RU  UK  EN
Статті  >  Насолодись  >  Знай наших: Сергій Полунін

Знай наших: Сергій Полунін

26 жовтня відбудеться довгоочікувана прем`єра документально-біографічної картини «Танцюрист» про ціну успіху, яку заплатив артист балету Сергій Полунін. Херсонець за походженням, волею випадку потрапляє до Королівського театру в Лондоні, де здобуває неймовірний успіх, а потім зникає з поля зору, щоб згодом завоювати ще більше любові глядачів. Сьогодні OUTLOOK продовжує серію матеріалів про успішних українців.

У квітні 2014 року західними інформагентствами пролетіла новина про зникнення всесвітньо відомого танцюриста. Ніщо не віщувало біди: Сергій Полунін старанно відвідував репетиції балету «Опівнічний експрес», де виконував роль молодого американця, який потрапив у в'язницю за ввезення наркотиків до країни. Два кілограми гашишу, виявлені в аеропорту, коштували студенту свободи, а Сергієві – репутації. За тиждень до прем'єри Полунін перестав відповідати на дзвінки і з'являтися на танцювальних «прогонах» у лондонському театрі «Колізей». Хореограф Пітер Шауфус намагався врятувати постановку від провалу, а глядачів – від розчарування з приводу відсутності улюбленого артиста балету. І заявив, що прототип головного героя, «реальний Біллі Хейс зараз у залі, а сценічний Хейс зник невідомо куди».

У 20-х числах квітня пропажу знайшли. Полунін з'явився на творчому вечорі Світлани Захарової у Большому театрі, а потім у Театрі Станіславського в балеті «Дон Кіхот».

Що змусило Полуніна відмовитися від участі в постановці «Колізею»? Подейкують, для нього неприйнятними були неоднозначні сцени в балеті, недоречні й вульгарні жарти. Журналісти, які відвідали прем'єру, відзначали, що в'язниця, де замкнули юнака, більше скидалася на кабаре, а сцени зґвалтування під смішки публіки нагадували невгамовний фарс. Не менш дивно в Лондоні, де особливо пишаються класичною музичною традицією, виглядає дискотечна музика, під яку танцюють засуджений з тюремником, а смуток головного героя відтіняє «рингтон» із творів Моцарта. До слова, разом з Полуніним з балету пішов Ігор Зеленський, зірка світової хореографії та художній керівник Музичного театру в Москві.

Це – не перша втеча Сергія Полуніна з театральних підмостків. Однак про все по черзі.

Фото: itsavogueworld.files.wordpress.com

Батьки віддали Сергія на балет у ранньому дитинстві в рідному місті Херсоні. Безкінечні репетиції без вихідних, переїзди з міста до міста –- 80% каторжної праці та 20% таланту вели Полуніна маршрутом Херсон–Київ–Лондон.

Спершу була дошкільна спортивна гімнастика. День Сергія-школяра починався удосвіта, до обіду він був на навчанні, потім до 18.00 – тренування. Увечері – дорога додому в інший кінець міста, уроки на наступний день і сон. Недоїдання, скрута і батьки, котрі з ніг збивалися, хапаючись за будь-яку можливість заробити зайву копійчину. У вісім років хлопчик переніс пневмонію на ногах. Коли стан погіршився, на місяць потрапив до лікарні, а вийшовши звідти, почув невтішне: одна легеня працювати не буде. Мати не змирилася з цим і знайшла цілителя, який пообіцяв «зняти пристріт». Дивовижно, але після сеансів рентгенівський знімок показав: хлопчина абсолютно здоровий.

Матеріали за темою: "ЗА ГОДИНУ ДО" балету

І тут із Сергієм сталося те, що називають: «Не було б щастя, та нещастя допомогло». Після перенесеної хвороби йому було складно займатися гімнастикою, тож спортивну школу довелося залишити. Однак наполегливий хлопець завжди діяв через подолання і вирішив вступати до Київського балетного училища. На іспиті Сергій станцював під вокал Лучано Паваротті, і його прийняли до навчального закладу.

Коли юному танцюристові виповнилося 13, його помітили професіонали з фонду Рудольфа Нурієва. Сергієва мати надіслала до фонду фотографії, їх запросили на співбесіду. Пізніше директор фонду Гейлен Сток розповідала: «Тільки-но я побачила, як він робить пліє, одразу ж збагнула: так, це щось». Фонд Нурієва оплатив навчання в Королівській балетній школі в Лондоні. Те, що відбувалось, нагадувало, за власним висловом Полуніна, казку про Гаррі Поттера. У 19 років юнак уже з успіхом танцював на сцені Ковент-Гарден.

Здавалося б, що ще потрібно молодому даруванню? Та кілька років тому Сергій заявив, що втомився від балету й пішов з трупи Королівського театру в Лондоні. Щоправда, тут він трохи злукавив: Полунін приїхав до Москви і продовжив кар'єру. Цим він трохи нагадує самого Рудольфа Нурієва, який колись заявив: «Я танцюю для власного задоволення. Якщо ви намагаєтеся дати задоволення кожному, це не оригінально».

