RU  UK  EN
Статті  >  Дізнайся  >  Біля мікрофона – Віктор Вацко

Біля мікрофона – Віктор Вацко

До Міжнародного дня спортивного журналіста український коментатор Віктор Вацко розповів OUTLOOK про свою професію, «таємні» ігри у футболі і чому після деяких репортажів він не може заснути до 5-ї ранку.

«Грав у футбол – це вища ліга. Усе інше – так, копирсався»

Про кар'єру гравця, що так і не відбулася

Я навчався в дитячо-юнацькій спортивній школі, були якісь плани на «дорослий футбол». Та потім зі мною трапилися два випадки, які змінили життєві орієнтири. Спочатку я не пройшов відбір в одну з команд, хоча на перегляді виступив непогано. Це було своєрідним знаком – великим гравцем не стану. А через деякий час я отримав серйозну травму коліна. У той момент остаточно прояснилося, що у великий спорт потрапити не вийде, а мучитися на турнірах по селах і областях мені не хотілося, тому вирішив «зав'язати» і сконцентруватися на навчанні. Чому пішов у журналістику – досі не знаю, може, це в генах, мій тато – журналіст. Хоча в школі я без трійок закінчив математичний клас.

«Я був своїм у футбольному середовищі, бо знав, про що говорю»

Перші журналістські спроби

Після першого курсу я пішов на практику не в ту газету, яку радив батько, а в «Суботню пошту» – вирішив проявити характер і самостійність. Мені запропонували висвітлювати спортивну тематику. Першим завданням було взяти інтерв'ю у Юрчишина. Тоді Степан Федорович був головним тренером клубу «Львів», що якраз виїжджав на збір, тож у мене, по суті, було півдня. Я подзвонив товаришеві, з яким раніше грав, – той свого часу працював з Юрчишиним і дав його номер, – ми поспілкувалися, ну а далі «пішло-поїхало». Знаючи багатьох людей з юнацьких турнірів і обласних змагань, було легше знайти потрібну інформацію. Тренери, гравці, менеджери, бачачи, що я розбираюся в тому, про що пишу, охочіше йшли на контакт, вважаючи мене «своїм».

«Язик, язик і тільки язик підвішений»

Переїзд до Києва, перехід на ТБ

З 18 років я працював редактором розділу «Спорт» львівської газети «Експрес». І ось, потрудившись там якийсь час, в одне з відряджень приїхав до Києва. Зупинився у свого давнього товариша Саші Гливинського, який на той момент вже працював на ТБ, коментував матчі. Він і запросив мене у свою програму «Футбол від УТН» на Першому Національному. До цього я взагалі не стикався з телебаченням, але досить великий журналістський досвід, знайомства у футбольній сфері і впевненість у собі переконали мене погодитися – все-таки я краще за багатьох розумів, що таке «пас щічкою» і «4-4-2».

Через півроку нескінченних відряджень і «життя в поїздах» у ролі репортера я напросився на «проби коментаторів». 15 років тому ніяких конкурсів, тренінгів, семінарів взагалі не було. Мене просто відвели у якесь підвальне приміщення на каналі – в одну з апаратних, – включили записаний на відеокасету матч і сказали «Давай!». Зрештою моя робота сподобалася продюсерам і керівництву, вони відразу довірили мені нічні ефіри Ліги чемпіонів. Зараз, може, і дивує, що 20-річний з гаком хлопець працював біля мікрофона на серйозних турнірах, а тоді це здавалося нормою, ми всі приблизно в одному віці починали: і Діма Джулай, і Денис Босянок, і інші. ТБ залишала «стара гвардія», а на її місце прийшло наше покоління.

Про спортивну журналістику тоді й сьогодні

Звичайно, у наші дні легше готуватися до ігор, та й взагалі коментувати. Приміром, перед матчем «Динамо» – «Рапід» я подивився через інтернет 6 попередніх ігор австрійців, зібрав купу потрібної інформації про кожного гравця. Зараз прямо під час трансляції можна зайти в мережу і щось пошукати, а коли я починав, стартові склади на матч надсилали факсом. На весь канал було кілька комп'ютерів з інтернетом, яким наші "мастодонти" не вміли користуватися. Пам'ятаю, за 5 хвилин до початку трансляції матчу Ліги чемпіонів до нас у кімнату забігав один з "метрів" і кричав: «Зайдіть у свій довбаний інтернет і роздрукуйте мені склади». Щоб підготуватися до роботи доводилося обдзвонювати колег, тренерів, гравців і з їхніх слів вивчати ту чи іншу команду, просити підпільні записи.

