RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  Макулеле: танцюють – аж іскри летять!

Макулеле: танцюють – аж іскри летять!

Коли перші переселенці з Африки навідалися до Бразилії, вони привезли запальні дійства в країну, що жила за принципом «Життя – це карнавал». Як пояснювали жителі Африки, танок маку леле з’явився в середовищі, де раби змушені захищатися від посягань господарів. А тому в народі майстрували палиці і ножі, причому зброю тримали в руках навіть під час танців…

Не всі дослідники давніх культур впевнені, що макулеле має потайний сенс. За однією з версій, африканці відстукують ритм дисками, виточеними з дерева, а бойовий характер видовища забезпечується особливостями африканського менталітету. Мовляв, макулеле підтримує погляд на чоловіка як на сміливого, витривалого захисника, а палиця – лише символічний атрибут.

Згідно з другою оповіддю про походження танцю з палицями, за допомогою макулеле африканці заявляли про свої інтереси. Працюючи на цукрових плантаціях, вони зрізали тростинові палички і практично падали знесилені у стані виснаження… та все ж знаходили сили танцювати. Раби знали, що танець був сакральним способом висловити обурення через непосильну працю. Що сильніше вибухав гнів на несправедливі робочі умови, то яскравіше палали факели, котрі тримали в руках танцюристи. До речі, «факельний ритуал» має войовниче підґрунтя. Якось раби влаштували повстання і, зв’язавши, підпалили найбільш жорстоких мучителів, бажаючи помститися за все безрадісне життя. Декому вдавалося вибритися з полум’я палаючих полін, та їм не судилося врятуватися: раби молотили їх палицями. Можливо, саме ця історія стала причиною, за якою палиці виступають підручним засобом у цій комбінації бойових мистецтв і танців. Принаймні, про це йдеться в легендах.

Однак деякі історики схиляються до думки, що африканці не мстили кривдникам, бо не могли взяти до рук зброю (це було небезпечно через покарання). Зате палиці із цукрової тростини додавали безстрашності і без того жвавому танцю.

Історія танцю макулеле була актуальною до скасування рабства 1888 року. У бойовому дійстві більше не бачать сенсу, а через кілька років помирає один із видатних танцюристів макулеле. Танець практично канув у Лету, але про нього раптом згадали під час фестивалю, присвяченого Носса Сеньйора да Пурифакакао (Очищення Пречистої Богородиці) – так звучало одне з імен Матері Божої. Людину, що відродила макулеле до життя, звали Пауліно Алузіо де Андраде, більш відомого як Местре Попо де Макулеле, і він проживав у місті Санто Амаро. Уперше Местре Попо виконав рухи макулеле зі своїм другом прямо посеред вулиці, щоб привабити увагу жінок. Танець мав популярність серед прекрасних дам, і невдовзі Местре навчав йому всіх охочих, пропонуючи виконувати рухи під час народних фестивалів з релігійним нахилом. Зараз бразильці вважають Местре Попо «батьком макулеле».

Саме він надав безоглядному танцеві постановочної строгості, встановив певні правила. Танцюристам слід було ставати в коло, всередині якого за командою старшого наставника «местре» заходили двоє. При цьому Попо просив учасників танцю не надто захоплюватися шоу заради видовищності і пам’ятати про високе призначення макулеле: «Наш танець ми присвячуємо Богоматері і принцесі Ізабел, котра звільнила негрів від рабства». Учитель пояснював що під час пісень, які виконували в колі, стародавні танцюристи просили африканських богів дарувати фізичну міць і спритність, а також визволити з оков рабства. Для створення акомпанементу використовували три різновиди барабана атабаке – рум, що видає низький звук, румпі, що концентрується на середній тональності, і ле, що бере пронизливі високі ноти. Що стосується використання випуклих клинків мачете, котрі танцюристи норовили брати для макулеле, Местре Попо виступав проти такого нововведення. Він твердив, що жоден знавець давньої африканської культури не візьме мачете для цього танцю. Не варто ламати традиції, адже в них більше сенсу, ніж може видаватися на перший погляд: «Якби і в танцюристів були мачете, вони тренувалися б на головах своїх гнобителів».

Ось так 1943 року це незвичайне дійство перейшло з розряду диких рухів у категорію екзотичних танцювальних стилів. Першим групам знадобилося понад двадцять років, щоб зробити макулеле популярним у всій Бразилії, котра здавна звикла святкувати радісні події на широку ногу. Карнавальна культура з радістю прийняла «біснуватий» танець у свої лави. Бразильців було не злякати розфарбованими обличчями виконавців і спідницями, котрі танцюристи носили незалежно від статевої приналежності.

