RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ’Ю з режисером Дороном Пазом

ЕКСКЛЮЗИВНЕ ІНТЕРВ’Ю з режисером Дороном Пазом

OUTLOOK вдалося поспілкуватися з ізраїльським режисером Дороном Пазом, котрий представив у Києві свою нову роботу «Єрусалим». Про спосіб пошуку натхнення через заголовки в журнальних статтях, перспективу кінематографу загалом і про причини вельми стриманого ставлення до критиків читайте далі у матеріалі!

Наскільки мені відомо, ви не вперше в Україні і вже брали участь у різноманітних проектах в нашій країні. Що це було?

- Так, я справді брав участь в одному з проектів. Ми проводили тут зйомки фільму жахів під назвою «Голем». Локацією було місцеве село, розташоване за півтори години їзди від Києва. Це вражаючий досвід для нас.

- Ви представник третього покоління вашої сім’ї, котра працює в кіноіндустрії. У вас була можливість реалізуватися в іншій сфері?

- Як не намагався втекти від цього… По суті, я не мав вибору. Мій брат завжди хотів стати режисером, я ж планував пов’язати своє життя з музикою. Але одного дня, коли я почав навчатися у бізнес-школі, ми з братом отримали запрошення зняти відеокліп для відомого в Ізраїлі гурту. Потім були реклама, телевізійні шоу, а от тепер і фільми.

Розкажіть про свою родину, про її корені в кіноіндустрії.

- Першопрохідцем був мій дідусь Ханох Паз. Він працював театральним режисером у кібуці Мізрах близько 70-80 років тому. Це було особливе місце, відповідно постановки були пролетарськими і носили соціалістичний характер.

Мій батько завжди хотів бути режисером… але в комуні були свої правила. Неможливо просто вирішити піти отримувати освіту в кіношколі, там все визначають за тебе. І, на жаль, всі проголосували проти цієї ідеї. Але тато вирішив робити по-своєму і пішов з кібуцу, щоб навчатися. Ми ж із братом із самого дитинства були залучені в його роботу – локації, постановки, декорації.

Які у вас критерії оцінки якості фільмів? Дайте відповідь зараз не як режисер, а як глядач, котрий просто прийшов подивитися кіно.

Як режисерові доволі важко відключитися від технічної сторони, ракурсів, сценарію, гри акторів…

І це погано, адже практично неможливо розслабитися. Я завжди розкладаю роботу на деталі. Але якщо я забуваю про всі ці речі – це для мене головний показник, що фільм насправді хороший, він змушує мене повірити в нього, повністю відключитися.

- У чому полягає ваша співпраця з братом, коли ви разом проводите зйомки?

Знімати фільми складно, це як робота художника, котрий сидить біля полотна і пише картину. Ти працюєш з двома-трьома сотнями людей над кожним проектом від самого початку і до повного завершення. Завжди виникають проблеми то з бюджетом, то з часом. І коли ми працюємо разом із братом, то розуміємо один одного буквально з півслова. І відповідно всі виникаючі робочі моменти ми ділимо рівно на двох. Ми виросли на одних фільмах, під спільним впливом, і так легше. Звичайно, трапляються суперечки і розбіжності, та все ж ми брати і знаходимо компроміси.

- Я знаю, що ви отримали багато світових призів у сфері кінематографу. Вони, безумовно, залишили свій відбиток на вашій діяльності. Скажіть, яке ваше найбільше розчарування в роботі і найбільша перемога?

- Неймовірно складне запитання. По-перше, я не закінчив свою кар’єру, тому… Але, наприклад, якось ми працювали з одним дуже відомим співаком (не буду згадувати його ім’я), це був музичний фільм, але не вдалося закрити багато робочих питань, технічних моментів, і у підсумку він не був випущений…

Це був доволі болісний досвід, коли довелося просто викреслити рік життя заради проекту, котрий просто не відбувся. Але це вчить нас, і наступного разу, розпочинаючи щось нове, ми щоразу підстраховуємо себе укладанням угод та іншими способами.

- А найбільша перемога?

- Тріумфом, гадаю, став наш перший художній фільм «Фобіділія». У нього був просто мікробюджет, та ми справились. Допомогли друзі. Та у підсумку взяли участь у фестивалях Берлінале, Торонто, Тайпей. Але ж навіть найбільш високобюджетні фільми не завжди потрапляють туди.

- Що вас найбільше стимулює в роботі – розчарування чи голосні аплодисменти публіки?

- Зазвичай це роблять ради визнання, і часто це не залежить від професії, всім це потрібно. Справа в тому, що я не знаю, як робити щось інше. Для нас це природно грати з уявою, придумувати ідеї для телевізійних шоу і багато працювати над фільмами. Це відбувається дуже інтуїтивно. Я думаю, моя робота для мене найкраща, тому що вона ніколи не буває нудною, кожен новий день відрізняється від попереднього. У ній багато злетів і падінь, вона ніколи не буває стабільною, є важкі і хороші часи. І для мене це найбільша мотивація!

