RU  UK  EN
Статті  >  Насолодись  >  Театр Арто: життя як наслідування мистецтва

Театр Арто: життя як наслідування мистецтва

Автор: 29.11.2017 | мистецтво
Приходячи в Театр жорстокості, людина потрапляє в самий центр вистави: тут все, від чого ми ховаємося у повсякденних турботах, – свобода й ізольованість, життя на межі, злиття з юрбою до втрати себе й самотнє перебування на вершині. Драма буття заманює у свої надра, відголосок трагізму проймає публіку – і глядач, сам того не помічаючи, опиняється у пастці власного сприйняття. Усе це – про так званий «крюотичний театр» (the atredecruaute) , дітище французького драматурга і режисера, ексцентричного і шокуючого Антонена Арто.

Антонен Арто вважав, що жорстокість лежить в основі будь-якої творчості, маючи на увазі при цьому не криваві спецефекти, покликані вимкнути мозок аудиторії, а скоріше оголення душі. Арто твердив, що акт творіння можливий лише на перетині звичного життя і темряви, надприродного, фантазії, з лап котрої непросто вибратися. На думку драматурга, люди, що зачинили двері своєї душі і нехтують тим, що близько їхньому серцю, можуть досягти мирських вершин, але їм непідвладна величина мистецтва. Не приховуючи власного внутрішнього болю і болісних падінь, Арто зумів створити потужний театр, збудований на ідеї катарсису – очищення через страждання. Сам Антонен працював, борючись із нервовими захворюваннями, галюцинації вторгалися в його свідомість, та їхнє пекуче полум’я не торкнулося інтелекту режисера.

Антонен Арто: «У Європі більше ніхто не знає, що таке пронизливий крик»

З дитинства Арто виховували в релігійній сім’ї, але догми суворості душили його, викликаючи депресію. Арто намагався писати вірші, але рими не підкорялися йому, а слова не складалися в стрункі лінії. Перша дитяча невдача підштовхнула Антонена до думки про те, що лиш невербальний бік речей гідний уваги, а слова – не більше ніж тлін. Можливо, саме цей епізод вплинув на те, що згодом Арто присвятив своє життя постановкам у стилі невисловленого містицизму.

Фото: www.art-gamma.com

Ховаючись від дійсності, що йшла врозріз із світосприйняттям Арто, юнак вдався до опіуму, і це переросло в тривалу залежність. 1942 року він приєднався до гуртка сюрреалістів, і тут, у полум’ї гарячих сердець, виявилося його небажання дивитися на театр як на буржуазну розвагу для багатіїв. Арто бачив у театрі засіб для вивільнення емоцій.

У подальшому на філософію Арто вплинули кілька творів мистецтва. Так, він гостро відреагував на картину Лукаса ван Лейдена «Лот і його дочки», приводячи її як приклад насильницьких зображень, котрі справляють незабутнє враження на публіку: «Здається, там назріває драма високого інтелектуального змісту, – як, буває, швидко збиваються в купу хмари, які жене вітер чи рок, більш прямолінійний, – щоб дізнатися силу їхніх прихованих блискавок». Другий шедевр, що посприяв визначенню театру жорстокості, – цикл фільмів, знятих братами Маркс у жанрі «комедії абсурду»: Арто захоплювався витонченим почуття гумору, твердячи: «Щоб збагнути могутню, тотальну, безумовну, абсолютну оригінальність такого фільму, як «Animal Crackers», слід додати сюди усвідомлення чогось тривожного і трагічного, тієї зумовленості, котра проглядається в ньому, як тінь страшної хвороби на абсолютно прекрасному обличчі». Згодом Арто в тому ж дусі висловиться про театр, порівнюючи справжню акторську майстерність із чумою, котра зриває маски і відображає істинну сутність душі людської.