Танцювальна процесія наспівувала прямо на вулиці нехитру пісеньку, що складалася із двох слів: «Олеле макулеле». Потім виконавці приділяли увагу національним пісням і вихваляли бразильську націю у патріотичних віршах. Якщо компанія в строкатому одязі зупинялася біля чийогось будинку, і господар виглядав, щоб помилуватися екзотичним боєм, у процесії на ходу народжувалася хвальна ода власникові будинку. І тільки після цього розгорталася битва на палицях, причому учасники потребували не тільки спритності, але й уваги: коли наставник проводив палицею довкола голови, всі повинні були повернутися в коло. На цьому етапі у макулеле з’являлися ігрові елементи. У коло входив «пастух корів» (котрого в танці називають «вакейру») – він і намагається внести розбрат і накинути ласо на шию одного з учасників. Якщо останньому не вдавалося ухилитися, танцюристи виконували насмішкувату пісню з легким кепкуванням над «спійманим» героєм, котрий лежить на землі. Потім йому нібито давали випити журему – настій галюциногенної трави, але насправді цю дію лиш зображали в танці.

…Весь танець макулеле просякнутий елементами, взятими із бойових мистецтв. Палиці і ножі покликані нагадати про боротьбу африканських рабів, що не бажали опускати руки і миритися зі своєю долею. На сьогоднішній день макулеле виконують танцюристи, утворюючи коло під дзвінкі удари барабанів, що вводять в транс, щоб в імітації бою ухилитися від символічного удару клинком. А який вигляд мали подібні брої раніше? Про це розповідає африканська легенда.

Відбувалося це у напівпокинутому селі, що сховалося в потаємних куточках Нігерії. Якось усі чоловіки залишили поселення і вирішили в ліси у пошуках дичини. Вони наказали одному хлопцеві уважно стежити, щоб ворог не пробрався за сільську огорожу і не порушив спокій жінок і дітей. Як водиться у будь-якій оповіді, ворог не змусив себе чекати і, щойно в селі стихли чоловічі голоси, прийшов, щоб поживитися чимось чужим. Хлопцеві нічого не лишалося, окрім озброїтися палицями і спробувати зупинити ворога. Той покликав допомогу, і юнак виявився безсилим протистояти цілій ватазі. На щастя, у той момент, коли його сили були майже вичерпані, решта чоловіків повернулися в село – і з палицями кинулися на ворогів, прогнавши чужоземців геть. Щоб відзначити хоробрість героя, котрий наодинці захищав рідне село, і придумали танець макулеле (можливо, взявши ім’я молодого чоловіка як назву).    

       Фото: www.dudu-tucci-brasil-power-drums.com, abada.org, pbs.twimg.com, mapadecultura.rj.gov.br, edelfaule.files.wordpress.com.