- Де ви берете натхнення для нових проектів? Воно приходить як спалахи в уяві, чи ви довго виношуєте в думках план, і це надихає на наступні дії?

- Я раніше читав багато книг, зараз у мене немає достатньо часу для цього. Тепер в основному я різко зупиняю свій погляд на статтях у газетах і журналах, бачу цікаву назву і кажу собі: вау, це має бути вражаюча історія! Я недавно прочитав розповідь одного японця, чий син уподобав відеоігри. Батько найняв віртуального вбивцю, щоб той знищив героя його сина, і він завершив гру. Так що багато беру із заголовків у журналах, а також із фільмів, котрі дивлюся, з розмов, особистого досвіду… Мені не подобаються реалістичні сюжети, звичайні драми, віддаю перевагу тому, що збурює уяву.

- Є питання, які варто ставити тільки експертам у певних сферах, оскільки саме вони можуть дати аргументовану оцінку й окреслити тенденції. Як професіонал у кінематографі дайте прогноз, який жанр буде найбільш популярний серед глядачів у наступні п’ять – десять років?

- Не знаю, чи відомо вам це, але 2017 року почалась золота ера фільмів жахів. Цього року в Голлівуді всі збожеволіли з цього жанру. На жаль, багато людей, коли чують про таке кіно, згадують фільми вісімдесятих років на кшталт Техаської різанини бензопилою і тому подібні, котрі були ну дуже кривавими. Зараз же жахи стали більш витонченими, сюжети – оригінальними, і найкращі режисери беруться за їхнє виробництво.

- Чиїм досвідом ви цікавитеся найбільше? Маю на увазі визнаних авторитетів світової кіноіндустрії?

- Девід Фінчер, він один із найкращих, на мою думку. Даррен Аронофськи, брати Коени, звичайно, Рідлі Скотт, він мені дуже подобається, а ще Денні Бойл.

- Котрий із ваших фільмів задовольнив всі ваші вимоги?

- Я ніколи цілком не задоволений жодним із фільмів, насправді. Дуже критичний до себе. Навіть зараз дивлюся стрічку і кажу: «О боже мій!» Я весь час думаю про свої робочі помилки, навіть коли потрапляю на найкращі фестивалі. Але треба з цим боротися, бути занадто самокритичним – погано, це вбиває творчість.

- Так все-таки котрий ваш фільм найкращий?

- (Сміється). Це як спитати, котру дитину я люблю найбільше. Я не знаю. Я б сказав, що перший. Тому що він був дуже скромним, але ми просунулися з ним далеко. І я також думаю, що це «Єрусалим», оскільки він вперше показує зомбі в цьому місті, над цією ідею ніхто раніше не працював.

- Чиє захоплення і чию критику ви цекаєте після виходу фільму на екрани?

- Я не люблю критику, але розумію, що без цього не можна. Можливо, це з моїх вуст звучить неполіткоректно, та все ж я виріс у домі, де всі ненавидять критиків. Виходить, ви ставите на кін ваші гроші, час, жертвуєте дуже багатьом для будь-якого виду мистецтва (не тільки для фільмів), якщо ви займаєтеся поезією, ви старанно працюєте над римою, а потім… маємо думку критика. «Цей хлопець» просто сидить вдома і дивиться фільм, приміром, і він злий на свою дружину зранку, він був голодний, і ось він пише рецензію (сміється). І до його думки прислуховуються. Часто люди оцінюють, спираючись на оцінки інших, навіть не починаючи знайомства з кіно особисто.

А ви моніторите сферу кіноіндустрії Ізраїлю? Можливо, шукаєте нові імена чи вивчаєте роботу тих, хто є вашим конкурентом?

- Весь час. Але дивлюся на них не як на конкурентів, а як на колег. Багато ізраїльських фільмів – це арт-хаус, дуже реалістичні драми. Жанрова різноманітність не дуже представлена. У фейсбуці створено спеціальну групу – невелике товариство для режисерів, письменників, сценаристів і всіх, хто працює в жанровому кіно. Іноді ми зустрічаємось, коли спілкування он-лайн стає недостатньо.

- Для українських діячів кінематографу порадьте, на які кінофестивалі в Ізраїлі варто звернути увагу. Я знаю, що один із найбільш авторитетних відбувається в Хайфі…

- Перш ніж розглянути фестивалі, раджу ознайомитися з ізраїльським кіно більш глибоко. У нас є перспективні режисери, котрі створюють цікаві роботи. Це знайомство потрібно для того, щоб розуміти, з ким, можливо, ви будете в номінації. Два основних фестивалі відбуваються в Єрусалимі і Хайфі, котру ви згадали. Щороку організатори намагаються зробити їх ще кращими, програма справді міжнародна.

