RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  Калаші: дивовижний народ в горах Пакистану

Калаші: дивовижний народ в горах Пакистану

Переглядаючи «Дискавері» або інші науково-популярні телепрограми, здається, що нашу планету вже давно досліджено і вивчено вздовж і впоперек. Але деякі феномени, які трапляються в житті, буквально ошелешують. Як, приміром, той факт, що в горах Гіндукушу в оточенні ісламських держав уже кілька тисячоліть ізольовано живе загадковий білявий народ калаші, чиє походження й досі не можуть розгадати науковці.

Високо-високо в горах Гіндукушу, де сходяться кордони Пакистану та Афганістану, у важкодоступному районі Читрал живуть дивовижні та життєрадісні калаші, які навіть зовні мають незвичний для цих місць вигляд. У кількох язичницьких поселеннях мешкає близько шести тисяч жителів, більшість з них ніколи не бували поза своїми територіями. Це обумовлено і самодостатнім способом життя, і тим фактом, що якась подоба дороги до «великої землі» з'явилася лише двадцять років тому зусиллями... греків. Саме цей фантастичний навіть за мірками географії зв'язок горян і жителів Еллади поклав початок романтичній легенді, в основі якої невдалий «індійський» похід Александра Македонського.

За цією теорією, воїни великого імператора, двоє чоловіків і дві жінки, були так виснажені битвами і важкими гірськими переходами, що, чи то знесилившись, чи то вчинивши дезертирство, залишилися в цих місцях. Залікувавши рани й освоївшись на новому місці, колишні солдати взялися за звичну для чоловіків і жінок справу – продовження роду, унаслідок чого виникла народність. Історія гарна і звучить переконливіше за дві інші версії, адже за одною – мешканці Читрала – пращури слов'ян, а за другою – справжні арійці, яких так уперто шукав Гітлер по всьому світу. Ще припускають їхнє інопланетне походження, але це вже надто сміливо...

Як воно насправді – вчені сперечаються й донині, адже, навіть будучи зовні геть несхожими на мусульман, які оточують їх з усіх боків, калаші все ж за такими показниками, як ДНК, пігментація, аналіз крові, подібні саме до пакистанців та афганців. Можливо, тому і число жителів у селах поступово зменшується – багато хто приймає іслам і виїжджає звідти. І все ж, розмовляючи з місцевими, дивуєшся не тільки їхній незайманій свідомості. Приміром, більшість з калашів гадки не мають, що роблять туристи, коли їх фотографують, а також, окрім Греції, вони не знають інших країн.

Грецькі організації, крім дороги, побудували тут кілька шкіл і налагодили електрифікацію, яка в горах працює через раз. Але калаші не звертають уваги на відсутність «цивілізації», бо їхній спосіб життя зі збиранням, полюванням, риболовлею і нескінченною кількістю всіляких ритуальних свят не надто й потребує чогось іще. Попри певне, на перший погляд, дикунство в їхніх поселеннях панує справжня демократія. Так, жінки мають право самі обирати собі чоловіка і спокійно можуть розлучатися. Їхня думка враховується як у сімейних питаннях, так і в громаді, нерідко саме їм довіряють титул старійшини села. Рівність статей спостерігається у всьому, крім роботи – представниці слабкої все ж опікуються хатніми справами, тоді як чоловіки дбають про хліб насущний, навіть примудряються вирощувати пшеницю серед каміння.

І хоч англійської майже ніхто не знає, калаші вельми товариські та відкриті світу. Своїх гостей вони поважають і запрошують узяти участь у святах і обрядах, серед яких головними є Йоші – свято посіву, Учао – свято врожаю і Чоймус – загальне звернення до зими в надії, що вона буде м'якою. Під час кожного з них усі жителі танцюють поблизу святого місця Джештака, розписаного орнаментами, до слова, в грецькому стилі. Найдужче відзначають дні народження і похорони, де плакати взагалі не можна. А ось вино ллється рікою, що не притаманно у цьому регіоні. Опісля можна ще й пограти в гал, якщо сили залишилися. Цей вид спорту схожий на суміш гилки, гольфу і бейсболу. Грають усі, від малого до старого, і на питання: «Скільки вам років?» найчастіше відповідають: «Я не знаю, просто колись я розплющив очі в цій долині, відтоді й живу».

Серед калашів є і свої знаменитості, такі як Лакшан Бібі – смілива жінка, котра зробила кар'єру пілота і створила міжнародну організацію для підтримки свого народу. Знання та слава не змінили її національних рис – вона така ж відкрита, як і її співвітчизники, і продовжує жити серед них у селі Румбурі. Ще одна «зірка» – японка Акіко Вада, яка вийшла заміж за місцевого жителя. Вона – фахівець з вивчення малих народів, каже, що приїхала в гори досліджувати калашів, а згодом залишилася жити з ними. Тепер сюди навідуються й інші японці – її родичі та друзі. Час від часу до калашів приїжджають науковці, яким не дає спокою загадка цього народу, ну а серед туристів лідирують англійці. Вже хто-то, а вони – колишні колоністи і Пакистану, й Афганістану – чудово знають ці місця і усвідомлюють, що тут справді можна насолодитися і природою, і такими незвичайними людьми, для яких щастя – у простоті.

