RU  UK  EN
Статті  >  Насолодись  >  Квіти по-українському. Катерина Білокур

Квіти по-українському. Катерина Білокур

У будь-якій творчості є формати і правила: потрапивши «в мейнстрімовий струмінь», митець не голодуватиме. Проте за тоталітарних часів, коли всі сфери людського життя контролюються і коригуються, про індивідуальність узагалі можна забути. Напевно, на зло системі і з'являються самородки, праця яких стає безсмертною. Про одного з таких, художницю Катерину Білокур, сьогодні згадує OUTLOOK.

Жінка, яка народилася в українській глибинці, не закінчивши навіть семирічки, бо батьки вважали школу дорогим задоволенням, навряд чи могла мріяти, що художник рівня Пікассо називатиме її генієм. Усе це станеться, коли їй буде вже за 50. А до цього «одержимій» Катерині із села Богданівки, що на Київщині, доведеться здолати нелегкий шлях.

Напевно, її життя – це чудовий сценарій до голлівудського біографічного хіта. Глузування односельців, яких зазнавала ще з дитинства через марну «мазанину», важка сільська праця, неможливість навіть спробувати десь повчитися, адже без шкільного атестата подальша освіта недоступна, невдала спроба самогубства, яка до кінця життя даватиме про себе знати хворими ногами, деспотичні батьки... Через труднощі горда і незлопам'ятна Білокур з гідністю йшла все життя.

Фото upload.wikimedia.org

І як ішла – творила! Катерина годинами сиділа в полі, з жагою змальовуючи деталі квітів і трав. Результатом стали знамениті «Декоративні квіти», «Привіт урожаю», «Берізка» та інші шедеври. Потяг до знань мала такий сильний, що після важкої праці на землі ночами вивчала техніку, робила собі пензлики, відточувала різні стилі живопису, а вдосвіта знову перетворювалася на працьовиту селянку.

Усе це принесло результат – доля віддячила Катерині, надавши один шанс на мільйон. 1939 року, коли нікому не відомій Білокур було вже 39 років, вона почула по радіо пісню Оксани Петрусенко. Голос оперної діви так зворушив сільську «дивачку», що та написала їй листа, вклала в конверта маленький малюнок калини і відправила за дивною адресою: Київ, Академічний театр, Оксані Петрусенко.

Фото uateka.com

І сталося диво, адже лист потрапив у потрібні руки. Петрусенко отримувала безліч подяк, однак малюнок такої краси і автентичності вона побачила вперше... Ну а далі був третій акт голлівудського байопіку: про дивовижну жінку дізналася київська інтелігенція, їй допомогли організувати декілька виставок, які вразили і критиків і простих поціновувачів живопису...

Після війни Катерина Василівна увійшла до Спілки художників, одержала кілька премій, її роботи вирушили в турне країнами Європи: до Іспанії, Франції, Італії, де їх ставили в один ряд з найкращими на той момент майстрами. Утім, рідного села вона не покинула. Хворі родичі, батьківська хата і, звісно ж, поле з квітами – все це не відпускало. І нехай Київ і Москва кликали вже не «дивачку», а Народного художника України, творчість якого вивчали в університетах та академіях, вона так і не поїхала. Відлучалася лише кілька разів до Будинку творчості на відпочинок. Померла Катерина Білокур 1961 року, їй було тільки шістдесят...

Завжди є творці, занесені в підручники завдяки своїм достоїнствам, та молодь не дуже їх вивчає, а часом і взагалі не знає. Тому визнання наступних поколінь – вагомий аргумент. Ось що кажуть про Катерину Білокур і її вплив на український живопис сучасні майстри пензля з київської студії «Травнева майстерня».

Фото upload.wikimedia.org

Майя Проскурня: «У всіх її роботах – вона сама. Самобутньо і сміливо Катерина Білокур писала те, що її надихало, радувало, захоплювало, хвилювало. Навколишній світ художниця відтворювала у власному стилі, який неможливо не впізнати. Я б назвала її символом декоративного живопису в Україні. І не важливо, навчався ти 15 років академічного малюнка чи ні. Я знаю багатьох молодих художників з блискучою професійною освітою, але їх просто «нудить» при вигляді полотна, за роки навчання, відпрацювання техніки вони розлюбили і мистецтво, і свій талант.

Треба вкладати в роботу свою душу, з любов'ю опрацьовувати кожну деталь. Так робила Катерина Білокур. Чому так багато квітів? Тому що вона ними захоплювалася, зберігаючи життя кожної пелюсточки на своїх полотнах. Не дивно, що її помітили і визнали, такі «нереалістичні» і в той же час «живі» полотна проклали шлях художниці-самоучці у велике мистецтво».

