RU  UK  EN
Статті  >  Насолодись  >  Хайлі Кінг і її картини: Нова Зеландія на межі прекрасного

Хайлі Кінг і її картини: Нова Зеландія на межі прекрасного

Художниця з Нової Зеландії Хайлі Кінг працює під брендом FLOX. Її яскраві картини, що відображають красу дикої природи, відомі у всьому світі. Барвисті птахи, мальовничі ландшафти, чарівні тварини ніби нагадують про стародавнє коріння, з якого зароджувалася цивілізація.

Нещодавно Хайлі Кінг взяла участь у розробці різдвяних іграшок із зображенням старовинної лікарської квітки мануки, щоб зібрати кошти для хоспісів у Новій Зеландії. Крім благодійних проектів, художниця концентрується на дослідженні давньої культури маорі, популяризуючи її в мистецтві. В інтерв'ю Хайлі Кінг розповіла про соціальні проекти, подорожі та сучасні культурні тренди, властиві Новій Зеландії.

– Позаторік Ви провели три місяці в мистецькій резиденції в Тайвані, а нещодавно повернулися з подорожі Індією. Що надихає Вас найбільше під час поїздок?

– Я вважаю подорожі одним зі способів поліпшити моє мистецтво. Відкриваючи для себе нові території, я виходжу за рамки звичайного бачення того, якою має бути робота. Тож, можливо, Україна стане наступною площиною для творчих досліджень... Що стосується Індії, звідки я приїхала не так давно, можу сказати, що подорож була непростою, однак захопливою особисто для мене. Це був своєрідний тест для всіх органів чуттів – слуху, зору, нюху, але слідом за серйозними випробуваннями приходять унікальні можливості. Я справді пишаюся останніми проектами, які ми створили після цієї подорожі. Світ неосяжний, і такі поїздки стимулюють мене до нових звершень, розширюють мої горизонти. Попри труднощі, які піднесла Індія, я мушу зазначити, що там живуть прекрасні люди. Ми зупинялися в чудовому містечку під назвою Удайпур, у північно-західному штаті Раджастан, знаменитому Великою індійською пустелею Тар. У місті, оточеному природними озерами, над плесом води плинуть старовинні палаци дивовижної архітектури, яка надихає.

Фото /i.vimeocdn.com

– Наскільки мені відомо, нещодавно ви організували нову експозицію, присвячену Індії...

– Насправді ця виставка щойно відбулася. Ми демонстрували декілька проектів, і четверо членів нашої команди опікувалися індійською експозицією. До речі, нашу команду можна назвати міжнародною. Багато художників і дизайнерів з Нової Зеландії зібралося, щоб попрацювати над цим проектом, а, крім того, мати однієї з наших колег емігрувала до Нової Зеландії з України. Її дочка Саша, яка брала участь у турі Індією, живе в Новій Зеландії все життя, але збирається відвідати Україну наступного року, тож, можливо, вам варто чекати нового звіту після подорожі українськими землями.

– Розкажіть, будь ласка, про останній благодійний проект, у ході якого ви створювали новорічні кулі для фінансової допомоги хоспісу.

– Організатори цього проекту звернулися до мене з пропозицією взяти участь в акції ще два роки тому, тож я мала чимало часу для створення дизайну різдвяних куль і відвідування новозеландських хоспісів. Ми продали ці кулі великому постачальнику для фермерів, яких має зацікавити використання важливого природного символу Нової Зеландії – квітки мануки, лікарської рослини, яку донині застосовують для запобігання деяким хворобам. Тому я сподіваюся, благодійна організація, яка задумала цей проект, зможе зібрати гроші для хоспісів.

Фото static1.squarespace.com

– Які проблеми притаманні хоспісам у Новій Зеландії, чи пов'язані вони з недостатнім фінансуванням?

– Єдина проблема – зібрати гроші для хоспісів. Звісно, фінансове питання є головною проблемою, адже хоспіс вважається місцем, куди люди приходять помирати. Як я знаю (а я обізнана не так добре, як хотілося б), соціальні помічники організували гарні й добре обладнані місця для пацієнтів, щоб наповнити світлом і добром їхні останні дні. Я певна, що, як і будь-якій іншій благодійній організації, нам слід знайти більше способів, як поліпшити фінансування цих закладів.

– Які засоби просування використовують благодійні організації в Новій Зеландії?

– Мені здається, просування соціальних проектів тут стикається з такими ж труднощами, як і деінде. Але ми успішно використовуємо соціальні мережі як основне джерело інформації для анонсування проектів. Особисто я маю цілу команду менеджерів, які керують моїми концептами в соціальних мережах. Таким чином, я можу покладатися на них у тому, щоб доносити інформацію про виставки та благодійні проекти до широкої аудиторії. Загалом люди зацікавлені в подібних ідеях, і коли мова йде про доброчинність, багато хто намагається зробити свій внесок у загальну справу.