Вам це буде цікаво:
Живий танець. Полька
Цей танець не має жодного відношення до Польщі. У цьому життєрадісному і пустотливому темпі крутиться вся Європа і Америка, лише скромно додаючи до слова «полька» своє географічне розташування. Наприклад, фінська, андіжонська або навіть мексиканська. Саме з цієї хореографії починають діти, її ж вважають «вищим класом», який під силу лише витривалим танцюристам з міцним вестибулярним апаратом.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Священні тварини інків
Наш « перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу.
Замість візка – човен: знамениті плавучі ринки
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
Йодль – музика австрійських гір
Три роки тому в Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Баджо: морський народ Південно-Східної Азії
Нечисленні народи завжди цікавили вчених і художників, котрі шукали в їхньому способі життя натхнення для своєї творчості. Один із найпопулярніших етносів сьогодні - баджо, морські цигани, котрих формально можна співвіднести з Малайзією.
Життя амішів: щастя у простих речах
Коли вперше про них чуєш, не віриш власним вухам, коли вперше бачиш – очам. У їхніх паспортах немає фотографій, вони не платять податки, не служать в армії, носять просту одежу, їздять на кінних візках, обходяться без благ цивілізації і, звісно, готують найсмачнішу їжу в Америці. Заінтриговані? Знайомтесь: аміші – люди, що живуть поза часом.
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими. Приймаючи сторону світлих сил, спритні поселяни не забували нагріти руки у вогні вселенської битви.
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Ескімоські іглу. Що нам варто із снігу дім збудувати!
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
ВІДЕО: Скло зі святого міста
Завдяки Посольству Палестини в Україні OUTLOOK пощастило побувати в цій дивовижній країні і познайомитися з її традиційними ремеслами. Сьогодні розповімо вам про технології виготовлення виробів зі скла ... Палестинський Хеврон відомий як місто трьох релігій і трьох цивілізацій, справжнє місце сили. Напевно, тому доля так розпорядилася, що саме там з'явилося скло, яке хоч і здається крихким, однак насправді є віковим, як і сам Хеврон.
Тут пахне Різдвом
Різдво – одне з найкрасивіших і улюблених свят в Європі й готуються до нього задовго і ґрунтовно! Різдвяні базари, вкриті яскравими гірляндами, новорічними іграшками і блискучою мішурою створюють святкову атмосферу урочистості. Цією вражаючою красою пощастило помилуватися фотографу Роману Маткову, і сьогодні через фото-добірку він ділиться передсвятковим настроєм з читачами Outlook!
В рамках проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомила українок з мистецтвом розпису по тканині
Дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Пакистану в Україні Сіма Аттар приєдналася до культурно-освітнього проекту OUTLOOK і ГДІП Diplomatic Greetings і провела незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок.
У межах проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомить українок з мистецтвом розпису по тканині
9 грудня у Києві відбудеться незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок, який проведе дружина Посла Пакистану в Україні пані Сіма Аттар.
MUST- WATCH VIDEO: традиції чаювання в світі
Цей напій настільки щільно увійшов у життя людини, що іноді ми самі не помічаємо, як знову поставили чайник на плиту. Існують тисячі способів його приготування. OUTLOOK пропонує вашій увазі кращі з них.
Гребені краси. Таджицькі гребінці
"...Коли Бахріддінова мама збиралася на роботу, вона старанно укладала свої довгі коси навколо тюбетейки. Виходило щось схоже на корону. На свята жінка вплітала у своє чорне волосся спеціальні прикраси. При ходьбі вони ледь подзвонювали, створюючи відчуття танцю. А ввечері маленький Бахріддін не міг заснути, якщо не стискав у своїх руках тугу мамину косу. Він і тепер із благоговінням згадує її довге волосся і вважає його однією з головних умов жіночої краси..."
Без кліше
Ви можете собі уявити німця, котрий запізнюється? Або ж японця, що сидить в офісі в робочий час і плює у стелю? Ну або ж хоча б іспанця, який у поті чола працює з ранку до ночі? Навряд, оскільки виною тому стереотипи, які закріпилися за тим чи іншим народом. Сьогодні ми не тільки говоритимемо про них, а й спробуємо ці кліше спростувати.
Банк менталітетів. Японія: свій серед чужих
Японці вирощують сакуру, поїдають тоннами рис, майстерно скручують роли, розгулюють у кімоно і... вважають поганим тоном НЕ плямкати за столом. Якщо з першими фактами стійко асоціюються жителі Країни, де сходить сонце, то про останній знають далеко не всі. А проте, крім незвичайних правил етикету, у цього народу є ще цілий десяток тільки їм притаманних особливостей.
Закрити
Outlook facebook page