RU  UK  EN
Статті  >  Насолодись  >  Театр Арто: життя як наслідування мистецтва

Театр Арто: життя як наслідування мистецтва

Автор: 27.01.2017 | мистецтво
Приходячи в Театр жорстокості, людина потрапляє в самий центр вистави: тут все, від чого ми ховаємося у повсякденних турботах, – свобода й ізольованість, життя на межі, злиття з юрбою до втрати себе й самотнє перебування на вершині. Драма буття заманює у свої надра, відголосок трагізму проймає публіку – і глядач, сам того не помічаючи, опиняється у пастці власного сприйняття. Усе це – про так званий «крюотичний театр» (the atredecruaute) , дітище французького драматурга і режисера, ексцентричного і шокуючого Антонена Арто.

Антонен Арто вважав, що жорстокість лежить в основі будь-якої творчості, маючи на увазі при цьому не криваві спецефекти, покликані вимкнути мозок аудиторії, а скоріше оголення душі. Арто твердив, що акт творіння можливий лише на перетині звичного життя і темряви, надприродного, фантазії, з лап котрої непросто вибратися. На думку драматурга, люди, що зачинили двері своєї душі і нехтують тим, що близько їхньому серцю, можуть досягти мирських вершин, але їм непідвладна величина мистецтва. Не приховуючи власного внутрішнього болю і болісних падінь, Арто зумів створити потужний театр, збудований на ідеї катарсису – очищення через страждання. Сам Антонен працював, борючись із нервовими захворюваннями, галюцинації вторгалися в його свідомість, та їхнє пекуче полум’я не торкнулося інтелекту режисера.

Антонен Арто: «У Європі більше ніхто не знає, що таке пронизливий крик»

З дитинства Арто виховували в релігійній сім’ї, але догми суворості душили його, викликаючи депресію. Арто намагався писати вірші, але рими не підкорялися йому, а слова не складалися в стрункі лінії. Перша дитяча невдача підштовхнула Антонена до думки про те, що лиш невербальний бік речей гідний уваги, а слова – не більше ніж тлін. Можливо, саме цей епізод вплинув на те, що згодом Арто присвятив своє життя постановкам у стилі невисловленого містицизму.

Фото: www.art-gamma.com

Ховаючись від дійсності, що йшла врозріз із світосприйняттям Арто, юнак вдався до опіуму, і це переросло в тривалу залежність. 1942 року він приєднався до гуртка сюрреалістів, і тут, у полум’ї гарячих сердець, виявилося його небажання дивитися на театр як на буржуазну розвагу для багатіїв. Арто бачив у театрі засіб для вивільнення емоцій.

У подальшому на філософію Арто вплинули кілька творів мистецтва. Так, він гостро відреагував на картину Лукаса ван Лейдена «Лот і його дочки», приводячи її як приклад насильницьких зображень, котрі справляють незабутнє враження на публіку: «Здається, там назріває драма високого інтелектуального змісту, – як, буває, швидко збиваються в купу хмари, які жене вітер чи рок, більш прямолінійний, – щоб дізнатися силу їхніх прихованих блискавок». Другий шедевр, що посприяв визначенню театру жорстокості, – цикл фільмів, знятих братами Маркс у жанрі «комедії абсурду»: Арто захоплювався витонченим почуття гумору, твердячи: «Щоб збагнути могутню, тотальну, безумовну, абсолютну оригінальність такого фільму, як «Animal Crackers», слід додати сюди усвідомлення чогось тривожного і трагічного, тієї зумовленості, котра проглядається в ньому, як тінь страшної хвороби на абсолютно прекрасному обличчі». Згодом Арто в тому ж дусі висловиться про театр, порівнюючи справжню акторську майстерність із чумою, котра зриває маски і відображає істинну сутність душі людської.

