RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  Національні напої:нуль градусів і море енергії

Національні напої:нуль градусів і море енергії

Автор: 02.12.2016 | традиції
Всі знають, що перебуваючи в Шотландії, варто неодмінно скуштувати віскі, у Франції – вина, а в Японії – саке. Та мало хто замислюється про національні безалкогольні напої. Але ж їх різні народи створювали з куди більш практичними намірами – прохолоджувальні і зігрівальні, ті, що відштовхуються від особливостей клімату й умов країн, мають гарні поживні властивості.

Було б надто просто, якби в Африці пили чай, а в Італії – граніту (літній напій із м’яти, лимона і полуниці) тільки для того, щоб втамувати спрагу. Національні напої створювали з тією метою, щоб за мінімальних витрат людина могла поповнити енергію і поновити сили для подальших життєвих звершень. У давнину часто це була, звісно, важка фізична праця.

Саме тому всі безалкогольні національні напої містять поживні речовини – цукор, соки, білки, а іноді навіть жири рослинного чи тваринного походження. Крім того, у більшості таких напоїв є молочні/яблучні кислоти, а також присутні процеси дріжджового чи молочнокислого бродіння. Усі ці компоненти позитивно впливають на нервову систему людини, приносячи нам заспокоєння, і досконало тамують спрагу. Ми розкажемо про найбільш оригінальні з них.

Шербет – гримуча суміш родом зі Сходу

Всупереч загальноприйнятій вимові «щербет», цей дивовижний напій насправді називається «шербет». Він – гордість Близького Сходу і Південної Азії, котрий в наших краях готують чомусь на свій манер, перетворюючи на десерт. Так що скуштувати справжній шербет можна тільки на його батьківщині.

Якому саме народові належить авторство, збагнути складно, оскільки навіть етимологію слова неможливо прослідкувати. Цю назву вважають автентичною і для арабської, і для турецької, і для персидської, і для турецької мов. Але трепетне ставлення до шербету на Сході очевидно. Наприклад, в Туреччині (тоді ще Османській імперії) інгредієнти для нього вирощували в садах при палаці султана під особливим контролем фармацевтів. 

Шербет – це суміш із соків шипшини, локриці, кизилу з додаванням пелюстків троянди і пряностей, а також цукру і морозива. Та, власне, варіацій його виконання існує безліч завдяки багатству різновидів східних спецій і пряностей. У шербет можуть додавати ще гібіскус, сандал, апельсин, лимон, баіль, фалсу і т. і. У Центральній Азії ці суміші доповнюють ще й кава і шоколад. А в Єгипті особливу популярність має шербет із додаванням духмяних квітів фіалки.

Варто зауважити, що і тут його можуть подавати як тверду масу, котру їдять ложкою. Та первинно в стародавні часи шербет виник як прохолоджувальний напій з такою кількістю корисних речовин, що міг навіть заміняти трапезу.

Атоле – найдавніший напій, шанований майя

Атоле – національний напій, традиційний для країн Центральної Америки, Коста-Рики, Гватемали, Ель-Сальвадору, Гондурасу та ін.. Але особливо популярний він у Мексиці: практично кожен мексиканець снідає ситним густим атоле, котрий можна назвати своєрідним кукурудзяним киселем. Придумали цей напій давні народи, котрі населяли американський континент задовго до того, як його відкрив Колумб. Ще у народностей майя було сотні варіантів приготування атоле. Сьогодні він неодмінний атрибут свята Дня мертвих у Мексиці. У різдвяному варіанті це чампуррадо – його готують на молоці і додають розтоплений шоколад. Смак виходить специфічний , бо місцевий шоколад має особливу гіркість і пряність.

Спочатку атоле був в’язким розчином кукурудзи і води, котрий варили з невеликим додаванням цукру і подавали до столу якомога більш гарячим. У доіспанський період в атоле додавали гіркий перець і різноманітні трави, і тільки іноді – мед і фрукти. Європейці ж, адаптувавши питво під свої смаки, зробили його більш м’яким, почавши готувати атоле на молоці зі значним додаванням тростинового цукру. Ще один автентичний варіант атоле – танчукуа. Його готують зі значною кількістю перця й аніса. Незмінним лишається одне – кукурудзяне борошно. І не дивно: в цих краях кукурудза – головна аграрна культура.

У наш час атоле надзвичайно популярний: в Центральній Америці його готують практично щоранку на кожній кухні, неодмінно подають в кафе, а у промисловості навіть випускають готову суміш для його приготування.

