RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  Загублений острів Яп. Земля великих грошей

Загублений острів Яп. Земля великих грошей

Як зрозуміти природу фінансів, якщо нема бажання заглиблюватися в наукові нетрі? Краще один раз побачити, ніж сто разів прочитати: поїздка на острів Яп у Мікронезії замінить весь університетський курс монетарної теорії. Уздовж доріг шикуються шеренги гігантських кам’яних монет розміром з камінь млина – розгул інфляції перетворив великі гроші світу на забаву для туристів.

Кому тільки не приписують мікронезійські туристи винахід кам’яних грошей! У фокусі то космічні прибульці, то зниклий народ велетнів, що населяв міфічний континент Лемурія – нудьгуючий обиватель має обирати легенду на свій смак. Тим часом достеменно відомо, що екзотична валюта, котру тут називають раі, з’явилася близько п’ятисот років тому у період розквіту неолітичної культури Каролінських островів.

Цивілізація, здатна звести монументальне місто Нан-Мадол на штучних островах, поза сумнівом, володіла складною багатоукладною економікою, для обслуговування якої був необхідний еквівалент, що рідко зустрічається у природі. Європа споряджала експедиції за золотом, а япські мореплавці розвідали велике родовище мінералу арагоніту в коралових скелях віддаленого острова Палау. Красивий камінь з перламутровим відливом, як у мушель гаурі, що слугували розмінними монетами у дрібних угодах, запаморочив голови острів’янам, і на Палау жваво застукали кам’яні сокири, та «рубати валюту» виявилося дуже непросто.

Місцеві вожді обклали добування арагоніту суворою даниною і змушували гостей з Япу виконувати важкі господарські роботи заради доступу до покладів стратегічного ресурсу. Часу на промисел лишалося небагато, і старателі працювали від світанку до заходу сонця. Поки одні довбали неприступні скелі, з мавпячою спритністю дряпаючись крутими схилами, інші обтесували камені гостро заточеними черепашковими ножами, надаючи осколкам форму диска з круглим наскрізним отвором для перенесення на бамбуковій жердині. Перекусити вдавалося не щодня, та й те доводилося вдовольнятися скудним раціоном із молюсків і пагонів їстівної рослини таро. А ще ж попереду був важкий зворотній шлях довжиною в чотириста кілометрів на перевантажених вутлих суденцях. Багато човнів перекидалися й тонули: підупалі веслувальники не могли дати раду високим хвилям.

Не дивно, що раі, здобуті ціною людських життів, шанували як святиню: сидіти чи стояти на лежачому камені суворо забороняли, а володіти такими грошима мали змогу тільки представники двох найвищих каст. Найціннішим екземплярам присвоювали імена, а укладання угод за їхньою участю супроводжувалося урочистими церемоніями і танцями.

Номінал раі залежав не тільки від габаритів диска, але й від індивідуальної історії, пов’язаної із видобуванням, транспортуванням і послужним списком транзакцій кожного каменя, котрий назубок знав кожен острів’янин. Також мав значення статус власника: монета, що побувала в руках вождя, різко додавала в ціні. За кам’яний диск діаметром півтора-два метри давали човна чи наділ землі, а більші за розміром раі допомагали засватати знатну наречену. Традиції викупу молодої за кам’яні гроші дотримуються й дотепер, але молодь навряд чи сприймає звичаї предків всерйоз.

Раі зберігали на спеціально облаштованих майданчиках-банках поруч із общинними будинками. Коли всіх грошових знаків обмаль, крадіжка втрачає сенс, так навіщо закріпачувати себе переміщенням важких кам’яних глиб від хижі до хижі? Більше того, аборигени непогано зналися на механізмі роботи криптовалют: втрачені під час корабельних аварій диски успішно заміняли розповіді свідків добування каменя і довгі історії транзакцій, збережені в народній пам’яті. Найвідоміший банк раі розташований на атолі Рулунг неподалік від міста Колонія – столиці Япу. Тут виставлені величезні монети діаметром близько чотирьох метрів, виготовлені наприкінці століття. На Япі вже тоді лютувала інфляція, спровокована однією-єдиною людиною.

Засуджений за вбивство в рідній Джорджії капітан Девід О’Кіфі ховався від правосуддя, курсуючи просторами Тихого океану на рибальському судні, доки 1871 року не зазнав лиха поблизу Япу, де його підібрав тамтешній чаклун. Прийшовши до тями, підприємливий моряк миттєво зметикував, як підзаробити на наївних тубільцях. Для початку хитрун забезпечив япських чоловіків каменотесними знаряддями, і на «монетний двір» хлинули небачені потоки сировини. Окрилені майстри на радощах наштампували тонни нових монет, котрі кортіло переправити на Яп, а човнів катастрофічно бракувало. Ось тут і нагодився О’Кіфі зі своєю пропозицією, від якої не змогли відмовитися племінні старійшини – американець підрядився перевозити раі в обмін на морські огірки і копру.

Невдовзі острів охопила грошова лихоманка, між Палау і Япом безперервно курсував жвавий пароплав, а О’Кіфі стрімко багатів, перепродуючи в Гонконг дефіцитні продукти. Аборигени розкошували при вигляді шаленого багатства, але казка скінчилася так само зненацька, як і почалася. Грошей стало набагато більше, ніж товарів, багаті сім’ї разом зубожіли, лишившись на попелищі надій з непотрібними грудами каменів, котрі тепер годилися хіба що на загорожі.