Крюотичний театр: жорстокість як акт творіния

Люди, які спостерігали за акторською грою Арто, розповідали про те, що кожну роль він проживав до кінця, народжуючись із першими секундами появи на сцені і помираючи з останньою реплікою персонажа. Постановки в крюотичному театрі дотримувалися постулату, згідно з яким світ довкола нас (і театральне відображення дійсності) потребує змін. Арто бачив у театрі силу, спроможну пробудити уяву публіки. А саму ідею використати жорстокі образи на сцені пояснював тим, що тіньова частина особистості в кожному з нас жадає вивільнення. Звернення до ірраціональності, котрою був так захоплений Арто, тяжіло до стародавнього міфічного перформансу, де дійство нагадувало ритуали. Ставлячи знак рівності між тим, що відбувалося на сцені і у світі, Арто заявляв: «Якщо театр – двійник життя, то і життя – двійник театру». Утім, Арто не тяжів до реалізму: його театр відображав події, котрі могли статися лише у позасвідомому. Ті особисті «демони», котрі штовхають добрих людей на лихі вчинки, виповзали на сцену з жахаючою відвертістю. Противники цього метода звинувачували Арто в окультизмі і в тому, що він не ніс відповідальність перед публікою. Втілюючи архетипи підсвідомості, він ризикував визволити з людської душі старий біль чи оголити погано загоєні рани, з якими глядач не мав змоги справитися.

Фото: www.art-gamma.com

Головна роль у театрі Арто віддається жестикуляції і міміці. Вимовлені слова не такі вже й важливі – адже ми часто брешемо, свідомо чи несвідомо, іншим і самим собі, і лише фізичні реакції видають справжній стан справ. Ставлення до жестів як до ієрогліфів, котрі належить розгадати, Арто запозичив у Балінезійському театрі: «Усі справжні почуття в реальності не перекладаються. Висловити їх значить зрадити зміст, а перекласти – приховати почуття». Акторські техніки, запропоновані Арто, називають потужними, хвилюючими – і не цілком безпечними, адже вони розкривають не найкрасивіші куточки душі.

Ось такий вигляд має одна із вправ: артистам слід було обрати одне з понять (спрага, бажання, жадання, страх, ненависть, гнів) – і продемонструвати інтуїтивну реакцію на конкретну емоцію. Відтворюючи емоції вербально, Арто пропонував зазирнути всередину акторської методики – зобразити ті ж самі стани, але без використання слів. Допускалося створення нових звуків, котрі переводять людські емоції в неживі предмети, як нібито стілець міг видавати скрегіт від болю, а стіни ледве стримували таємниці, що рвалися назовні із в’язниці фізичної оболонки.

Ще одна справа носила назву «Два племені»: половина групи починала ритуальний рух по колу, відтворюючи образ ополонки чи колодязя, наповненого животворною водою. Інші актори виходили на сцену, роблячи все можливе, щоб урвати розмірений ритм. Вони використовували силу голосу, впливали на больові точки, почуття страху і уразливості, котре виявляється, коли люди чужих поглядів перетинають священне коло особистого простору.

Останній безумний танець

Арто відчував, що прийшов у цей світ для чогось значного. Цікавився різноманітними східними духовними практиками, і, за його власним свідченням, перебуваючи у Мексиці, змусив душу вилетіти з тіла – приймаючи галюциногенну речовину пейотль. Повернувшись із цієї незвичної поїздки, Арто більше не приховував, що його тягне зайняти місце на Олімпі: він порівнював себе з Ніцше, бачив у своїй особі втілення ніцшеанської надлюдини, продовження Ісуса Христа, об’єднував культові постаті цивілізації із власними пошуками Священного Грааля. Під час публічних виступів Арто відкрито демонстрував свою зневагу буржуазній публіці, його монолог нагадував танець безумця. Таким же пристрасним і всепоглинаючим був його ідеал театру: «Усе, що є в коханні, у злочині, у війні і у безумстві, театр повинен нам повернути, якщо він бажає знову стати необхідним… Я пропоную театр, де глядач перебував би під гіпнозом сильних фізичних образів, що вражають його сприйняття, де б він почувався так, нібито його закружляв вихор вищих сил… театр, що викликає транс, як викликають транс танці дервішів…»

Фото: payload.cargocollective.com

Не дивно, що екзальтовані вияви агресії та ексцентричні витівки сприймались оточуючими як виклик повсякденній моралі. Арто настійно радили проконсультуватися з психіатром, і той поставив своєму пацієнтові діагноз парафренія – важкий розлад, за якого хворі мають манію величі і вважають себе спроможними здійснити неоцінимий вплив на навколишній світ. Чим був цей різновид шизофренії – геніальністю, котру не зрозуміли сучасники режисера, чи психічною хворобою, знати не дано. Утім, Арто вдалося створити театральну стилістику, що увірвалася у світ мистецтва яскравим незабутнім полум’ям.     