Лассі: збадьорюючі ласощі

В Індії, звичайно, дуже люблять чай (у місцевому варіанті його готують зі спеціями і молоком), у великій кількості п’ють фреші і, безумовно, кокосове молоко – на кожному кроці продають трубочки для нього, а самі кокоси можуть буквально впасти вам на голову. Та найбільш незвичний і колоритний безалкогольний національний напій тут називається лассі.

Лассі придумали у Пенджабі (північно-західний штат Індії), а зараз він вважається народним не тільки в Індії,але й у Пакистані. Основа цього напою –домашній живий йогурт. У початковому варіанті до нього додають воду, сіль, спеції (переважно – насіння купину) і доводять до готовності шляхом швидкого збивання. Пізніше до нього почали додавати цукор або мед, м’якоть манго, дині, папайї – і вийшов смачний десертний варіант. А ось на індійське свято Холі лассі готують взагалі за особливим пікантним рецептом: до йогуртової суміші додають мигдаль і екстракт конопель.

Аоджиру – набратися сил 

Аоджиру – це мало кому відомий національний безалкогольний напій Японії. Країна вранішнього сонця, як завжди, загадкова і водночас практична. Цей зелений напій на вигляд і смак не вирізняється особливим естетизмом. Ну, уявіть собі, який вигляд має капустяний сік з домішками інших овочевих соків і специфічних пряностей! Важливий не його смак, а корисна поживність. Він був спеціально винайдений військовим лікарем для того, щоб стати сумішшю, яка оптимально живить людину, так що це певний сурогат всіх видів користі, котрі тільки може дати людині напій. У Японії аоджиру, втім, швидко став улюбленим народним напоєм.   

   Фото st.oede.by, aojiru-first.com, img.patrika.com, no2politics.com, icookgood.ru, s-media-cache-ak0.pinimg.com, s-media-cache-ak0.pinimg.com, 3.bp.blogspot.com, labsalliebe.com

Вам це буде цікаво:
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким примудряються наїстись місцеві жителі. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди на ранок, а де й запастися кількома літрами води!
Гагаузи: этнос Білого Півня
«Жив у глухому гагаузькому селі бідний селянин, і багатства у нього було – троє синів…» - так розпочинається одна з народних казок, створених гагаузами. Цей тюркський народ і насправді жив небагато, кочував селами, пас овець.
Що вони їдять: кухня Риму
Outlook часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Вироби з соломки
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво виготовлення виробів з соломки, про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
Продається все: найкращі ринки планети
У наш час складно здивувати людину, особливо міську, якимось великим магазином або ринком, оскільки навіть у міні-маркеті біля будинку можна купити все. Утім, по всій планеті продовжують працювати легендарні базари, про які століттями складають легенди і розказують із захватом, розуміючи, що вони – набагато більше, ніж просто місце для збуту товарів.
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця.
Ловля креветок в Оостдюнкерке: Так, я на коні!
Якщо в ранковий час прогулюватись пляжами місцини Оостдюнкерке, розташованій в одній із західних провінцій Бельгії, то можна побачити одразу декілька сонць. Одне, звісно, в небі, а інші – жовтими плямами, верхи на конях, що, тягнучи на собі здоровенні плетені кошики, повільно бродять мілиною Північного моря. Так тут виглядає полювання на креветок.
Живий танець. Полька
Цей танець не має жодного відношення до Польщі. У цьому життєрадісному і пустотливому темпі крутиться вся Європа і Америка, лише скромно додаючи до слова «полька» своє географічне розташування. Наприклад, фінська, андіжонська або навіть мексиканська. Саме з цієї хореографії починають діти, її ж вважають «вищим класом», який під силу лише витривалим танцюристам з міцним вестибулярним апаратом.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Священні тварини інків
Наш « перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу.
Замість візка – човен: знамениті плавучі ринки
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
Йодль – музика австрійських гір
Три роки тому в Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Баджо: морський народ Південно-Східної Азії
Нечисленні народи завжди цікавили вчених і художників, котрі шукали в їхньому способі життя натхнення для своєї творчості. Один із найпопулярніших етносів сьогодні - баджо, морські цигани, котрих формально можна співвіднести з Малайзією.
Життя амішів: щастя у простих речах
Коли вперше про них чуєш, не віриш власним вухам, коли вперше бачиш – очам. У їхніх паспортах немає фотографій, вони не платять податки, не служать в армії, носять просту одежу, їздять на кінних візках, обходяться без благ цивілізації і, звісно, готують найсмачнішу їжу в Америці. Заінтриговані? Знайомтесь: аміші – люди, що живуть поза часом.
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими. Приймаючи сторону світлих сил, спритні поселяни не забували нагріти руки у вогні вселенської битви.
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Ескімоські іглу. Що нам варто із снігу дім збудувати!
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
Закрити
Outlook facebook page