала, інтелігентні: ніхто не намагається одне одного підрізати чи обігнати, а ось пропустити чи почекати – звичне діло. Цікава історія і з сигналом. Таке враження, що його просто немає в японських автівках. Їдучи, водії не теревенять по телефону, не курять, не кермують однією рукою, при цьому висунувши другу у відчинене вікно, і, зрозуміло, не порушують встановлених знаків, розміток та швидкісного режиму. За правилами, в авто сідають троє пасажирів і тільки на заднє сидіння. Винятки бувають украй рідко.

Треба сказати, що таксі досить популярний вид транспорту в Японії. Самі ж японці жартують, що на вулицях Токіо затори створюють винятково таксисти. Такий попит обумовлений тим, що мати власну машину, наприклад, жителеві столиці, не надто й потрібно, оскільки громадський транспорт доступний, комфортний, а також зручний з точки зору розміщення зупинок і швидкості руху по місту. Власне ж авто потребує чималих фінансових витрат, і тут річ радше не в його придбанні, а у використанні: дуже дорого коштує місце для паркування, при цьому вдень знайти його неабияк важко, до того ж наявність платних доріг і великі штрафи за порушення теж малоприємні.

І ще хотілося б обговорити систему оплати за проїзд. Будь ласка, не залишайте японцям чайових, хай би як комфортно ви почувалися в таксі чи деінде! Їхній культурі це не притаманно і швидше засмутить, ніж потішить. Вартість обслуговування і без того, повірте мені, входить у чималу суму за проїзд, яка автоматично збільшується вночі та в негоду. Сплатити ж за послуги таксі можна не тільки готівкою, а й карткою, адже практично всі машини обладнано спеціальними терміналами. Тим, хто витрачає не власні кошти, а, скажімо, роботодавця, водій обов'язково видасть чек. Великі японські компанії зазвичай забезпечують співробітників спеціальними квитками на таксі подібно до наших проїзних, які слід пред'являти водієві, діставшись до пункту призначення.

Виходячи з таксі, треба обов’язково взяти візитку з ім'ям водія і номером машини. Вона може знадобитися, якщо раптом щось забудете в салоні. Зателефонувавши за вказаним номером, вам завжди повернуть залишену річ. Єдиний нюанс – це має робити людина, яка знає японську мову, оскільки, як я вже згадувала, у службах таксі по-англійському не розмовляють.

Отже, поїздка в японському таксі для українського мандрівника – радше захоплива екскурсія, ніж звичайний спосіб пересування містом. Саме її я наполегливо рекомендую кожному, хто збирається до Японії. Таку пригоду ви не раз обговорюватимете з друзями, повернувшись додому. До того ж доторкнетеся до колориту японської культури і відчуєте себе по-справжньому цивілізованою людиною, котра живе у 21 столітті. Ну а якщо ви підприємець, який шукає нових обріїв для бізнесу у своїй країні, то японське таксі неодмінно стане вашим ідейним натхненником. І хтозна, може, в недалекому майбутньому моя розповідь вже не видаватиметься такою дивною.