Головне фото:  meduza.io

Вам це буде цікаво:
«Frida and Diego». У Києві відкрили фотовиставку, присвячену Фріді Кало та її чоловікові
«Далі в спідниці», «Найбільший провокатор минулого століття», жінка, що епатує і вселяє впевненість у майже безмежний потенціал людини, Фріда Кало дивувала сучасників і продовжує захоплювати шанувальників її творчості і сьогодні. Зазирнути за лаштунки життя мексиканського генія тепер можуть і кияни. За підтримки Посольства Мексики в Україні в Національному музеї імені Тараса Шевченка відкрилася виставка фотографій, присвячених відносинам Фріди Кало та її чоловіка Дієго Рівера.
Заклиначі: як змусити змію танцювати
Магічний танець змії в такт мелодії флейти, часто описаний у східних казках і зображений у фільмах – не просто вигадка, а справжній символ цих країн. У Єгипті, Індії, країнах Африки і деяких інших державах повзучих приручають і влаштовують із цього видовищну забаву. Тут існує професія заклинача змій, котру вважають мало не найдивовижнішою на Землі. Що це за загадкове ремесло, майстри якого споконвіку балансують на межі життя і смерті?
Таємниці Пабло Пікассо будуть розкриті
Почавши цю весну з низки гучних прем'єр, ВОЛЯ продовжує дивувати своїх абонентів. Цього разу компанія-провайдер представила своїм абонентам прем’єру другого сезону серіалу «Геній» від каналу National Geographic.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
Крок за межу: магічне мистецтво уїчолі
Сліпучі сполохи давнього знання в різнобарвних переливах бісеру і пряжі на мозаїках індіанців уїчолі спрямовують фантазію у безкінечну подорож гілками світового древа. Духовні образи набувають плоті у вигадливих орнаментах, що супроводжують селянина-мексиканця на всіх етапах життєвого шляху.
Ілюзії Сикстинської капели
Понад півтисячі років тому, 1 листопада, перед очима захоплених римлян вперше постала Сикстинська капела. За цей час народжувалися і помирали як самі майстри розпису, так і цілі напрямки в образотворчому мистецтві, а на капелу, так само відкривши роти від захвату, споглядають уже наші з вами сучасники. Втім, милуючись черговим її хитросплетенням ліній або алюзивністю сюжету, пам’ятайте, що за фасадом зовнішнього лиску, як завжди, стоять до болю знайомі суперечки з нетерплячими замовниками, неприємні сюрпризи від стихії та загублене здоров’я художників-виконавців.
У Посольстві Узбекистану пройшла зустріч Ambassador's Spouses Club Kiev
Посольство Узбекистану в Україні та Ambassador's Spouses Club Kiev ознайомили українську громадськість та іноземних гостей з національним мистецтвом узбецького народу, традиціями і правилами, створених руками народних творців, ремісниками з Узбекистану.
Брудна творчість
Брудні автомобілі – як полотно для художника. До такого мистецтва можна ставитися по-різному. Хтось буде морщити носа і гидливо обсмикувати одяг. Інші неодмінно захочуть ткнути в таку картину пальцем, щоб перевірити всю крихкість «полотна» і розмазати його обриси. Треті обов’язково зроблять селфі. Утім, байдужими не зможе лишитися ніхто.
Квіти по-українському. Катерина Білокур
У будь-якій творчості є формати і правила: потрапивши «в мейнстрімовий струмінь», митець не голодуватиме. Проте за тоталітарних часів, коли всі сфери людського життя контролюються і коригуються, про індивідуальність узагалі можна забути. Напевно, на зло системі і з'являються самородки, праця яких стає безсмертною. Про одного з таких, художницю Катерину Білокур, сьогодні згадує OUTLOOK.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Перфекціонізм – справа ювелірна