- У короткій перспективі – не більш ніж п’ять років – що плануєте зробити?

Зняти ще хоча б 3-4 нових фільми, продовжити роботу режисера – це те, чого я хочу. Зараз у нас є кілька проектів, деякі з них фінансуються, інші поки що ні. Доводиться працювати над кількома одночасно. Зараз із братом ми завершили роботу над двома ізраїльськими телешоу. Я працюю над фільмами і над ТВ-проектами, котрі дають змогу заробляти на життя. Як знаєте, Девід Фінчер теж знімав рекламу свого часу, так що це спосіб заробітку, адже художній фільм – тривалий процес, котрий інколи може бути тільки мистецтвом. ТВ-шоу для мене – як заняття у спортзалі. Коли ти знімаєш повнометражну стрічку, а перед цим попрацював на багатьох шоу, ти набуваєш досвід, це як вправа, що допомагає бути активним.

- Як видумаєте, ким ви будете у віці 80 років?

- Вау! Ну і запитання. Сподіваюся, чоловіком із парочкою Оскарів. Чи навіть з трьома, якщо наполягаєте. J Що ще? Я б хотів працювати з великими бюджетами, як в американських фільмах, з голлівудськими проектами. Ми орієнтовані не на Європу, а на Америку. Багато режисерів, особливо європейських, більш реалістичні, а ми любимо американський стиль з усім властивим йому екшеном.

- Тобто у перспективі ви хотіли б бути всесвітньовідомою зіркою?

- Скоріше так. Піти на пенсію – це точно не моє!

- Спасибі за щирість і приємне спілкування.

- І вам велике спасибі. Несподівані запитання, я б сказав, філософські. Довелося багато подумати. 