Вам це буде цікаво:
Живий танець. Полька
Цей танець не має жодного відношення до Польщі. У цьому життєрадісному і пустотливому темпі крутиться вся Європа і Америка, лише скромно додаючи до слова «полька» своє географічне розташування. Наприклад, фінська, андіжонська або навіть мексиканська. Саме з цієї хореографії починають діти, її ж вважають «вищим класом», який під силу лише витривалим танцюристам з міцним вестибулярним апаратом.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Священні тварини інків
Наш « перуанський цикл» продовжується розповіддю про найбільш шанованих тварин у Перу. Вони – як зв'язок піж сьогоднішнім і минулим, грають важливу роль у житті цього народу.
Замість візка – човен: знамениті плавучі ринки
Магазини, супермаркети, ринки – всі ці місця невід’ємна частина життя будь-якої людини на нашій планеті. Здавалося б, що в них незвичайного – кругом усе схоже, хіба що товари і ціни різняться в залежності від країни чи міста. Насправді все не зовсім так – до деяких базарів слід діставатися вплав… Про них ми і розповімо.
Йодль – музика австрійських гір
Три роки тому в Австрії з'явився незвичайний маршрут, його вибирають любителі вокального стилю йодлем. Бредуть туристи долиною Циллерталь, широка стежина звужується, відкриваючи шлях тільки для найзавзятіших, і звивиста доріжка веде вгору. Зазирають мандрівники до хижки, яка має форму дзвіночка, обходять стороною найбільший ріг, прямуючи туди, де альпійські пастухи вели неквапливі музичні бесіди зі своїм стадом.
Баджо: морський народ Південно-Східної Азії
Нечисленні народи завжди цікавили вчених і художників, котрі шукали в їхньому способі життя натхнення для своєї творчості. Один із найпопулярніших етносів сьогодні - баджо, морські цигани, котрих формально можна співвіднести з Малайзією.
Життя амішів: щастя у простих речах
Коли вперше про них чуєш, не віриш власним вухам, коли вперше бачиш – очам. У їхніх паспортах немає фотографій, вони не платять податки, не служать в армії, носять просту одежу, їздять на кінних візках, обходяться без благ цивілізації і, звісно, готують найсмачнішу їжу в Америці. Заінтриговані? Знайомтесь: аміші – люди, що живуть поза часом.
Зимові забави Василя та Маланки: карнавал по-українськи
Новий рік в Україні не завжди розпочинався з ялинки, а замість Діда Мороза і Снігуроньки в гості чекали пустунку Маланку і моторного парубка Василя, та й не самих, а з почтом. Усі навіженості сходили з рук: витівки ряджених несли в собі сакральний зміст, продиктований логікою міфу про поєдинок весни і зими. Приймаючи сторону світлих сил, спритні поселяни не забували нагріти руки у вогні вселенської битви.
Ніч перед Різдвом і після
Різдво приходить, накидаючи теплий кожух на плечі. Ввечері воно приносить із собою м’яке світло першої вечірньої зірки, а зранку будить білим, але теплим сонцем. Якби про відчуття Різдва хтось запитав у бабці моєї прабабці, то, гадаю, її слова були б ідентичні моїм. Бо разом із мисочкою куті із рук у руки українські покоління передають і свої традиції.
Глінтвейн: зігріваємось правильно
Вітамінчики, загартовування, правильний режим дня... Це все добре і корисно, особливо в холоди, ось тільки іноді треба себе і побалувати й одночасно убезпечити від мікробів і застуди. У такий час найкращий засіб – глінтвейн.
Ескімоські іглу. Що нам варто із снігу дім збудувати!
Крихітка-син до батька прийшов і пропонує втекти від мами і бабусі на Північний полюс? Тільки не треба трагічних промов про люті морози, суцільну темряву полярної ночі і голодних білих ведмедів! Змовницьки підморгніть сміливцю й запропонуйте справжню чоловічу справу – навчитися будувати іглу для ночівлі в краю вічної мерзлоти під час зимових канікул.
ВІДЕО: Скло зі святого міста
Завдяки Посольству Палестини в Україні OUTLOOK пощастило побувати в цій дивовижній країні і познайомитися з її традиційними ремеслами. Сьогодні розповімо вам про технології виготовлення виробів зі скла ... Палестинський Хеврон відомий як місто трьох релігій і трьох цивілізацій, справжнє місце сили. Напевно, тому доля так розпорядилася, що саме там з'явилося скло, яке хоч і здається крихким, однак насправді є віковим, як і сам Хеврон.
Тут пахне Різдвом
Різдво – одне з найкрасивіших і улюблених свят в Європі й готуються до нього задовго і ґрунтовно! Різдвяні базари, вкриті яскравими гірляндами, новорічними іграшками і блискучою мішурою створюють святкову атмосферу урочистості. Цією вражаючою красою пощастило помилуватися фотографу Роману Маткову, і сьогодні через фото-добірку він ділиться передсвятковим настроєм з читачами Outlook!
В рамках проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомила українок з мистецтвом розпису по тканині
Дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Пакистану в Україні Сіма Аттар приєдналася до культурно-освітнього проекту OUTLOOK і ГДІП Diplomatic Greetings і провела незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок.
У межах проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомить українок з мистецтвом розпису по тканині
9 грудня у Києві відбудеться незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок, який проведе дружина Посла Пакистану в Україні пані Сіма Аттар.
MUST- WATCH VIDEO: традиції чаювання в світі
Цей напій настільки щільно увійшов у життя людини, що іноді ми самі не помічаємо, як знову поставили чайник на плиту. Існують тисячі способів його приготування. OUTLOOK пропонує вашій увазі кращі з них.
Гребені краси. Таджицькі гребінці
"...Коли Бахріддінова мама збиралася на роботу, вона старанно укладала свої довгі коси навколо тюбетейки. Виходило щось схоже на корону. На свята жінка вплітала у своє чорне волосся спеціальні прикраси. При ходьбі вони ледь подзвонювали, створюючи відчуття танцю. А ввечері маленький Бахріддін не міг заснути, якщо не стискав у своїх руках тугу мамину косу. Він і тепер із благоговінням згадує її довге волосся і вважає його однією з головних умов жіночої краси..."
Без кліше
Ви можете собі уявити німця, котрий запізнюється? Або ж японця, що сидить в офісі в робочий час і плює у стелю? Ну або ж хоча б іспанця, який у поті чола працює з ранку до ночі? Навряд, оскільки виною тому стереотипи, які закріпилися за тим чи іншим народом. Сьогодні ми не тільки говоритимемо про них, а й спробуємо ці кліше спростувати.
Банк менталітетів. Японія: свій серед чужих
Японці вирощують сакуру, поїдають тоннами рис, майстерно скручують роли, розгулюють у кімоно і... вважають поганим тоном НЕ плямкати за столом. Якщо з першими фактами стійко асоціюються жителі Країни, де сходить сонце, то про останній знають далеко не всі. А проте, крім незвичайних правил етикету, у цього народу є ще цілий десяток тільки їм притаманних особливостей.
Закрити
Outlook facebook page