Фото з відкритих джерел

Вам це буде цікаво:
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця.
У ритмі серця. Японські барабани тайко
Його звуки проникають у саме серце, зупиняють потік думок і змушують кров рухатися в якомусь магічному ритмі. Це гуркіт грому. Це мурашки по шкірі. Це – тайко. Японські барабани на їхній батьківщині зведені у ранг культу. Без них не обходиться жоден офіційний захід, їхня гра тішить слух під час радості і допомагає пережити печаль.
Чумова пошта. Курйози доставки
Далекого вже 1920 року влада США ухвалила дивовижну постанову – заборону на… пересилання дітей у посилках. Мабуть, в XXI столітті це рішення виглядає дико, проте майже 100 років тому до нього поставилися з розумінням, а це значить, якісь дбайливі батьки все-таки відправляли своїх чад у бандеролях... Ми говоримо про курйози, котрі трапляються в роботі пошти.
Інфраструктура по-китайськи: неймовірний міст, що єднає Макао і Гонконг
Коли скептики кажуть, що все «най-най» уже збудоване людством, і кивають на різноманітні і справді видатні витвори інженерної думки, вони найчастіше погано поінформовані і навряд чи дивляться далі за розвинені західні країни. А тим часом, приміром, у Китаї держава піднімає просто нечувані інфраструктурні проекти. І про один із них, вражаючий Hong Kong – Zhuhai – Macau Bridge ми розкажемо сьогодні.
Не лише в центрі цікаво. Спальні райони світу
Мало який мандрівник під час своїх нетривалих подорожей вибирається кудись далі центру міста, де розташований його готель. Якщо ж «дислокація» – ще й мегаполіс, то такі поїздки відкладають «до кращих часів». А дарма, адже саме у спальних районах можна подивитися на незнайому країну очима її жителів, що куди пізнавальніше за екскурсії «галопом» замками і площами.
Персональний казкар для туристів: потерти чи померти?
Плескати в долоні, терти статуї чи обходити предмети п'ять разів проти годинникової стрілки – чого тільки не роблять туристи, аби прискорити виконання заповітного бажання. Бодай раз пережити подібне доводилося кожному. За загальну суму монеток, кинутих у фонтани та водойми за все мандрівницьке життя, купити машину, може, і не вдасться, та на велосипед вистачило б точно. Здійснювати безглузді вчинки та викидати гроші на воду змушують місцеві перекази й туристичні гіди. Напевно, при влаштуванні на роботу головний критерій відбору – вміння вигадувати історії, котрі не поступаються за масштабом фантазії Шарля Перро та братів Грімм...
Східний макіяж як традиція: чарівний погляд з поволокою
Згідно з відомою фразою, схід – справа тонка. І загалом це істина, котра підтверджується навіть в деталях. Через особливості клімату східних жінок об’єднує схожий тип зовнішності, а їхні нації споріднює близькість культур. Тому й ідеали краси у них подібні. Так акцент у східному макіяжі неодмінно робиться на очі. Жінці тут належить бути скромною і вдягатися таким чином, щоб повністю закривати фігуру. Тому все, що їм лишається, це зачарувати чоловіка поглядом.
Полотно з рису. Мистецтво Тамбо
Японці дуже творчий народ, особливо якщо це стосується рису. А якщо в них є ще трохи вільного часу і великі просторі поля, тоді доволі буденний процес вирощування агрокультури перетворюється на мистецтво…
Departure: Сатояма
У Японії є містечко, жителі якого дуже довіряють одне одному. Довіряють настільки, що п’ють воду з одного джерела, котре протікає через їхні оселі, ще й миють там посуд після їжі. Сатояма, що у перекладі означає ідеальне місце для життя в гармонії з природою, розташоване у північній префектурі Гіфу, ізольованій від решти світу гірськими вершинами і рисовими полями.
Міські стежки. Найвужчі і найширші вулиці світу
Понад половину населення планети живе в містах, пронизаних безліччю вулиць – довгих і коротких, широких та вузьких, гарних і не дуже. Критеріїв тут немає, комусь нетрі Ріо миліші за бродвейські авеню. Ми не беремося стверджувати, що краще чи гірше, а просто зосередимось на показниках.
Банк менталітетів. Японія: свій серед чужих
Японці вирощують сакуру, поїдають тоннами рис, майстерно скручують роли, розгулюють у кімоно і... вважають поганим тоном НЕ плямкати за столом. Якщо з першими фактами стійко асоціюються жителі Країни, де сходить сонце, то про останній знають далеко не всі. А проте, крім незвичайних правил етикету, у цього народу є ще цілий десяток тільки їм притаманних особливостей.
Незвичайні шкільні уроки різних країн світу
На честь сьогоднішнього свята - Дня знань ми вирішили розповісти Вам, які незвичайні предмети належить освоїти учням у різних країнах світу! Гризти граніт науки, осягаючи основи алгебри і геометрії, або запам’ятовувати роки правління монархів, гортаючи підручники з історії, – буденна справа для школярів. А ось готуватися до контрольної з кібербезпеки або хвалитися оцінками «відмінно» з бджільництва – уже як мінімум дивно. Про ці та інші незвичайні предмети в зарубіжних школах піде мова далі.
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким примудряються наїстись місцеві жителі. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди на ранок, а де й запастися кількома літрами води!
Оманливий пензель пані Хокусай
Ексцентричний старець Кацусіка Хокусай був справжньою зіркою доби Едо, творчим генієм і нелюдським боржником половини міста. Він мав не менш як 30 псевдонімів, поміняв 93 будинки і створив безліч гравюр, малюнків і картин. Його відома «Велика хвиля в Канагаві» заворожує. Та мало хто знає, що цю ксилографію, як і багато інших робіт, Хокусаю допомагала створювати дочка – загублена в часі і величезній тіні «божевільного живописом» батька художниці Кацусіка Ой.
А зараз вилетить пташка. Історії створення відомих фото
Неможливо уявити, яку кількість знімків зробило людство за більш як півторастолітню історію фотографії. Та серед них є і знакові, відомі всім не так своєю художньою цінністю, як значимістю зображеного моменту або переданого настрою. Саме про такі легендарні кадри далі в Outlook.
Посол Японії в Україні разом з Київським міським головою та Ректором КНУ імені Тараса Шевченка висадили в Києві сакури.
11 квітня 2017 року Посольство Японії в Україні висадило в Києві сакури. Захід відбувся в Ботанічному саду імені ак. О.В. Фоміна, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, за участі Надзвичайного і Повноважного Посла Японії в Україні Шігекі Сумі та ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леоніда Губерського, а також біля Національної опери України за участі Київського міського голови Віталія Кличка
ВІДЕО: Антикварно-індустріальний Київ
Викидаючи речі у сміттєвий бак або відправляючи їх на звалище, ми не здогадуємося, що для них це не завжди смерть, часом навіть навпаки – початок нового життя...
Посол Японії і Міністр інформаційної політики України висадили в Києві першу сакуру
Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні Шігекі Сумі та Міністр інформаційної політики України Юрій Стець висадили в Києві першу сакуру в рамках акції «2500 сакур», присвяченої Року Японії в Україні та 25-річчю встановлення дипломатичних відносин між нашими державами.
Посольство Японії висадить понад тисячу сакур у 20 містах України
Цьогоріч виповнюється 25 років з часу встановлення дипломатичних відносин між Японією та Україною і вже активно проводяться заходи в рамках святкування «Року Японії в Україні». Оскільки сакура є символом Японії, Посольство розпочинає кампанію із висадження дерев сакури по всій території України, щоб якомога більше українців мали змогу насолодитися її красою.
Ніхонгамі: жмут як ознака статусу
Ніхонгамі – це своєрідний спосіб укладання волосся в японській традиції. Цікаво, що в Країні вранішнього сонця зачіски контролювалися законом і слугували своєрідним дрес-кодом для дівчат різних прошарків і соціального статусу. Тому кожному класові строго відповідає певний одяг і убрання волосся, і цих законів досі суворо дотримуються гейші та їхні учениці.
Закрити
Outlook facebook page