Вам це буде цікаво:
Посольство Іспанії в Україні провело урочисті заходи у Києві...
Так, 13 грудня в Національній бібліотеці України для дітей відбулася церемонія дарування книг. Після чого в резиденції пані Посла пройшов дипломатичний прийом.
Посольство Швеції в Україні провело святкування Дня святої Люсії
13 грудня в Києві відзначили одне з традиційних шведських свят - День святої Люсії.
Посол Казахстану провів дипломатичний прийом на честь Дня незалежності
На честь 26-ї річниці незалежності Республіки Казахстан, в Києві відбувся прийом. На честь цієї події в Казахстані, а також по всьому світу проходять важливі урочисті і офіційні події: конференції, круглі столи, дипломатичні прийоми.
Крок за межу: магічне мистецтво уїчолі
Сліпучі сполохи давнього знання в різнобарвних переливах бісеру і пряжі на мозаїках індіанців уїчолі спрямовують фантазію у безкінечну подорож гілками світового древа. Духовні образи набувають плоті у вигадливих орнаментах, що супроводжують селянина-мексиканця на всіх етапах життєвого шляху. Сутінковий край легенд і переказів не відмовить у прихистку стомленому мандрівнику: на стежках духів немає самотніх.
На подіумі: Гаїті
При згадці одягу Гаваїв умить у пам’яті зринає спідниця «хула» з квітковим леї-намистом і кокосами, так само коштовне сарі одразу огортає Індію, чи туго замотується в шовки кімоно Японія. А от, говорячи про традиційне вбрання Гаїті, одразу чітко вималювати собі образ автентичного місцевого жителя неможливо.
Departure: Ємен
Чимало вчених одностайно сходяться на думці, що Близький Схід, а саме Аравійській півострів – колиска людської цивілізації, оскільки практично кожен тутешній народ – один із найдавніших на нашій планеті. У цьому списку і жителі Ємену, що створили надзвичайно цікаву в туристичному плані країну, котру омивають відразу два моря та Індійський океан.
На честь 100-річчя Незалежності Посол Фінляндії провів дипломатичний прийом
У Києві відбувся урочистий прийом приурочений до Національного дня Фінляндії. Цього року країна відзначила рівно 100 років від дня проголошення Незалежності.
Посол Палестини провів прийом на честь Міжнародного дня солідарності з палестинським народом
У столиці України пройшов дипломатичний прийом, організований Посольством Палестини в Україні і приурочений до одного з найважливіших національних свят цієї країни.
Ланкійські маски: провідники в царство духів
Традиційна різьблена маска – бажаний сувенір для туриста, зачарованого яскравим тропічним колоритом дивовижного острова Шрі-Ланка. Мальовані фізіономії казкових чудовиськ підкупають жвавістю і безпосередністю емоцій, котрих так бракує в нашому розсудливому світі – і рука, підкоряючись пориву, тягнеться до гаманця, господар крамнички розсипається у похвалах вашому смакові… Вітаємо: ви щойно запросили у свій дім демона.
Зроблено у Швеції: далекарлійська конячка
Відтоді, як крилаті коні валькірій назавжди поскакали до Вальхалли, на сторожі традицій вікінгів стоїть далекарлійська конячка – розписна народна іграшка, вперше згадана в літописі XVII століття. Далекарлійський коник є талісманом нетуристичної Швеції, рятуючи від забуття старовинні перекази і вірування.
У Києві урочисто відсвяткували одне з головних мусульманських свят - Маулід
30 листопада у Києві відбувся урочистий захід, присвячений одному з головних мусульманських свят - Мауліду (народження Пророка Мухаммада). Духовне управління мусульман України організувало ряд офіційних заходів до знаменної дати.
Знай наших: Анатолій Кокуш
Кіно – либонь, найбільш «технічний» вид мистецтва, котрий придумало людство. Скільки б таланту, фантазії і енергії не було у творців будь-якого фільму, практично всі стадії виробництва так чи інакше спираються на техніку, без якої ідеї так і залишаться всього лиш ідеями. Сьогодні Outlook розповідає про, напевно, найбільш відомого «технаря» із світу кіно – володаря двох заповітних «Оскарів» Анатолія Кокуша.
ГДІП презентував 18-й випуск щорічника «Україна дипломатична», присвяченого 100-річчю дипломатичної служби України
30 листопада 2017 року в приміщенні Дипломатичної академії імені Геннадія Удовенка відбулася презентація вісімнадцятого випуску наукового щорічника «Україна дипломатична», присвяченого 100-річчю української дипломатичної служби.
У Києві відбувся урочистий прийом на честь 25-річчя дипломатичних відносин між Румунією та Україною
Надзвичайний і Повноважний Посол Румунії в Україні Крістіан Леон Цуркану провів урочистий прийом на честь 25-річчя встановлення дипломатичних відносин між Румунією та Україною, а також відкрив у Києві виставку румунських художників "Мистецтво. Традиція. Бая Маре. Марамуреш".
Посол Нурберди Аманмурадов провів прес-брифінг з нагоди 22-ї річниці нейтралітету Туркменістану
Посольство Туркменістану в Україні провело брифінг для журналістів з нагоди 22-ї річниці нейтралітету Туркменістану і прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Резолюції про проголошення 12 грудня Міжнародним днем ​​нейтралітету.
Театр Арто: життя як наслідування мистецтва
Приходячи в Театр жорстокості, людина потрапляє в самий центр вистави: тут все, від чого ми ховаємося у повсякденних турботах, – свобода й ізольованість, життя на межі, злиття з юрбою до втрати себе й самотнє перебування на вершині. Драма буття заманює у свої надра, відголосок трагізму проймає публіку – і глядач, сам того не помічаючи, опиняється у пастці власного сприйняття. Усе це – про так званий «крюотичний театр» (the atredecruaute) , дітище французького драматурга і режисера, ексцентричного і шокуючого Антонена Арто.
У межах проекту Diplomatic Greetings дружина Посла Пакистану познайомить українок з мистецтвом розпису по тканині
9 грудня у Києві відбудеться незвичайний майстер-клас з виготовлення шалей, сумочок і декорування подушок, який проведе дружина Посла Пакистану в Україні пані Сіма Аттар.
Янг-Стріт: історія одної вулиці
Люди, котрі вперше приїхали до Торонто, мають всі шанси попастися на вудочку місцевих сюрпризів. Наприклад, вам можуть запропонувати: «Чи не бажаєте доїхати до пункту призначення через вулицю Янг-Стріт?» А коли ви погодитесь на цю авантюру, вас перепитають: «Ви що, зібрались проїхати по всій вулиці?» І коли зніяковілий мандрівник вникне в деталі, він виявить: довжина зачарованої вулиці під назвою Янг – 1896 кілометрів. А якщо ви виявите ще трохи допитливості і вирішите почитати історію найдовшої вулиці на світі, вас чекає захоплююча подорож у світ індіанців, європейських завойовників і зіткнення культур. Отже, починаємо…
Від заходу до світанку: ТОП-5 столиць нічного життя Європи
Поняття ідеального відпочинку у кожного своє: комусь для повного релаксу необхідні океан, пляж й екзотичний коктейль, когось тягне підкорювати нові гірські вершини, хтось живе у передчутті знайомства з давніми руїнами… А є ті, хто просто мріє відірватися на повну котушку, забувши про все на світі!
ГДІП провів у Словаччині та Австрії заходи, присвячені 100-річчю української дипломатії
Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв та Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин за підтримки Міністерства закордонних справ України, Посольств України в Австрії, Словаччині та Угорщині реалізували низку заходів із нагоди відзначення 100-річчя української дипломатії.
Закрити
Outlook facebook page