Крюотичний театр: жорстокість як акт творіния

Люди, які спостерігали за акторською грою Арто, розповідали про те, що кожну роль він проживав до кінця, народжуючись із першими секундами появи на сцені і помираючи з останньою реплікою персонажа. Постановки в крюотичному театрі дотримувалися постулату, згідно з яким світ довкола нас (і театральне відображення дійсності) потребує змін. Арто бачив у театрі силу, спроможну пробудити уяву публіки. А саму ідею використати жорстокі образи на сцені пояснював тим, що тіньова частина особистості в кожному з нас жадає вивільнення. Звернення до ірраціональності, котрою був так захоплений Арто, тяжіло до стародавнього міфічного перформансу, де дійство нагадувало ритуали. Ставлячи знак рівності між тим, що відбувалося на сцені і у світі, Арто заявляв: «Якщо театр – двійник життя, то і життя – двійник театру». Утім, Арто не тяжів до реалізму: його театр відображав події, котрі могли статися лише у позасвідомому. Ті особисті «демони», котрі штовхають добрих людей на лихі вчинки, виповзали на сцену з жахаючою відвертістю. Противники цього метода звинувачували Арто в окультизмі і в тому, що він не ніс відповідальність перед публікою. Втілюючи архетипи підсвідомості, він ризикував визволити з людської душі старий біль чи оголити погано загоєні рани, з якими глядач не мав змоги справитися.

Фото: www.art-gamma.com

Головна роль у театрі Арто віддається жестикуляції і міміці. Вимовлені слова не такі вже й важливі – адже ми часто брешемо, свідомо чи несвідомо, іншим і самим собі, і лише фізичні реакції видають справжній стан справ. Ставлення до жестів як до ієрогліфів, котрі належить розгадати, Арто запозичив у Балінезійському театрі: «Усі справжні почуття в реальності не перекладаються. Висловити їх значить зрадити зміст, а перекласти – приховати почуття». Акторські техніки, запропоновані Арто, називають потужними, хвилюючими – і не цілком безпечними, адже вони розкривають не найкрасивіші куточки душі.

Ось такий вигляд має одна із вправ: артистам слід було обрати одне з понять (спрага, бажання, жадання, страх, ненависть, гнів) – і продемонструвати інтуїтивну реакцію на конкретну емоцію. Відтворюючи емоції вербально, Арто пропонував зазирнути всередину акторської методики – зобразити ті ж самі стани, але без використання слів. Допускалося створення нових звуків, котрі переводять людські емоції в неживі предмети, як нібито стілець міг видавати скрегіт від болю, а стіни ледве стримували таємниці, що рвалися назовні із в’язниці фізичної оболонки.

Ще одна справа носила назву «Два племені»: половина групи починала ритуальний рух по колу, відтворюючи образ ополонки чи колодязя, наповненого животворною водою. Інші актори виходили на сцену, роблячи все можливе, щоб урвати розмірений ритм. Вони використовували силу голосу, впливали на больові точки, почуття страху і уразливості, котре виявляється, коли люди чужих поглядів перетинають священне коло особистого простору.

Останній безумний танець

Арто відчував, що прийшов у цей світ для чогось значного. Цікавився різноманітними східними духовними практиками, і, за його власним свідченням, перебуваючи у Мексиці, змусив душу вилетіти з тіла – приймаючи галюциногенну речовину пейотль. Повернувшись із цієї незвичної поїздки, Арто більше не приховував, що його тягне зайняти місце на Олімпі: він порівнював себе з Ніцше, бачив у своїй особі втілення ніцшеанської надлюдини, продовження Ісуса Христа, об’єднував культові постаті цивілізації із власними пошуками Священного Грааля. Під час публічних виступів Арто відкрито демонстрував свою зневагу буржуазній публіці, його монолог нагадував танець безумця. Таким же пристрасним і всепоглинаючим був його ідеал театру: «Усе, що є в коханні, у злочині, у війні і у безумстві, театр повинен нам повернути, якщо він бажає знову стати необхідним… Я пропоную театр, де глядач перебував би під гіпнозом сильних фізичних образів, що вражають його сприйняття, де б він почувався так, нібито його закружляв вихор вищих сил… театр, що викликає транс, як викликають транс танці дервішів…»

