RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  Гагаузи: этнос Білого Півня

Гагаузи: этнос Білого Півня

«Жив у глухому гагаузькому селі бідний селянин, і багатства у нього було – троє синів…» - так розпочинається одна з народних казок, створених гагаузами. Цей тюркський народ і насправді жив небагато, кочував селами, пас овець.

Коли сім’я збиралася відпочити, і малі, й старі складали легенди, на свій лад пояснюючи явища природи, підмічені гострим, спостережливим оком: чому ворони бояться людей, навіщо гуси ґелґочуть, чому у мурахи тонка талія, і що вийде, якщо посадити в одну упряж лисицю і вовка?

Павутина історії: хто такі гагаузи?

Народ гагаузів, що зазнав немало негараздів на історичному шляху, зумів зберегти до наших днів етнічну самобутність XIII століття. Утім, науковці не дійшли спільної думки у питанні про те, хто ж такі гагаузи?

Кажуть, що це «перевиховані» печеніги, не розбиті у битвах із Руссю. За другою версією сельджуки, що підкорялися турецькому султанові, захопили кілька важливих географічних об’єктів – Іран, Курдистан, Малу Азію, за ними й Вірменію з Грузією, а слідом були повалені середньоазіатські держави. Але рано чи пізно історія згадує про справедливість, а також про те, що неможливо тривалий час володіти землею, яка насправді не належить нікому. Ось так і сельджуки якось зазнали поразки і втратили завойовані території. Скооперувавшись із половцями, ще одним войовничим народом, що не задовольнив свої зазіхання на чужі землі, сельджуки назвались гагаузами .

Нарешті, існує третя теорія, відповідно до якої предки болгар, що мешкали в районі Центральної Азії, внаслідок Великого переселення народів облаштувалися в Європі. Ті з них, хто місцем проживання обрав Балканський півострів, отримали ім’я «гагаузи».

Правда це чи ні, з’ясувати складно, оскільки всі історичні документи, що підтверджують сам факт існування гагаузького народу, дуже давні. А самих версій походження гагаузів – трохи понад двадцять. Поза сумнівами одне: унікальним етнос гагаузів робить те, що це єдиний народ, котрий походить від тюрків, який прийняв православне віросповідання. Крім того, більшість істориків сходяться на тому, що гагаузи мали власний прапор червоного кольору, на якому був зображений білий півень.

Зараз гагаузи проживають на території, що залишила слід в історії під назвою Буджак і включала південні області Молдавії і південно-західний регіон Одеської області в Україні. Що ж до сучасного прапора Гагаузії, образ півня лишився на полотні, що цього разу змінило колір з червоного на блакитний. І хоча в центрі міцно прилаштувалась голова вовка, а білі півники займають трохи простору по боках, гагаузи люблять наголошувати верховенство півня в орнаменті: мовляв, цей птах – втілення справедливості, якості, яку жителі Гагаузії цінують над усе.

Обряди розцвітають пишним цвітом

Гагаузи відзначають два національні свята – 8 листопада День Димитрія (Касим) і 6 травня День Георгія (Хедерлез).

Касим (що у перекладі з турецької мови означає листопад) для скотарського народу був непростим днем: усе говорило про те, що надходить зима, протягом якої слід зберегти худобу. Цього дня гагаузи приносили в жертву одну вівцю, а сам ритуал називали курбаном (до речі, ця традиція властива ісламській релігії). Щоб розмежувати релігійні обряди, гагаузи іменували власний вид курбана словом Аллахлік. Пізніше, коли офіційною релігією було прийнято православ’я, гагаузи приурочили Касим до Дмитрієва дня. Цього дня віруючі прославляють християнського святого Димитрія Солунського (більш відомого як Димитрій Мироточець) і просять його дарувати мужність і терпіння. Також гагаузи вірять у цілющі здібності Димитрія, а тому молять його про вилікування хвороб очей і повернення зору осліплим.

Касим слугував також своєрідною відправною точкою, від якої гагаузи відраховували час – так, сіяти починали на 111-й день після цього свята незалежно від того, які сюрпризи підкидала природа.

Інше свято, яке відзначають у більш радісній обстановці, носить назву Хедерлез – багато років тому саме цього дня скотарі виганяли худобу на пасовиська. Минули століття, а гагаузи так само дотримуються стародавніх звичаїв і починають жнива через сорок днів після закінчення Хедерлезу. У православній традиції цього дня згадують покровителя землеробства і скотарства святого Георгія навіть попри те, що у всіх міфологічних сказаннях цей легендарний воїн не фігурував у жодній із цих професій, зате відомий як переможець язичницького дракона.

Як же святкують Хедерлез сьогодні? У гагаузьких сім’ях прийнято вбивати жуйних тварин – ягнят, баранів; це жертвоприношення – данина стародавнім звичаям.

Гагаузи: боротьба за культуру

У радянську епоху гагаузьку мову намагалися сховати від народу. Спочатку, 1957 року, дозволили викладати її в школі, та не надовго – через п’ять років заборонили, і знову старовинна грамота потрапила у розклад уроків за пару років до розпаду СРСР. Це не сприяло збільшенню етносу і популяризації його культури: згідно з даними перепису населення, якщо в СРСР кількість гагаузів досягала 300 тисяч, то зараз народність, розділена кордонами двох країн, не може похвалитися подібною чисельністю: у Молдавії проживають 157 тисяч, а в Україні – майже 29 тисяч. Учені припускають, що причина в тому, що тепер далеко не всі люди , які мають гагаузькі корені, бажають асоціювати себе з цим етнічним формуванням.

