RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  Гагаузи: этнос Білого Півня

Гагаузи: этнос Білого Півня

«Жив у глухому гагаузькому селі бідний селянин, і багатства у нього було – троє синів…» - так розпочинається одна з народних казок, створених гагаузами. Цей тюркський народ і насправді жив небагато, кочував селами, пас овець.

Коли сім’я збиралася відпочити, і малі, й старі складали легенди, на свій лад пояснюючи явища природи, підмічені гострим, спостережливим оком: чому ворони бояться людей, навіщо гуси ґелґочуть, чому у мурахи тонка талія, і що вийде, якщо посадити в одну упряж лисицю і вовка?

Павутина історії: хто такі гагаузи?

Народ гагаузів, що зазнав немало негараздів на історичному шляху, зумів зберегти до наших днів етнічну самобутність XIII століття. Утім, науковці не дійшли спільної думки у питанні про те, хто ж такі гагаузи?

Кажуть, що це «перевиховані» печеніги, не розбиті у битвах із Руссю. За другою версією сельджуки, що підкорялися турецькому султанові, захопили кілька важливих географічних об’єктів – Іран, Курдистан, Малу Азію, за ними й Вірменію з Грузією, а слідом були повалені середньоазіатські держави. Але рано чи пізно історія згадує про справедливість, а також про те, що неможливо тривалий час володіти землею, яка насправді не належить нікому. Ось так і сельджуки якось зазнали поразки і втратили завойовані території. Скооперувавшись із половцями, ще одним войовничим народом, що не задовольнив свої зазіхання на чужі землі, сельджуки назвались гагаузами .

Нарешті, існує третя теорія, відповідно до якої предки болгар, що мешкали в районі Центральної Азії, внаслідок Великого переселення народів облаштувалися в Європі. Ті з них, хто місцем проживання обрав Балканський півострів, отримали ім’я «гагаузи».

Правда це чи ні, з’ясувати складно, оскільки всі історичні документи, що підтверджують сам факт існування гагаузького народу, дуже давні. А самих версій походження гагаузів – трохи понад двадцять. Поза сумнівами одне: унікальним етнос гагаузів робить те, що це єдиний народ, котрий походить від тюрків, який прийняв православне віросповідання. Крім того, більшість істориків сходяться на тому, що гагаузи мали власний прапор червоного кольору, на якому був зображений білий півень.

Зараз гагаузи проживають на території, що залишила слід в історії під назвою Буджак і включала південні області Молдавії і південно-західний регіон Одеської області в Україні. Що ж до сучасного прапора Гагаузії, образ півня лишився на полотні, що цього разу змінило колір з червоного на блакитний. І хоча в центрі міцно прилаштувалась голова вовка, а білі півники займають трохи простору по боках, гагаузи люблять наголошувати верховенство півня в орнаменті: мовляв, цей птах – втілення справедливості, якості, яку жителі Гагаузії цінують над усе.

Обряди розцвітають пишним цвітом

Гагаузи відзначають два національні свята – 8 листопада День Димитрія (Касим) і 6 травня День Георгія (Хедерлез).

Касим (що у перекладі з турецької мови означає листопад) для скотарського народу був непростим днем: усе говорило про те, що надходить зима, протягом якої слід зберегти худобу. Цього дня гагаузи приносили в жертву одну вівцю, а сам ритуал називали курбаном (до речі, ця традиція властива ісламській релігії). Щоб розмежувати релігійні обряди, гагаузи іменували власний вид курбана словом Аллахлік. Пізніше, коли офіційною релігією було прийнято православ’я, гагаузи приурочили Касим до Дмитрієва дня. Цього дня віруючі прославляють християнського святого Димитрія Солунського (більш відомого як Димитрій Мироточець) і просять його дарувати мужність і терпіння. Також гагаузи вірять у цілющі здібності Димитрія, а тому молять його про вилікування хвороб очей і повернення зору осліплим.

Касим слугував також своєрідною відправною точкою, від якої гагаузи відраховували час – так, сіяти починали на 111-й день після цього свята незалежно від того, які сюрпризи підкидала природа.