Фото: payload.cargocollective.com

Не дивно, що екзальтовані вияви агресії та ексцентричні витівки сприймались оточуючими як виклик повсякденній моралі. Арто настійно радили проконсультуватися з психіатром, і той поставив своєму пацієнтові діагноз парафренія – важкий розлад, за якого хворі мають манію величі і вважають себе спроможними здійснити неоцінимий вплив на навколишній світ. Чим був цей різновид шизофренії – геніальністю, котру не зрозуміли сучасники режисера, чи психічною хворобою, знати не дано. Утім, Арто вдалося створити театральну стилістику, що увірвалася у світ мистецтва яскравим незабутнім полум’ям.     

Головне фото:  meduza.io

Вам це буде цікаво:
Квіти по-українському. Катерина Білокур
У будь-якій творчості є формати і правила: потрапивши «в мейнстрімовий струмінь», митець не голодуватиме. Проте за тоталітарних часів, коли всі сфери людського життя контролюються і коригуються, про індивідуальність узагалі можна забути. Напевно, на зло системі і з'являються самородки, праця яких стає безсмертною. Про одного з таких, художницю Катерину Білокур, сьогодні згадує OUTLOOK.
Великі криві Фріденсрайха Гундертвассера
Він вигадав своє ім’я, щоб не бути схожим ні на кого іншого. Бунт його індивідуальності став основою для величезної творчої спадщини, а архітектура – продемонструвала можливість поєднувати екологічність і сучасні технології.
Інтерв'ю із засновницею танцювальної школи Frizzante Ларисою Осипенко
У вирі життєвих подій ми часто прагнемо досягти успіху, забуваючи про дрібниці, які приносять задоволення і роблять нас щасливими. Ця історія про людину, котра відбулася в професії, але вчасно зупинилася, щоб реалізувати свою давню мрію...
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця.
Оманливий пензель пані Хокусай
Ексцентричний старець Кацусіка Хокусай був справжньою зіркою доби Едо, творчим генієм і нелюдським боржником половини міста. Він мав не менш як 30 псевдонімів, поміняв 93 будинки і створив безліч гравюр, малюнків і картин. Його відома «Велика хвиля в Канагаві» заворожує. Та мало хто знає, що цю ксилографію, як і багато інших робіт, Хокусаю допомагала створювати дочка – загублена в часі і величезній тіні «божевільного живописом» батька художниці Кацусіка Ой.
У Києві було проведено виставку і відкрито мурал авторства KLONE
KLONE – художник, який народився в Україні. Він покинув країну, коли йому було 11 років. Тому можливість презентувати в Києві свою виставку і розписати мурал має для майстра особливе значення. Нам удалося взяти ексклюзивне інтерв'ю у загадкового художника, який ретельно приховує від світу навіть своє справжнє ім'я.
В Києві за підтримки Посольства Австралії відкрилась виставка «Художники-Амбасадори. Українська Австраліана»
В рамках програми 2017 року на честь 25-річчя встановлення дипломатичних відносин між Австралією і Україною, а також відзначення 70-річчя поселення українців в Австралії у Києві відкрилась виставка «Художники-Амбасадори. Українська Австраліана».
Дивовижний світ Патрика Догерті
Ленд-арт – це не просто ландшафтний дизайн, а цілий напрямок у мистецтві, котре в XXI столітті, коли про «зелені технології» та навколишнє середовище не говорить тільки лінивий, вважається одним із найважливіших. Імена зірок цього виду діяльності вже постійно згадуються кураторами, критиками і поціновувачами, і особливо серед них вирізняється Патрик Догерті зі своїми неймовірними роботами.
Євробачення в цифрах і фактах
Минулої суботи в столиці України Києві відбувся фінал Євробачення – головного пісенного конкурсу Старого Світу. Поки меломани насолоджувалися гостинним і зеленим Києвом, а самі виконавці виступали в грандіозному шоу, Outlook, щоб підготував найцікавіші факти про легендарний конкурс із більш як 60-річною історією.