– Я читала дописи у вашому блозі, де ви згадуєте племена маорі та культуру Аотеароа, в традиціях якої Нова Зеландія називалася Країною довгої білої хмари. Як відомо, маорі довго боролися за світове визнання і право на гідне життя. Ви просуваєте цю давню культуру за допомогою художніх робіт?

– Попри те, що культуру маорі неабияк шанують у Новій Зеландії, у нас все ще є деякі питання, котрі потребують розв’язання. Тривалий час навіть після офіційного визнання залишалися прояви расизму, а також виникали проблеми, пов'язані зі спробами колонізації. Але, я думаю, ми просунулися досить серйозно, і є лідерами у відстоюванні прав споконвічних жителів цих земель. Що стосується мене, то в моїх жилах не тече кров маорі, однак я зростала на далекому сході Нової Зеландії, в місці, яке славиться високою концентрацією маорі, і тому я була оточена древньою культурою. Крім того, я часто чула мову Аотеароа, тож нині я володію нею непогано, але все ж прагну поїхати туди і вивчити її набагато краще, щоб розмовляти вільно. Я усвідомлюю, що, позиціонуючи себе як художник, мені слід бути уважною до деталей, адже я не є маорі. І все ж я справді волію представляти аспекти цієї культури в моїй творчості. Для мене вельми важливо поширювати таким чином інформацію про історію народу, яка дійшла до сучасного світу, і мені б хотілося, щоб культура маорі змогла ширше влитися у всі важливі сфери суспільства через історичні традиції.

Фото flox.co.nz

– Сучасний світ втілює тренд глобалізації, але при цьому кожна нація намагається зберегти власну культурну спадщину. Як Новій Зеландії вдається балансувати між цими двома ідеями?

– 1840 року в нашій країні відбулася важлива подія – підписання договору Вайтанги. Таким чином, майже двісті років тому сорок шість вождів племені маорі взяли участь в укладанні офіційної домовленості переходу в управління Великої Британії. Відповідно до цієї угоди за людьми маорі визнавалося право володіти землями, а цього року вперше юридично було зафіксовано володіння тим, що споконвічно належало древнім жителям. Певна річ, ми ще маємо багато питань, які потребують доопрацювання, але основні принципи було затверджено саме тоді. Це дає розуміння і визнання того, як можна жити разом у сучасному суспільстві. Дарма що маємо ще величезне поле для діяльності, та можна порівняти законодавчу базу з іншими державами й побачити, що ми досягли неабияких успіхів на цій ниві. Ви знаєте, якщо розглядати подібне питання про індіанську резервацію Стендінг-Рок у США, то робота, проведена в Новій Зеландії, здасться дивом. Крім того, якщо ми візьмемо Австралію, там, як і раніше, є аборигени, які страждають від неподоланих проблем, пов'язаних з людськими правами. Що стосується населення ківі Нової Зеландії, або Аотеароа, ми прагнемо подолати всі проблеми, особливо, беручи до уваги, що ми є невеликою острівною нацією, яка створює мультикультурне суспільство. У цьому розумінні я кажу не тільки про культуру маорі та співпрацю місцевих жителів з білими людьми. Безумовно, тридцять років тому це виглядало саме так, але зараз ми йдемо шляхом мультикультуралізму, і поруч з нами живуть вихідці з Китаю, Кореї, інших азійських країн, і ми прагнемо підтримувати інші нації. Звичайно, я не є представником великої політики, але, як людина мистецтва, намагаюся робити свій внесок у ці питання. Крім того, місце, де я живу, – центральний Окленд – вельми багатонаціональне, і людям дуже подобається така тенденція. Ми звикли їсти смачну китайську, японську, мексиканську та індійську їжу... Ми впевнені, якщо люди хочуть жити у щасті та процвітати в сучасному світі, треба симпатизувати іншим націям і підтримувати їх у скрутну хвилину.

– Чи є в Новій Зеландії якась художня тенденція, яка об'єднує молодих людей?