Інше свято, яке відзначають у більш радісній обстановці, носить назву Хедерлез – багато років тому саме цього дня скотарі виганяли худобу на пасовиська. Минули століття, а гагаузи так само дотримуються стародавніх звичаїв і починають жнива через сорок днів після закінчення Хедерлезу. У православній традиції цього дня згадують покровителя землеробства і скотарства святого Георгія навіть попри те, що у всіх міфологічних сказаннях цей легендарний воїн не фігурував у жодній із цих професій, зате відомий як переможець язичницького дракона.

Як же святкують Хедерлез сьогодні? У гагаузьких сім’ях прийнято вбивати жуйних тварин – ягнят, баранів; це жертвоприношення – данина стародавнім звичаям.

Гагаузи: боротьба за культуру

У радянську епоху гагаузьку мову намагалися сховати від народу. Спочатку, 1957 року, дозволили викладати її в школі, та не надовго – через п’ять років заборонили, і знову старовинна грамота потрапила у розклад уроків за пару років до розпаду СРСР. Це не сприяло збільшенню етносу і популяризації його культури: згідно з даними перепису населення, якщо в СРСР кількість гагаузів досягала 300 тисяч, то зараз народність, розділена кордонами двох країн, не може похвалитися подібною чисельністю: у Молдавії проживають 157 тисяч, а в Україні – майже 29 тисяч. Учені припускають, що причина в тому, що тепер далеко не всі люди , які мають гагаузькі корені, бажають асоціювати себе з цим етнічним формуванням.

Як розповідають члени культурних спільнот, які збирають гагаузький фольклор, якось учені подорожували по Україні і виявили у Запорізькій області два села – Олександрівку і Димитрівку, де жителі належать до етносу гагаузів. Щоправда, у ході розмови з’ясувалося, що вони цілком серйозно вважають себе корінними болгарами! Найдивніше в цьому те, що, як вважають лінгвісти, переплутати болгарську мову, що належить до слов’янської групи, з гагаузькою (що бере витоки з тюркської) практично неможливо. Зовсім інша справа з турецькою та азербайджанською мовами, які за вимовою найближчі до гагаузької.

Про що ніколи не забували гагаузи – так це про релігію. Кажуть, у всі часи влаштовували страшні гоніння на православних, серед яких було чимало гагаузів. Так от, саме представники цієї національності самовіддано ставали на захист храмів і не дозволяли витіснити віру своїх предків з карти світогляду. Можливо, ще й тому серед гагаузів можна бачити багато православних священиків.