Ніна Мурашкіна: «Мені здається, Катерина Василівна досі впливає на художників своєю чесністю в підході до полотна: вона малювала тільки те, що любила. Не Сталіна, не колгоспників, а квіти. Довго і якісно вона творила кожну свою роботу. Зараз, як і в її часи, не часто зустрінеш, щоб художник в'їдався поглядом і пензлем у кожну квіточку-пальчик! Сьогодні ж узагалі поголовне використання фото і принтера. Для всіх, хто починає малювати, Білокур – потужний стимул не зупинятися!»

Розповідають, коли Пабло Пікассо побачив роботи «громадянки села Богданівки», він сказав: «Якби ми мали художницю такого рівня майстерності, то змусили б заговорити про неї весь світ!» На жаль, СРСР – це не Іспанія. Коли Катерина Білокур творила, ніхто не замислювався про технології збереження її картин, а сама вона цих правил елементарно не знала. Через якихось 50 років її шедеври більше не підлягають транспортуванню і тому не залишають меж України.

Головне фото uateka.com

Вам це буде цікаво:
Ілюзії Сикстинської капели
Понад півтисячі років тому, 1 листопада, перед очима захоплених римлян вперше постала Сикстинська капела. За цей час народжувалися і помирали як самі майстри розпису, так і цілі напрямки в образотворчому мистецтві, а на капелу, так само відкривши роти від захвату, споглядають уже наші з вами сучасники. Втім, милуючись черговим її хитросплетенням ліній або алюзивністю сюжету, пам’ятайте, що за фасадом зовнішнього лиску, як завжди, стоять до болю знайомі суперечки з нетерплячими замовниками, неприємні сюрпризи від стихії та загублене здоров’я художників-виконавців.
У Посольстві Узбекистану пройшла зустріч Ambassador's Spouses Club Kiev
Посольство Узбекистану в Україні та Ambassador's Spouses Club Kiev ознайомили українську громадськість та іноземних гостей з національним мистецтвом узбецького народу, традиціями і правилами, створених руками народних творців, ремісниками з Узбекистану.
Брудна творчість
Брудні автомобілі – як полотно для художника. До такого мистецтва можна ставитися по-різному. Хтось буде морщити носа і гидливо обсмикувати одяг. Інші неодмінно захочуть ткнути в таку картину пальцем, щоб перевірити всю крихкість «полотна» і розмазати його обриси. Треті обов’язково зроблять селфі. Утім, байдужими не зможе лишитися ніхто.
Знай наших: Михайло Яримович
За знаменитою висадкою Ніла Армстронга та його команди на поверхню Місяця 1969 року стояло не тільки абстрактне торжество сили людського розуму, а й велика група висококласних інженерів, які розв’язували надскладні завдання. Серед них своїм сміливим і несподіваним підходом особливо виділявся Михайло Яримович, один з керівників місячної програми. Саме про нього ми з великою гордістю сьогодні розповідаємо в рубриці «Знай наших».
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Знай наших: Макс Левчин
Українські IT-спеціалісти щороку доводять, що вони якщо не найкращі, то вже напевно одні з найкращих на планеті, працюючи над різноманітними і складними проектами. При цьому вихідці з нашої країни – не тільки високопрофесійні співпрацівники, вони ще й чудові управлінці і керівники, що створюють світ теперішнього, який оточує нас, і майбутнього, про котре ми поки навіть боїмося мріяти. Про одного з таких лідерів Макса Левчина, розробника загальновідомої платіжної системи PayPal, читайте в нашій рубриці «Знай наших».
Перфекціонізм – справа ювелірна
Сумні очі старого за вікном уважно стежили за революційною пожежею, яка охопила Петроград. Вогонь поширився на справу всього його життя – гордовита чотириповерхова будівля задихалася від крикливих комісарів і матросів, присутність яких здавалась грубим жартом після попередніх відвідувачів. Господар закладу, Карл Густавович Фаберже, напевно бачив у цьому хаосі наближення кінця своєї кар'єри. Однак, можливо, і потай сподівався на друге життя власної спадщини. Якби він знав, що так воно й станеться, – навряд чи маестро так швидко втратив би душевні сили...
Великі криві Фріденсрайха Гундертвассера
Він вигадав своє ім’я, щоб не бути схожим ні на кого іншого. Бунт його індивідуальності став основою для величезної творчої спадщини, а архітектура – продемонструвала можливість поєднувати екологічність і сучасні технології.
Золото Балтики: у їхніх жилах тече бурштин