Як розповідають члени культурних спільнот, які збирають гагаузький фольклор, якось учені подорожували по Україні і виявили у Запорізькій області два села – Олександрівку і Димитрівку, де жителі належать до етносу гагаузів. Щоправда, у ході розмови з’ясувалося, що вони цілком серйозно вважають себе корінними болгарами! Найдивніше в цьому те, що, як вважають лінгвісти, переплутати болгарську мову, що належить до слов’янської групи, з гагаузькою (що бере витоки з тюркської) практично неможливо. Зовсім інша справа з турецькою та азербайджанською мовами, які за вимовою найближчі до гагаузької.

Про що ніколи не забували гагаузи – так це про релігію. Кажуть, у всі часи влаштовували страшні гоніння на православних, серед яких було чимало гагаузів. Так от, саме представники цієї національності самовіддано ставали на захист храмів і не дозволяли витіснити віру своїх предків з карти світогляду. Можливо, ще й тому серед гагаузів можна бачити багато православних священиків. 

Вам це буде цікаво:
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Священні тварини інків
Наш « перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу.
Замість візка – човен: знамениті плавучі ринки
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
Йодль – музика австрійських гір
Три роки тому в Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Баджо: морський народ Південно-Східної Азії
Нечисленні народи завжди цікавили вчених і художників, котрі шукали в їхньому способі життя натхнення для своєї творчості. Один із найпопулярніших етносів сьогодні - баджо, морські цигани, котрих формально можна співвіднести з Малайзією.
Життя амішів: щастя у простих речах
Коли вперше про них чуєш, не віриш власним вухам, коли вперше бачиш – очам. У їхніх паспортах немає фотографій, вони не платять податки, не служать в армії, носять просту одежу, їздять на кінних візках, обходяться без благ цивілізації і, звісно, готують найсмачнішу їжу в Америці. Заінтриговані? Знайомтесь: аміші – люди, що живуть поза часом.
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими. Приймаючи сторону світлих сил, спритні поселяни не забували нагріти руки у вогні вселенської битви.
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Ескімоські іглу. Що нам варто із снігу дім збудувати!
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
ВІДЕО: Скло зі святого міста
Завдяки Посольству Палестини в Україні OUTLOOK пощастило побувати в цій дивовижній країні і познайомитися з її традиційними ремеслами. Сьогодні розповімо вам про технології виготовлення виробів зі скла ... Палестинський Хеврон відомий як місто трьох релігій і трьох цивілізацій, справжнє місце сили. Напевно, тому доля так розпорядилася, що саме там з'явилося скло, яке хоч і здається крихким, однак насправді є віковим, як і сам Хеврон.
Тут пахне Різдвом
Різдво – одне з найкрасивіших і улюблених свят в Європі й готуються до нього задовго і ґрунтовно! Різдвяні базари, вкриті яскравими гірляндами, новорічними іграшками і блискучою мішурою створюють святкову атмосферу урочистості. Цією вражаючою красою пощастило помилуватися фотографу Роману Маткову, і сьогодні через фото-добірку він ділиться передсвятковим настроєм з читачами Outlook!
В рамках проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомила українок з мистецтвом розпису по тканині
Дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Пакистану в Україні Сіма Аттар приєдналася до культурно-освітнього проекту OUTLOOK і ГДІП Diplomatic Greetings і провела незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок.
У межах проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомить українок з мистецтвом розпису по тканині
9 грудня у Києві відбудеться незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок, який проведе дружина Посла Пакистану в Україні пані Сіма Аттар.
MUST- WATCH VIDEO: традиції чаювання в світі
Цей напій настільки щільно увійшов у життя людини, що іноді ми самі не помічаємо, як знову поставили чайник на плиту. Існують тисячі способів його приготування. OUTLOOK пропонує вашій увазі кращі з них.
Гребені краси. Таджицькі гребінці
"...Коли Бахріддінова мама збиралася на роботу, вона старанно укладала свої довгі коси навколо тюбетейки. Виходило щось схоже на корону. На свята жінка вплітала у своє чорне волосся спеціальні прикраси. При ходьбі вони ледь подзвонювали, створюючи відчуття танцю. А ввечері маленький Бахріддін не міг заснути, якщо не стискав у своїх руках тугу мамину косу. Він і тепер із благоговінням згадує її довге волосся і вважає його однією з головних умов жіночої краси..."
Без кліше
Ви можете собі уявити німця, котрий запізнюється? Або ж японця, що сидить в офісі в робочий час і плює у стелю? Ну або ж хоча б іспанця, який у поті чола працює з ранку до ночі? Навряд, оскільки виною тому стереотипи, які закріпилися за тим чи іншим народом. Сьогодні ми не тільки говоритимемо про них, а й спробуємо ці кліше спростувати.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
Банк менталітетів. Японія: свій серед чужих
Японці вирощують сакуру, поїдають тоннами рис, майстерно скручують роли, розгулюють у кімоно і... вважають поганим тоном НЕ плямкати за столом. Якщо з першими фактами стійко асоціюються жителі Країни, де сходить сонце, то про останній знають далеко не всі. А проте, крім незвичайних правил етикету, у цього народу є ще цілий десяток тільки їм притаманних особливостей.
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким примудряються наїстись місцеві жителі. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди на ранок, а де й запастися кількома літрами води!
Закрити
Outlook facebook page