– Хоча я живу в сучасній Новій Зеландії, іноді неймовірно складно зрозуміти, що відбувається, через велику кількість течій у культурному житті. Але маємо об'єднуючий тренд – це визнання вуличного мистецтва, яке є похідною хіп-хоп-культури, яка прийшла до нас із Нью-Йорка і Портленда. Ми зібрали найкращі традиції разом і створили власний варіант, відомий під назвою тихоокеанського мистецтва. Людям, які практикують цей вид творчості, нема потреби здобувати художню освіту, вони можуть малювати вуличні графіті з метою самовираження. Дуже багатьом це подобається, але все ж досі існує клеймо, поставлене на графіті як на щось негідне, «неправильне». Я намагаюся розмовляти з дітьми і молодими людьми, яким цікаве мистецтво, щоб допомогти подолати психологічні бар'єри. Зрозуміло, є деякі художники, які змогли переступити через суспільні стереотипи і зробили чудову кар'єру в цій сфері, та все ж це пояснюється везінням. Я проводжу майстер-класи, де прагну розповісти молоді основні закони такого мистецтва, а також мотивувати їх до створення чогось нового.

Фото flox.co.nz

Крім того, в Новій Зеландії у людей з'являється шанс стати підприємцями, оскільки це невелика країна, в якій можна досягти успіху. Я маю на увазі, що всюди непросто досягти успіху, але тут гарна аудиторія. Якщо ви маєте цікаві продукти або наділені талантом, а також здібностями вести власну справу, тут ви знайдете безліч можливостей. Наприклад, у нас є індустрія DIY (do it yourself – зроби це сам) – ми дозволили цій тенденції здійснитися, бо не покладаємося занадто на інших і прагнемо довести розпочате до кінця самостійно (в нас такий менталітет), хоча це і займає багато часу. Тож, я думаю, це глобальний тренд, який іде в маси за допомогою мистецтва, дизайну та креативної індустрії, і це чудово.

– Будь ласка, поділіться творчими планами на найближчий рік.

– Найпевніше, я поки відкладу подорожі та замість цього залишуся у своїй країні, щоб попрацювати над новими бізнес-ідеями і створити незвичайне канцелярське приладдя. Також я збираюсь повернутися до виробництва одягу – жіночих сорочок, сумок, костюмів... На цьому я сфокусую свою увагу наступного року, однак побачимо, що станеться, – так багато можливостей може з'явитися несподівано.