Чому обдарований артист відмовився від західних лаврів? Гнітюче діяли на нього невеликі ролі кавалерів, стражів. Казка виявилася не надто феєричною: довелось зіткнутися і з дискримінацією щодо себе як іноземця, яким він все ж залишався на європейській сцені. Згодом пішли прем'єрні ролі в Королівському театрі, але відчуття «чогось не того» переслідувало Сергія. Театр-мрія відкривав тіньовий бік і дедалі більше нагадував рабство, де навіть шість годин на добу складно викроїти для себе. Фізично і психологічно вимотувала постійна зміна репертуару – не встиг відіграти одну роль, вчиш нову. Зрештою, Полунін зізнався: «Так, я втомився репетирувати і хочу жити, як нормальна людина». Бажання кинути виклик рутині переросло в незвичайне хобі. Сергій приохотився... до татуювань. На його тілі звилися в таємничий зміїний клубок імена Джеймса Діна і Джокера, в шкіру «в'їдається» вовча морда і хижий дзьоб двоголового орла, а стегна «пошматовані» тигрячими кігтями. Довершує інфернальну картину напис «I am not Human – I am not God – I am who I am».

Матеріали за темою: Знай наших: безперервна музика Любомира Мельника

Аж от Полунін пішов з Ковент-Гарден. Жадана свобода не принесла щастя, а тут ще й закінчувалася робоча віза. Художні керівники, з якими було налагоджено добрі стосунки, обіцяли ролі та прем'єри, але нічого не робили. Розчарований, Сергій полишив Британію і подався до Санкт-Петербурга. Місяць пропрацював в Маринці, а потім його переманив до Москви Ігор Зеленський.

Фото: i.ytimg.com

Трупа Музичного театру ім. К. С. Станіславського і В. І. Немировича-Данченка, переговори про виступи в Маріїнському і Большому театрах – ось що Сергій Полунін вважає гідною заміною Ковент-Гарден.

Матеріали за темою: Історія бренду: Балет Сухішвілі: підкорені вершини маленької грузинської мрії

Нині 27-річний танцюрист займається не тільки балетом: телеконкурс на каналі «Культура», зйомки в рекламному ролику Dior Homme, фотосесія у проекті Брайана Адамса на підтримку Міжнародного благодійного фонду для людей зі слабким слухом, курси акторської майстерності в Голлівуді, та ще й Міккі Рурк запросив знятись у фільмі . І, схоже, тепер артист життям задоволений.