1890 року Німеччина викупила «острів невезіння» в Іспанії, так що розбиратися з інфляцією довелося вже німецькій адміністрації. Виробництво раі довелося обмежити на державному рівні, а валютні надлишки були безцеремонно вилучені для будівництва доріг. До отримання Мікронезією незалежності Япський архіпелаг тричі міняв господарів, розгубивши майже половину кам’яних грошей, що лишилися на крутих віражах історії. Сучасні острів’яни віддають перевагу американським доларам, а для фотосесій артефактів точно вистачить: за останніми даними, на Япі налічується понад 13 тисяч раі.        

Вам це буде цікаво:
Незбагненний Нан-Мадол: місто над безоднею
Краще за незаселений острів може бути тільки покинутий штучний архіпелаг зі слідами зниклих цивілізацій! Мирний плескіт весел, що бентежать блакитні сни Тихого океану, утихомирює барабанний дріб екстазу у скронях, готуючи волю і розум до побачення з головною загадкою Мікронезії. Нан-Мадол пустує не одну сотню років, могутні стіни роз’їдає морська сіль, але навіть у полоні забуття заборонене місто не втрачає величі.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Священні тварини інків
Наш « перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу.
Замість візка – човен: знамениті плавучі ринки
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
Йодль – музика австрійських гір
Три роки тому в Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Баджо: морський народ Південно-Східної Азії
Нечисленні народи завжди цікавили вчених і художників, котрі шукали в їхньому способі життя натхнення для своєї творчості. Один із найпопулярніших етносів сьогодні - баджо, морські цигани, котрих формально можна співвіднести з Малайзією.
Життя амішів: щастя у простих речах
Коли вперше про них чуєш, не віриш власним вухам, коли вперше бачиш – очам. У їхніх паспортах немає фотографій, вони не платять податки, не служать в армії, носять просту одежу, їздять на кінних візках, обходяться без благ цивілізації і, звісно, готують найсмачнішу їжу в Америці. Заінтриговані? Знайомтесь: аміші – люди, що живуть поза часом.
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими. Приймаючи сторону світлих сил, спритні поселяни не забували нагріти руки у вогні вселенської битви.
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Ескімоські іглу. Що нам варто із снігу дім збудувати!
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
ВІДЕО: Скло зі святого міста
Завдяки Посольству Палестини в Україні OUTLOOK пощастило побувати в цій дивовижній країні і познайомитися з її традиційними ремеслами. Сьогодні розповімо вам про технології виготовлення виробів зі скла ... Палестинський Хеврон відомий як місто трьох релігій і трьох цивілізацій, справжнє місце сили. Напевно, тому доля так розпорядилася, що саме там з'явилося скло, яке хоч і здається крихким, однак насправді є віковим, як і сам Хеврон.
Тут пахне Різдвом
Різдво – одне з найкрасивіших і улюблених свят в Європі й готуються до нього задовго і ґрунтовно! Різдвяні базари, вкриті яскравими гірляндами, новорічними іграшками і блискучою мішурою створюють святкову атмосферу урочистості. Цією вражаючою красою пощастило помилуватися фотографу Роману Маткову, і сьогодні через фото-добірку він ділиться передсвятковим настроєм з читачами Outlook!
В рамках проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомила українок з мистецтвом розпису по тканині
Дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Пакистану в Україні Сіма Аттар приєдналася до культурно-освітнього проекту OUTLOOK і ГДІП Diplomatic Greetings і провела незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок.
У межах проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомить українок з мистецтвом розпису по тканині
9 грудня у Києві відбудеться незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок, який проведе дружина Посла Пакистану в Україні пані Сіма Аттар.
MUST- WATCH VIDEO: традиції чаювання в світі
Цей напій настільки щільно увійшов у життя людини, що іноді ми самі не помічаємо, як знову поставили чайник на плиту. Існують тисячі способів його приготування. OUTLOOK пропонує вашій увазі кращі з них.
Гребені краси. Таджицькі гребінці
"...Коли Бахріддінова мама збиралася на роботу, вона старанно укладала свої довгі коси навколо тюбетейки. Виходило щось схоже на корону. На свята жінка вплітала у своє чорне волосся спеціальні прикраси. При ходьбі вони ледь подзвонювали, створюючи відчуття танцю. А ввечері маленький Бахріддін не міг заснути, якщо не стискав у своїх руках тугу мамину косу. Він і тепер із благоговінням згадує її довге волосся і вважає його однією з головних умов жіночої краси..."
Без кліше
Ви можете собі уявити німця, котрий запізнюється? Або ж японця, що сидить в офісі в робочий час і плює у стелю? Ну або ж хоча б іспанця, який у поті чола працює з ранку до ночі? Навряд, оскільки виною тому стереотипи, які закріпилися за тим чи іншим народом. Сьогодні ми не тільки говоритимемо про них, а й спробуємо ці кліше спростувати.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
Банк менталітетів. Японія: свій серед чужих
Японці вирощують сакуру, поїдають тоннами рис, майстерно скручують роли, розгулюють у кімоно і... вважають поганим тоном НЕ плямкати за столом. Якщо з першими фактами стійко асоціюються жителі Країни, де сходить сонце, то про останній знають далеко не всі. А проте, крім незвичайних правил етикету, у цього народу є ще цілий десяток тільки їм притаманних особливостей.
Закрити
Outlook facebook page