А зараз вилетить пташка. Історії створення відомих фото
Неможливо уявити, яку кількість знімків зробило людство за більш як півторастолітню історію фотографії. Та серед них є і знакові, відомі всім не так своєю художньою цінністю, як значимістю зображеного моменту або переданого настрою. Саме про такі легендарні кадри далі в Outlook.
Куди сходити? П’ять найцікавіших музеїв сучасного мистецтва Європи
Франсуаза Барб-Галль вчить, як розмовляти з дітьми про мистецтво. Вона у своїх книгах наводить приклади, навчає бачити те, що не бачать інші. Помічати деталі і забувати про ярлики. Але варто визнати, що серед дорослих вкрай мало людей, котрі можуть похизуватися знаннями у цій сфері.
Посол Єгипту відкрив виставку сучасного мистецтва «Egyptian Vision»
3 квітня Посол Єгипту в Україні, Й.В. пан Хоссам Ельдін Алі, у МВЦ «Музей історії Києва» відкрив виставковий проект сучасного образотворчого мистецтва “Egyptian Vision” ("Єгипетське бачення"), присвячений 25-річчю встановлення єгипетсько-українських дипломатичних відносин.
Перфекціонізм – справа ювелірна
Сумні очі старого за вікном уважно стежили за революційною пожежею, яка охопила Петроград. Вогонь поширився на справу всього його життя – гордовита чотириповерхова будівля задихалася від крикливих комісарів і матросів, присутність яких здавалась грубим жартом після попередніх відвідувачів. Господар закладу, Карл Густавович Фаберже, напевно бачив у цьому хаосі наближення кінця своєї кар'єри. Однак, можливо, і потай сподівався на друге життя власної спадщини. Якби він знав, що так воно й станеться, – навряд чи маестро так швидко втратив би душевні сили...
У Києві стартував Тиждень Іспанського кіно
30 березня за підтримки посольства Іспанії в Україні в Культурному центрі Кінотеатр «Київ» відкрився XV Тиждень іспанського кіно. Офіційне відкриття кінематографічного калейдоскопа відвідали дипломати Посольства Іспанії в Україні, представники української кіноіндустрії, громадськість, ЗМІ.
У Києві за підтримки Посольства Аргентини відбувся концерт «Зірки світового танго»
27 березня у Київському національному академічному театрі оперети відбувся концерт «Зірки світового танго» за участю зірок аргентинського танго Нері Піліу, Шанини Кіньонес, Соланж Акости і Макса Ван Де Вурда під акомпанемент «Tango Spleen Orquesta» (Італія).
Посольство Туреччини відкрило в Києві виставку "Малювання на воді. Вишукане мистецтво Ебру"
Посольство Туреччини в Україні та особисто Надзвичайний і Повноважний Посол Йонет Дж. Тезель відкрили в Національному музеї імені Тараса Шевченка виставку "Малювання на воді. Вишукане мистецтво Ебру" художника Хікмета Барутчугіля.
Хайлі Кінг і її картини: Нова Зеландія на межі прекрасного
Художниця з Нової Зеландії Хайлі Кінг працює під брендом FLOX. Її яскраві картини, що відображають красу дикої природи, відомі у всьому світі. Барвисті птахи, мальовничі ландшафти, чарівні тварини ніби нагадують про стародавнє коріння, з якого зароджувалася цивілізація.
Мурали: новий підхід до старого мистецтва
Сучасні міста вже неможливо уявити без муралів – масштабного за своїм розміром живопису, що прикрашає будівлі. Ми не лише зібрали у своїй колекції найбільш яскраві роботи з усіх куточків планети, але й намагалися дізнатися якомога більше про сам цей напрямок мистецтва.
"ЗА ГОДИНУ ДО" балету
OUTLOOK продовжує серію матеріалів «За годину до» і, спеціально до Всесвітнього дня танцю ми пробралися за куліси Національної опери України і дізналися, як готується до виступу артистка балету Ксенія Іваненко. Представляємо вашій увазі закулісся балету "Весілля Фігаро".
Закрити
Outlook facebook page