Вам це буде цікаво:
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів...
Ніхонгамі: Жмут як ознака статусу
Ніхонгамі – це своєрідний спосіб укладання волосся в японській традиції. Цікаво, що в Країні вранішнього сонця зачіски контролювалися законом і слугували своєрідним дрес-кодом для дівчат різних прошарків і соціального статусу. Тому кожному класові строго відповідає певний одяг і убрання волосся, і цих законів досі суворо дотримуються гейші та їхні учениці.
Амазонки з племені мосо: Заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме.
Хвилями часу: Історичні вітрильники Естонії
Історія Естонії зберігається не у пергаментних сувоях, а у свинцевому літописі Північного моря. Звивиста берегова лінія протяжністю три тисячі кілометрів бачила мільйони вітрильників, починаючи зі смугастих полотнищ драккарів і закінчуючи поземним польотом кліпера над хвилями за доби пари й електрики.
Битися, як жінка. Бійцівський клуб літаючих чоліт.
У вільної боротьби не жіноче обличчя. Хороша дівчинка повинна мило усміхатися і берегти чепурне платтячко, а не розмахувати кулаками, але в суворих Андах такі ніжні квіти не ростуть. Справжня болівійська чоліта і за словом в кишеню не полізе, і тумаком при нагоді огріє, а в неділю, підібравши накрохмалені спідниці, ринеться у бій без правил.
Усім потрібні гроші. Валюти світу
Називають їх скрізь по-різному, проте люблять, напевно, однаково. Ми говоримо, звісно ж, про гроші, а точніше про їхні «другі імена». Адже крім офіційної, у кожної валюти є своя, народна назва, яке не так відома, але дійсно заслуговує на увагу!
Біле золото Піднебесної. Китайський фарфор
Цивілізація Стародавнього Китаю однією з перших відкрила для себе кераміку. Встановлено, що вже в II тис. до н.е. температура випалу гончарних виробів, знайдених в долині Хуанхе, наближалася до 1200 ° С. На думку ряду дослідників, винахід порцеляни було продиктовано прагненням знайти заміну нефриту та жадеїту.
Забуте мистецтво: чайна церемонія в Кореї
Після прогулянки жвавими вулицями Сеула хочеться розслабитися в кафе за чашкою ароматного чаю, але де там: хороші чайні є тільки при буддійських монастирях і на богемній пішохідній вулиці Інсадон. Чайна церемонія в Кореї, несумісна із суворим розпорядком офісів і фабрик, неохоче йде в маси, залишаючись радістю мудреців і привілеєм владик.
Ловля креветок в Оостдюнкерке: Так, я на коні!
Якщо в ранковий час прогулюватись пляжами місцини Оостдюнкерке, розташованій в одній із західних провінцій Бельгії, то можна побачити одразу декілька сонць. Одне, звісно, в небі, а інші – жовтими плямами, верхи на конях, що, тягнучи на собі здоровенні плетені кошики, повільно бродять мілиною Північного моря. Так тут виглядає полювання на креветок.
Palio del Papero: не тільки птахи
Скільки всього змішує у своєму казані Італія: гондоли, які плинуть оливковими річками, палюче сонце, що стікає своїм соком у пляшку Пізанської вежі, заплутане спагеті вуличок і коржі площ, присипані сумішшю італійських трав і діалектів. А ще у її казані є качки. Так-так, саме ці створіння дозволять вам відчути присмак справжнього національного колориту! І цій качиній історії вже понад тридцять років.
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким можуть наїстись місцеві. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди...
Жіночі прикраси в Індії: сакральний зміст
При слові індійка в нашій уяві виникає красива жінка в сарі, неодмінно з безліччю прикрас і малюнків на тілі. Звідки в національних традиціях цього народу така пристрасть до прикрашання тіла? У цьому є не лише естетичний, але й глибокий сакральний сенс – відображення культури, вірувань і світогляду індійців...
Азербайджан зсередини: «хна-яхти»
А ми продовжуємо публікувати авторську рубрику Сабіни Сафаровою про традиції в Азербайджані. Ми вже дізналися і про сватання, і про заручини, і зараз OUTLOOK пропонує зануриться в традиції ритуалів і церемоній «хна-яхти», яка безпосередньо передує весіллю.
Відчайдушний футуризм: Японія. Частина 1
Олена Расенко, повернувшись з Японії, розпочинає спеціальний цикл матеріалів про цю країну. Попередження для особливо вразливих: обережно! Після прочитання розвивається гостре бажання зірватися, купити авіаквиток в таку чудову і чарівну країну висхідного сонця!
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Шиття золотом
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво шиття золотом, яке здавна вважалось мистецтвом знаті,. Розкажемо ми й про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
СПЕЦПРОЕКТ: Про новорічні та різдвяні традиції. Розповідають Посли.
Звичаї однієї держави відрізняються від іншої, але люди з різних куточків планети однаково чекають на дива, приємні сюрпризи й добру казку напередодні новорічних свят. Тому ми вирішили запитати у дипломатів про особливості святкувань Нового року і Різдва в їхніх країнах.
Азербайджан зсередини: заручини
Ми продовжуємо публікувати розповіді українки з азербайджанською кров'ю Сабіни Сафарової про дивовижну культуру Азербайджану. Дівчина продовжує вести свій авторський блог і сьогодні пропонує дізнатися тонкощі такої цікавої традиції як - заручини.
Азербайджан зсередини: велике і мале сватання
Українка з азербайджанськими корінням Сабіна Сафарова з трепетом ставиться до своєї малої Батьківщини, є членом Союзу азербайджанської молоді в Україні та популяризує культуру цієї країни. Сьогодні розповіддю дівчини про одну з найцікавіших традицій Азербайджану - сватання, ми запускає нову рубрику, в якій українці іноземного походження розповідають про свою Батьківщину.
Закрити
Outlook facebook page