Вам це буде цікаво:
Азулежу – історія з кахлю
Нерідко переконуєшся, що в руках майстра, який вкладає душу у свої творіння, звичайний обрубок дерева перетворюється на чарівну скрипку, шмат гіпсу - на античну скульптуру, і навіть глиняна плитка виглядає, як витвір мистецтва.
Фаду: ніжність і глибина португальських романсів
Дванадцятиструнна гітара, напівтемрява португальських ночей, свічки і пронизливий голос ... Драматичні мотиви романсу фаду розповідають про нерозділене кохання. Йому не судилося збутись, але це не заважає почуттям втілюватися в зворушливі звуки португальських романсів.
Кінцугі. Японське мистецтво реставрації
Японці – один із тих народів, котрі ревно шанують давні традиції. Вони поважають старість, цікавляться предками і нерідко знають сімейний родовід на пам’ять. З таким світоглядом не дивно, що унікальна техніка реставрації кінцугі з’явилася саме там. Далі про неї – в Outlook.
Оманливий пензель пані Хокусай
Ексцентричний старець Кацусіка Хокусай був справжньою зіркою доби Едо, творчим генієм і нелюдським боржником половини міста. Він мав не менш як 30 псевдонімів, поміняв 93 будинки і створив безліч гравюр, малюнків і картин. Його відома «Велика хвиля в Канагаві» заворожує. Та мало хто знає, що цю ксилографію, як і багато інших робіт, Хокусаю допомагала створювати дочка – загублена в часі і величезній тіні «божевільного живописом» батька художниці Кацусіка Ой.
Українцю Олександру Балабанову вручили Гран-прі дитячого музичного конкурсу фестивалю "Слов'янський базар у Вітебську 2018"
Співочі таланти українців ширяться світом, визнаються професійними жюрі міжнародних конкурсів і несуть славу про нашу культуру далеко за її межами. OUTLOOK став свідком вручення "Золотої ліри" цьогорічному переможцю Гран-прі дитячого музичного конкурсу фестивалю "Cлов'янський базар у Вітебську" Олександру Балабанову. Під час церемонії офіційного відкриття фестивалю президент Білорусі Олександр Лукашенко вручив приз нашому маленькому артистові.
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця.
Закордонні письменники на Книжковому Арсеналі 2018
«Кілометрові» черги бажаючих потрапити на головну літературну подію України – здавалося, весь Київ захотів прикупити книг із рук самих авторів і відвідати заходи, побудовані на живому спілкуванні з ними.
Дивовижний світ Патрика Догерті
Ленд-арт – це не просто ландшафтний дизайн, а цілий напрямок у мистецтві, котре в XXI столітті, коли про «зелені технології» та навколишнє середовище не говорить тільки лінивий, вважається одним із найважливіших. Імена зірок цього виду діяльності вже постійно згадуються кураторами, критиками і поціновувачами, і особливо серед них вирізняється Патрик Догерті зі своїми неймовірними роботами.
Театр Арто: життя як наслідування мистецтва
Приходячи в Театр жорстокості, людина потрапляє в самий центр вистави: тут все, від чого ми ховаємося у повсякденних турботах, – свобода й ізольованість, життя на межі, злиття з юрбою до втрати себе й самотнє перебування на вершині. Драма буття заманює у свої надра, відголосок трагізму проймає публіку – і глядач, сам того не помічаючи, опиняється у пастці власного сприйняття. Усе це – про так званий «крюотичний театр» (the atredecruaute) , дітище французького драматурга і режисера, ексцентричного і шокуючого Антонена Арто.
«Frida and Diego». У Києві відкрили фотовиставку, присвячену Фріді Кало та її чоловікові
«Далі в спідниці», «Найбільший провокатор минулого століття», жінка, що епатує і вселяє впевненість у майже безмежний потенціал людини, Фріда Кало дивувала сучасників і продовжує захоплювати шанувальників її творчості і сьогодні. Зазирнути за лаштунки життя мексиканського генія тепер можуть і кияни. За підтримки Посольства Мексики в Україні в Національному музеї імені Тараса Шевченка відкрилася виставка фотографій, присвячених відносинам Фріди Кало та її чоловіка Дієго Рівера.
Заклиначі: як змусити змію танцювати
Магічний танець змії в такт мелодії флейти, часто описаний у східних казках і зображений у фільмах – не просто вигадка, а справжній символ цих країн. У Єгипті, Індії, країнах Африки і деяких інших державах повзучих приручають і влаштовують із цього видовищну забаву. Тут існує професія заклинача змій, котру вважають мало не найдивовижнішою на Землі. Що це за загадкове ремесло, майстри якого споконвіку балансують на межі життя і смерті?
Таємниці Пабло Пікассо будуть розкриті
Почавши цю весну з низки гучних прем'єр, ВОЛЯ продовжує дивувати своїх абонентів. Цього разу компанія-провайдер представила своїм абонентам прем’єру другого сезону серіалу «Геній» від каналу National Geographic.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
Крок за межу: магічне мистецтво уїчолі
Сліпучі сполохи давнього знання в різнобарвних переливах бісеру і пряжі на мозаїках індіанців уїчолі спрямовують фантазію у безкінечну подорож гілками світового древа. Духовні образи набувають плоті у вигадливих орнаментах, що супроводжують селянина-мексиканця на всіх етапах життєвого шляху.
Ілюзії Сикстинської капели
Понад півтисячі років тому, 1 листопада, перед очима захоплених римлян вперше постала Сикстинська капела. За цей час народжувалися і помирали як самі майстри розпису, так і цілі напрямки в образотворчому мистецтві, а на капелу, так само відкривши роти від захвату, споглядають уже наші з вами сучасники. Втім, милуючись черговим її хитросплетенням ліній або алюзивністю сюжету, пам’ятайте, що за фасадом зовнішнього лиску, як завжди, стоять до болю знайомі суперечки з нетерплячими замовниками, неприємні сюрпризи від стихії та загублене здоров’я художників-виконавців.
У Посольстві Узбекистану пройшла зустріч Ambassador's Spouses Club Kiev
Посольство Узбекистану в Україні та Ambassador's Spouses Club Kiev ознайомили українську громадськість та іноземних гостей з національним мистецтвом узбецького народу, традиціями і правилами, створених руками народних творців, ремісниками з Узбекистану.
Брудна творчість
Брудні автомобілі – як полотно для художника. До такого мистецтва можна ставитися по-різному. Хтось буде морщити носа і гидливо обсмикувати одяг. Інші неодмінно захочуть ткнути в таку картину пальцем, щоб перевірити всю крихкість «полотна» і розмазати його обриси. Треті обов’язково зроблять селфі. Утім, байдужими не зможе лишитися ніхто.
Квіти по-українському. Катерина Білокур
У будь-якій творчості є формати і правила: потрапивши «в мейнстрімовий струмінь», митець не голодуватиме. Проте за тоталітарних часів, коли всі сфери людського життя контролюються і коригуються, про індивідуальність узагалі можна забути. Напевно, на зло системі і з'являються самородки, праця яких стає безсмертною. Про одного з таких, художницю Катерину Білокур, сьогодні згадує OUTLOOK.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Закрити
Outlook facebook page