«У наших жилах тече бурштин», – жартують балтійці. Вони вірять, що сонячний камінь – це сльози їхньої богині Юрате. За легендою, вона мала необачність покохати простого рибалку Кастітіса, який щодня приходив закидати сіті в Балтійське море. Юрате забула, що безсмертним заборонено насолоджуватися простим людським щастям, потягнула юнака на дно моря у свій замок з бурштину, і закохані втратили лік дням і ночам. Дізнавшись про це, повелитель богів Перкунас вирішив покарати їх, пронизавши блискавкою юнака і назавжди прикувавши ланцюгами неслухнянку до її коштовних володінь. Відтоді богиня плаче, а її жовтогарячі сльози води Балтики виносять на берег на радість людям.
Дружина Посла Грузії в Україні провела зустріч Ambassadors Spouses Club і показ національного одягу
Дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Грузії в Україні Ірина Султанішвілі провела зустріч Ambassadors Spouses Club, в рамках якої були продемонстровані зразки традиційного одягу.
Ручна робота: персидські килими
У ті часи, коли перським воїнам не було рівних, а їхній силі підкорилися Римська імперія та Аравійський півострів, з-під пальців майстринь народу-переможця вийшов перший шедевр. «Весняний килим» став найдорожчим в історії людства. Він символізував владу і міць персів, а його краса оповідала про божественне походження царя Хосрова І.
За підтримки посольства Швейцарії в Україні в столиці пройшла виставка Swiss Graphic Design
У Київському ArtHall D12 за підтримки Посольства Швейцарії в Україні та особисто Надзвичайного і Повноважного Посла Гійома Шойрера пройшла виставка Swiss Graphic Design. Відкриваючи захід, Голова дипломатичної місії привітав усіх присутніх, побажав насиченого і надихаючого вечора.
Піонери моди
Мода – це вчинок. Мода – це прояв волі. Не побоявшись одного разу здатися смішним і незрозумілим, людина ризикує стати частиною модної історії. Чиїсь імена вона запам'ятовує, когось незаслужено не помічає, а для декого стає справою, сенсом усього життя.
За підтримки посольства Білорусі в столиці пройшов спектакль Мінського театру-студії кіноактора
У Київському академічному театрі драми і комедії за підтримки Посольства Білорусі в Україні і Київської міської державної адміністрації пройшов спектакль "Шлюбний договір" Мінського театру-судії кіноактора. Постановка пройшла в рамках гастрольного туру по Україні.
Куди сходити? П’ять найцікавіших музеїв сучасного мистецтва Європи
Франсуаза Барб-Галль вчить, як розмовляти з дітьми про мистецтво. Вона у своїх книгах наводить приклади, навчає бачити те, що не бачать інші. Помічати деталі і забувати про ярлики. Але варто визнати, що серед дорослих вкрай мало людей, котрі можуть похизуватися знаннями у цій сфері.
Мурали: новий підхід до старого мистецтва
Сучасні міста вже неможливо уявити без муралів – масштабного за своїм розміром живопису, що прикрашає будівлі. Ми не лише зібрали у своїй колекції найбільш яскраві роботи з усіх куточків планети, але й намагалися дізнатися якомога більше про сам цей напрямок мистецтва.
Цукровий живопис Китаю: мистецтво з ложки
Квіти і дерева, тварини і птахи, дракони і герої казок – словом, все, що тільки спаде на думку, може тут перетворитися на об’єкт… їстівного мистецтва. Дивовижною технікою малювання гарячим цукром володіють китайські майстри із провінції Сичуань. Картини, виконані практично карамеллю, не можуть бути ні "відредаговані", ні перемальовані наново.
Крок за межу: магічне мистецтво уїчолі
Сліпучі сполохи давнього знання в різнобарвних переливах бісеру і пряжі на мозаїках індіанців уїчолі спрямовують фантазію у безкінечну подорож гілками світового древа. Духовні образи набувають плоті у вигадливих орнаментах, що супроводжують селянина-мексиканця на всіх етапах життєвого шляху. Сутінковий край легенд і переказів не відмовить у прихистку стомленому мандрівнику: на стежках духів немає самотніх.
Знай наших: Анатолій Кокуш
Кіно – либонь, найбільш «технічний» вид мистецтва, котрий придумало людство. Скільки б таланту, фантазії і енергії не було у творців будь-якого фільму, практично всі стадії виробництва так чи інакше спираються на техніку, без якої ідеї так і залишаться всього лиш ідеями. Сьогодні Outlook розповідає про, напевно, найбільш відомого «технаря» із світу кіно – володаря двох заповітних «Оскарів» Анатолія Кокуша.
Театр Арто: життя як наслідування мистецтва
Приходячи в Театр жорстокості, людина потрапляє в самий центр вистави: тут все, від чого ми ховаємося у повсякденних турботах, – свобода й ізольованість, життя на межі, злиття з юрбою до втрати себе й самотнє перебування на вершині. Драма буття заманює у свої надра, відголосок трагізму проймає публіку – і глядач, сам того не помічаючи, опиняється у пастці власного сприйняття. Усе це – про так званий «крюотичний театр» (the atredecruaute) , дітище французького драматурга і режисера, ексцентричного і шокуючого Антонена Арто.
Закрити
Outlook facebook page