RU  UK  EN
Статті  >  Напиши  >  Монголія очима Павла Петрушка

Монголія очима Павла Петрушка

Монголія з неймовірними просторами вражаючої незайманої природи – зараз один з найбільш модних туристичних напрямків. Цього року авторитетний міжнародний рейтинг включив її в ТОП-10 найяскравіших країн світу, рекомендуючи разом із Колумбією, Бермудами й Ефіопією до обов’язкового відвідування. Ця країна далеко не найбільш комфортна для відпочинку, але надзвичайно цікава і колоритна. Для європейця – це просто неймовірна цивілізація, і поїздка туди – на кшталт екстремального туризму. Про свій незвичайний досвід подорожі у Монголію нам розповів телеоператор Павло Петрушко.

Я перетинав кордон з Монголією, рухаючись автотранспортом. Це абсолютно віддалена країна. З-поміж авіаперевізників тут мають дозвіл лише двоє – китайський і монгольський, решта, виходить, як чартери. Унаслідок цього ціни на перельоти туди дуже високі. Та все одно туристи їдуть, особливо машинами, навіть влаштовуючи, наприклад, ралі на далекі відстані.

Сухе-Батор був першим містом, в котре я потрапив. За мірками Монголії воно доволі велике. У Сухе-Баторі, як і у більшості міст, зведено монументальні пам’ятники комуністичним лідерам, що несуть дух комунізму. Мені здається, що місцева особливість – це така собі консервація часу. Територія Монголії і у прямому, й у переносному сенсі відділена від цивілізації, оточена дикими землями. Ось, наприклад, заходиш у буфет (по-іншому не назвати), а там одинока «Пепсі» виставлена якимось досягненням, як у нас 1991 року.

Від кордону до столиці я їхав ніч поїздом. В Улан-Баторі знайшов гест-хаус, котрий був повністю заповнений мандрівниками з різних куточків світу.

Фото pbs.twimg.com

В Улан-Баторі є райони з цілком сучасною архітектурою і цивілізацією. Але при цьому є й ті, котрі повністю складаються з юрт. Не кажучи вже про те, що сільська місцевість – це виключно юрти.

Ця будівля займає стандартну ділянку землі квадратної форми приблизно у 8-10 соток. Ця земля у приватній власності, але на ній заборонено будувати. Там просто стоїть юрта і, як правило, якийсь примітивний позашляховик. Юрта – це круглий намет, тобто вона розкладається. По суті, її збирають на заводі, на конвеєрі, як туристичний намет, і продають у готовому вигляді. Людина не будує дім, а купує собі готовий. І в цьому домі немає навіть підлоги. На землю, оточену юртою, монголи кидають дошки, на дошки – шкури, на шкури – килими чи просто килими у кілька шарів. У центрі розводять вогнище для обігріву.

Розмір житла залежить від достатку власника і складу його сім’ї. Звичайна юрта має близько 8-9 метрів у діаметрі, велика – 12. Є більш нові з брезенту, гуми, а є старого формату, зроблені із шкур із дерев’яними кілочками.

І ось більшість монголів на постійній основі так і живуть, навіть узимку. Не те, щоб це було комфортно, просто у них інший підхід до життя, ніж у європейців.

Фото wildernesstravel.com

В Улан-Баторі є й громадський транспорт – тролейбуси. Так от існують такі маршрути, в котрих вони їдуть ґрунтовою дорогою серед юрт. Асфальт у Монголії – це взагалі рідкість, хай він навіть дуже битий чи в ямах. Але наявність будь-якого покриття – це круто.

Це споконвічна країна кочівників. Загалом стиль життя зберігся і до наших днів. Деяка частина місцевих жителів так і кочують по Монголії з юртами. Чому? Наприклад, худоба з’їла всю рослинність в окрузі – і люди пересуваються на нове місце зі своїм господарством.

Клімат у Монголії різко континентальний – найжорсткіший, який тільки є. Країна дуже віддалена від океану, тому й еталонний континентальний клімат. Узимку морози в 30-35 градусів. А літо надзвичайно спекотне і задушливе.

Країна малобюджетна. Тут все дуже дешево. Тому машину можна орендувати навіть з водієм. Жодних мережевих компаній з оренди авто я не зміг знайти: скоріше за все, їх тут немає взагалі. Тому можна тільки у приватному порядку домовлятися з місцевими. Ціна за тиждень оренди з паливом і т. д. вийшла менш ніж 200 доларів.