Сумні очі старого за вікном уважно стежили за революційною пожежею, яка охопила Петроград. Вогонь поширився на справу всього його життя – гордовита чотириповерхова будівля задихалася від крикливих комісарів і матросів, присутність яких здавалась грубим жартом після попередніх відвідувачів. Господар закладу, Карл Густавович Фаберже, напевно бачив у цьому хаосі наближення кінця своєї кар'єри. Однак, можливо, і потай сподівався на друге життя власної спадщини. Якби він знав, що так воно й станеться, – навряд чи маестро так швидко втратив би душевні сили...
Великі криві Фріденсрайха Гундертвассера
Він вигадав своє ім’я, щоб не бути схожим ні на кого іншого. Бунт його індивідуальності став основою для величезної творчої спадщини, а архітектура – продемонструвала можливість поєднувати екологічність і сучасні технології.
Золото Балтики: у їхніх жилах тече бурштин
«У наших жилах тече бурштин», – жартують балтійці. Вони вірять, що сонячний камінь – це сльози їхньої богині Юрате. За легендою, вона мала необачність покохати простого рибалку Кастітіса, який щодня приходив закидати сіті в Балтійське море. Юрате забула, що безсмертним заборонено насолоджуватися простим людським щастям, потягнула юнака на дно моря у свій замок з бурштину, і закохані втратили лік дням і ночам. Дізнавшись про це, повелитель богів Перкунас вирішив покарати їх, пронизавши блискавкою юнака і назавжди прикувавши ланцюгами неслухнянку до її коштовних володінь. Відтоді богиня плаче, а її жовтогарячі сльози води Балтики виносять на берег на радість людям.
Дружина Посла Грузії в Україні провела зустріч Ambassadors Spouses Club і показ національного одягу
Дружина Надзвичайного і Повноважного Посла Грузії в Україні Ірина Султанішвілі провела зустріч Ambassadors Spouses Club, в рамках якої були продемонстровані зразки традиційного одягу.
Ручна робота: персидські килими
У ті часи, коли перським воїнам не було рівних, а їхній силі підкорилися Римська імперія та Аравійський півострів, з-під пальців майстринь народу-переможця вийшов перший шедевр. «Весняний килим» став найдорожчим в історії людства. Він символізував владу і міць персів, а його краса оповідала про божественне походження царя Хосрова І.
За підтримки посольства Швейцарії в Україні в столиці пройшла виставка Swiss Graphic Design
У Київському ArtHall D12 за підтримки Посольства Швейцарії в Україні та особисто Надзвичайного і Повноважного Посла Гійома Шойрера пройшла виставка Swiss Graphic Design. Відкриваючи захід, Голова дипломатичної місії привітав усіх присутніх, побажав насиченого і надихаючого вечора.
Піонери моди
Мода – це вчинок. Мода – це прояв волі. Не побоявшись одного разу здатися смішним і незрозумілим, людина ризикує стати частиною модної історії. Чиїсь імена вона запам'ятовує, когось незаслужено не помічає, а для декого стає справою, сенсом усього життя.
За підтримки посольства Білорусі в столиці пройшов спектакль Мінського театру-студії кіноактора
У Київському академічному театрі драми і комедії за підтримки Посольства Білорусі в Україні і Київської міської державної адміністрації пройшов спектакль "Шлюбний договір" Мінського театру-судії кіноактора. Постановка пройшла в рамках гастрольного туру по Україні.
Куди сходити? П’ять найцікавіших музеїв сучасного мистецтва Європи
Франсуаза Барб-Галль вчить, як розмовляти з дітьми про мистецтво. Вона у своїх книгах наводить приклади, навчає бачити те, що не бачать інші. Помічати деталі і забувати про ярлики. Але варто визнати, що серед дорослих вкрай мало людей, котрі можуть похизуватися знаннями у цій сфері.
Мурали: новий підхід до старого мистецтва
Сучасні міста вже неможливо уявити без муралів – масштабного за своїм розміром живопису, що прикрашає будівлі. Ми не лише зібрали у своїй колекції найбільш яскраві роботи з усіх куточків планети, але й намагалися дізнатися якомога більше про сам цей напрямок мистецтва.
Закрити
Outlook facebook page