Головне фото: happy-man.ru

Вам це буде цікаво:
Історія однієї вулиці: проспект Дмитра Яворницького
Матеріалом про головну вулицю міста Дніпра, проспект Дмитра Яворницького, ми продовжуємо наш цикл, присвячений історіям вулиць. Проспект Дмитра Яворницького – це не просто центральна і найважливіша вулиця Дніпра, він є ще й уособленням багатовікової історії міста.
Камасан: Поселення із шедеврами на Балі
Балі – одне з найпопулярніших місць для зимівлі. Океан, вулкани, чудова природа й екзотичні фрукти... Але є ще одна причина, про яку мало хто знає – унікальне арт-село Камасан, що дало початок однойменному балійському живопису. Про нього ми і розкажемо сьогодні на сторінках OUTLOOK.
Прийшов, побачив, збудував. Шедеври Джованні Лоренцо Берніні
Буває, подивишся на листівку із зображенням міста й одразу розумієш, що на ній Київ, Париж, Рим або рідне селище. І це зовсім не заслуга твоєї вчительки географії, а непосильна праця майстрів, руками яких створювалися знайомі всім шедеври архітектури. Сьогодні ми згадуємо італійського підкорювача мармуру Лоренцо Берніні.
Знай наших: Серж Лифар
Знаменитий француз українського походження в дитинстві був блакитнооким мрійником. Згодом усі його жадання стали реальністю. Хай би чого він прагнув, усе давалося легко, немов удача назавше зробила його своїм улюбленцем. Спів у хорі, артистичний талант і, нарешті, балет. Серж Лифар не тільки підкорив світові сцени та здобув заслужену славу. Він відродив французький балет як такий і ввів поняття, котрі стали основою неокласицизму.
Візит дипломатів до міста Острог
У суботу, 23 лютого 2019 року, Надзвичайні і Повноважні Посли іноземних держав, представники дипломатичних місій, міжнародних організацій, Державного управління справами Президента України та Міністерства закордонних справ України відвідали центр зародження та розвитку української освіти – місто Острог – за організаційного сприяння й участі Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв у співпраці з Національним університетом «Острозька академія».
Мистецтво Патрика Кабрала: папір як символ крихкості світу
Незалежний художник родом із Філіппін Патрик Кабрал завойовує світ своїми незвичними арт-роботами. Його творіння – це новаторство, що поєднує в собі вікові традиціїкаліграфії й суперсучасні 3D-технології. Його мистецтво - спосіб змінити світ на краще як за допомогою естетики, так і шляхом виконання соціальної місії.
На валізах: Олег Борщевський
Олег Борщевський – відомий режисер, сценарист і кліпмейкер. З-поміж його робіт – кліпи для «Потапа і Насті», гурту «НеАнгели». «Бумбокс», NIKITA, Тоні Матвієнко і багатьох інших. У милій бесіді він згадав найбільш цікаві місця на карті світу, в котрих побував, поміркував про таїнства подорожей і розповів про особисті розчарування.
Дипломатичний прийом з нагоди національного свята Республіки Сербія
13 лютого відбувся урочистий захід з нагоди головного національного свята Сербії - Дня державності, який відмічається на офіційному рівні з 2001 року і знаменує День початку сербської революції проти Османської окупації в 1804 році.
Пабло Пікассо: Поет для своєї епохи
Про Пікассо як про самобутнього художника, графіка та скульптора нам так чи інакше відомо все або майже все, тоді як інші його іпостасі опинилися на другому плані. Ілля Еренбург одного разу дуже коротко описав відносини Пабло Пікассо зі своєю епохою: «ХХ століття знайшло в ньому власного експерта-динаміта, філософа та поета».
ЕКСКЛЮЗИВНЕ ИНТЕРВ'Ю: Пітер Хьоґ: «Немає ніякого дна, є тільки вічне падіння»
Пітер Хьоґ – данський письменник, філософ-лірик. Його називають відлюдником, адже на світських заходах він з'являється вкрай рідко, щоб представити нову книгу. Через усамітнений спосіб життя образ Пітера Хьоґа оповитий легендами. В інтерв'ю OUTLOOK Пітер Хьоґ розповів про те, як пише нові твори, що ховається за його аскетизмом, і поділився уявленнями про світ і людину.
"Україноканадці". Посол Роман Ващук відкрив виставку в Києві
12 лютого в Музеї української діаспори за підтримки Посольства Канади в Україні відкрилась виставка, присвячена українській діаспорі у Канаді. Метою проекту є відображення для загалу життя українських канадців, їх невпинну роботу у новій країні та вклад, який вони вносять щодня.
Вічна любов. Пам’ятники коханню в Україні
Скільки важить кохання і чи можна виміряти його обсяг? А чи має воно центр ваги і як поводиться у спеку та в снігову заметіль? Певна річ, кохання ефірне і радше нагадує шалених метеликів, що несамовито танцюють у животі. Однак люди, котрі особливо глибоко відчувають, навчилися «творити кохання» і передавати його сенс у камені, дереві, металі для інших.
Superflat: суперплощина японського мистецтва
Любителі аніме ніколи не пройдуть повз сучасне японське мистецтво. Особливо, якщо цей напрямок безпосередньо належить до коміксів манга. Художник Такаші Муракамі був першим, хто замислився, як назватим те мистецтво, котре ловить натхнення в черговому аніме, але говорить про вічні цінності.
From Київ with торт
Київські аеропорти, вокзали та автобусні станції мало відрізняються від аналогічних об'єктів в інших великих містах. Та це лише на перший погляд. Якщо ж придивитися до пасажирів трохи уважніше, в руках у кожного третього можна побачити круглу біло-зелену коробку. Саме в ній міститься сувенір на згадку – знаменитий «Київський торт».
Дудук: Музика, що пробуджує кохання
Цій музиці півтори тисячі років. Ніжні, обволікаючі мелодії, зіграні на флейті дудук, називають «голосом вічності». У Вірменії, де люди шанують народні мотиви, вірять, що в дудук вселилася душа абрикосового дерева – і змусила дерево зазвучати. Вони вписуються протяжним і пронизливим звучанням, що пробуджують легку ностальгію.
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Скляний handmade
Ексклюзивні скляні вази та ялинкові іграшки, наявні всього в одному-двох екземплярах, окрім високої ціни, найчастіше об’єднує ще й унікальна технологія виготовлення, якою володіють представники рідкісної професії – склодуви. Історія цього ремесла триває вже протягом кількох тисячоліть, а деякі старі таємниці handmade-виробництва досі зберігаються під грифом секретності.
Знай наших: ДахаБраха
Їхня пісня Sho Z-Pod Duba звучить у серіалі «Фарго» і рекламному ролику з Девідом Бекхемом, тайські школярки вчать «Колискову» на уроці музики, а концерти гурту з нетерпінням чекають по всьому світу. Продовжуючи серію надихаючих історій про талановитих українців у рубриці «Знай наших», Outlook розповідає про найбільш самобутній і популярний за кордоном український колектив «ДахаБраха».
Мурали: новий підхід до старого мистецтва
Сучасні міста вже неможливо уявити без муралів – масштабного за своїм розміром живопису, що прикрашає будівлі. Ми не лише зібрали у своїй колекції найбільш яскраві роботи з усіх куточків планети, але й намагалися дізнатися якомога більше про сам цей напрямок мистецтва.
Брудна творчість
Брудні автомобілі – як полотно для художника. До такого мистецтва можна ставитися по-різному. Хтось буде морщити носа і гидливо обсмикувати одяг. Інші неодмінно захочуть ткнути в таку картину пальцем, щоб перевірити всю крихкість «полотна» і розмазати його обриси. Треті обов’язково зроблять селфі. Утім, байдужими не зможе лишитися ніхто.
Закрити
Outlook facebook page