Я якось зупинявся в сільській місцевості в юрті (під час подорожі країною на такій от орендованій машині). І був шокований тим, як тут готують їжу. У будівлі є примітивна пічка – щось на кшталт буржуйки. Хоча буває, що страва і просто на вогні готується: на вогонь кидають камені, на камені – шматки м’яса з картоплею чи ще з якимись овочами.

От монгольський суп – це просто якесь вариво, рідота такого приблизно сірого кольору. Поставили воду у величезному казані на вогонь, кинули всі види м’яса, які є – словом, все, що було на кухні, ще щедро жиру долили, перемішали – і ось тобі суп. Можливо, і є якась технологія, але з боку все виглядає так – як вийшло, так і вийшло. Приблизно так готують і в кафе – кухні, як правило, відкриті.

Якось я замовив у закладі чай. Мені принесли теж доволі дивну суміш: чай у ній, звичайно, є, але є ще молоко, сіль і тваринний жир. Подають напій із шматком хліба.

Узагалі все, що можна поїсти у Монголії, – це національна кухня. Якісь мережеві європеїзовані заклади у великих містах є, але це дивина – дуже рідко зустрінеш. Причому м’ясо там все-таки добре готують. Десятки видів страв. Але загалом, на європейський погляд, вони все ж мають не надто привабливий вигляд.

Фото jinnyzola.com

Спочатку це незвично, але потім, якщо не поїсти пару днів, то все здається доволі смачним. І врешті-решт навіщо вередувати? Люди місцеві не помирають – і я виживу. Так, до речі, їдять руками майже всю їжу. Але якщо дуже попросиш прибори – тобі знайдуть, якщо ти десь у місті.

В Улан-Баторі я пішов до шамана. Там є диференціація їхньої ієрархії за кольорами – я був у синього шамана. У нього величезна пафосна юрта – приблизно у 100 квадратних метрів площею. У юрті є й охорона, і камери відеоспостереження, і постійний 3g. У шамана секретар і помічниця. Перший слідкує за сейфом з грошима і записує клієнтів з їхніми побажаннями. Сам шаман завжди просто сидить у своєму кріслі. Очі в нього завжди заплющені, і він видає рівномірний звук. Вважають, що він в астралі. До нього стоять великі черги. Люди приходять, приносять великі дари – їжу, гроші, двометрові м’які іграшки. Як проходить процедура? Приходить клієнт, відраховує плату секретареві, презент, далі за списком іде прийом: клієнт просто сідає поруч на спеціально відведене місце. Шаман навіть нічого не каже – сидить як сидів. Це триває хвилин десять.

І все ж є у Монголії і звичайні туристичні пам’ятки – усі вони зосереджені у столиці та її околицях. Центральна площа Улан-Батора – це площа Чинхісхана, увінчана величезним однойменним пам’ятником їхнього легендарного правителя. Довкола – кілька музеїв, елітні райони з кількома дорогими ресторанами і пабами. Хочете побачити все місто як на долоні – піднімайтеся на меморіал Зайсан. Неподалік від нього – парк Будди. Також цікаво буде відвідати буддійський монастир Гандантегчілен – релігійний центр країни. Чи «Віва-Сіті» з відкритим театром – модний сучасний район, перші поверхи якого зайняті ресторанами і брендовими магазинами.  

Заглавное фото klubputeshestvennikov.com

Вам це буде цікаво:
Синдром Гобі. Загадкова земля Монголії
Коли серед цих каменів починає гуляти вітер, облизуючи верхівки барханів і притискаючи до землі рідкісну рослинність, весь простір довкола наповнюється дивними звуками. Скотарі, що, трапляється, зустрічають ніч в одній із найбільш загадкових пустель Землі, розповідають про бій барабанів, чарівні звуки флейти і голоси, які бубнять щось непевне поміж дюн.
Синя Перлина Монголії
6 мільйонів років тому в далекій Монголії глибокий кратер згаслого вулкана поступово був вщерть заповнений водою, утворивши дивовижне озеро. Вода хвилювалася під поривами вітру та виблискувала під сонячними променями, наче коштовна прикраса, тож не дивно, що поряд з офіційною назвою Хубсугул з’явилася ще й більш поетична – Синя Перлина.
Закрити
Outlook facebook page