І все ж, на одній техніці далеко не заїдеш. Хоч зараз у плані «картинки» та оперативності на провідних каналах ми практично не відстаємо від усього світу, в контексті самої професії, ставлення до неї, Україна років на 20-30 позаду Європи. Читаючи футбольну аналітику, мені хочеться дізнаватися про схеми, про те, чому у склад поставили ту чи іншу людину, як команда перебудувалася і за рахунок чого виграла. Найчастіше ж ми говоримо про те, де і з ким гравець випивав перед матчем і яку іномарку він собі купив. Така «жовтизна» присутня і в Англії і в Німеччині, але там у читача є вибір. Нашим же вболівальникам згодовується все підряд.

Я, наприклад, не особливо цікавився чемпіонатом Німеччини, та коли мені «виділили» Бундеслігу, довелося весь вільний час проводити за вивченням команд, гравців, їх манери гри. До цього я знав лише, що там є «Боруссія», яку я люблю, і «Баварія», яку я не люблю.

Та, звісно, не тільки журналісти винні. Ті ж таки тренери й футболісти нерідко поводяться по-хамськи, уникають спілкування і зверхньо дивляться на репортерів. Люди не розуміють простої істини: вони мають відповідати на запитання не заради преси, а заради глядачів, яким цікаво. Іноді я взагалі запитую себе: навіщо існують ті чи інші українські клуби? Функціонери не розуміють, для чого співпрацювати з журналістами: я нікого не чіпаю, не чіпайте й мене. Тому потрібно все організовувати, розвивати, переймати позитивний досвід інших країн.

«Україна – не футбольна нація»

Як вболівають у нас і за кордоном

Подивіться на наші стадіони, коли грають не топ-команди, – люди майже не ходять на прохідні матчі. Умов немає, результат дуже часто заздалегідь відомий – навіщо платити гроші і йти на стадіон з прогнилим дахом? У Німеччині, наприклад, вболівають так, що я не розумію, як після відвідування Вестфаленштадіону («Боруссії») можна не симпатизувати Дортмунду. Там така енергетика, такий драйв у дні ігор, і на вулицях, і в кафе. У кожному клубі проводять серйозну роботу з уболівальниками. Сама атмосфера сприяє. В Україні подібне буває, тільки коли грає збірна. Під час Євро-2012 я на «Олімпійському» коментував матч Україна – Швеція і бачив це єднання країни, ці 75 тисяч в єдиному хорі, що святкували перемогу, – після гри заснути до п'ятої ранку не міг. На жаль, це поодинокі випадки.

«500 тисяч: сто – туди, двісті – сюди...»

Про досвід віце-президентства в «Карпатах»

Після домашнього чемпіонату Європи мені здалося, що я «наївся» футболу. І тут мій товариш із львівських «Карпат» запропонував співпрацю – спочатку мова йшла про посаду спортивного директора, та потім клуб зупинився на позиції віце-президента. 

Головним завданням був пошук футболістів. Моєю думкою з приводу того чи іншого гравця деякі фахівці цікавилися й раніше. Як журналіст, я вмію знаходити різнобічну інформацію про спортсменів. А у нас часто як – надсилають агенти в клуб ролики з "ютьюба" з вдалими діями гравця – ось, дивіться й любуйтеся... Але нарізку і по моїй грі з друзями в неділю можна зробити таку, що і «Реал» з «Барселоною» зацікавляться. Професійний пошук включає в себе не тільки ігрові критерії, а й людські якості потенційних новачків, а про це з "ютьюба" не дізнаєшся. Саме таку роботу, більш системну, я і намагався організувати в «Карпатах». До речі, після сезону 2013-2014 можу з гордістю сказати, що всі «мої» креатури заграли і принесли команді користь.

Звичайно, робота функціонера – це новий досвід, який дозволив мені на багато речей подивитися під іншим кутом. Я ж і до цього знав про всілякі «відкати», «розпили», а тут на власній шкурі відчув. У одного футболіста закінчувався контракт з попереднім клубом, і я зустрівся з його агентом, запропонувавши хлопцеві перейти в «Карпати». Агент тут же сказав, що за трансфер доведеться заплатити 500 тисяч. На мій подив, мовляв, термін контракту ж спливає, він, посміхнувшись, відповів, що про це не знають інвестори львівського клубу, а гроші можна поділити. Ну я так покивав головою, і на цьому зустріч закінчилася – не підходжу я для таких операцій. Футболіст той, до речі, в «Карпати» не перейшов.

Взагалі, пропрацювавши рік далеко від ЗМІ, я зрозумів, наскільки люблю свою основну професію – біля мікрофона. Проте в майбутньому не відкидаю можливості спробувати щось нове. Єдине, ким точно не хочу бути, – це тренером. Впевнений – не моє.

Вам це буде цікаво:
Знай наших: Сергій Полунін
26 жовтня відбудеться довгоочікувана прем`єра документально-біографічної картини «Танцюрист» про ціну успіху, яку заплатив артист балету Сергій Полунін. Херсонець за походженням, волею випадку потрапляє до Королівського театру в Лондоні, де здобуває неймовірний успіх, а потім зникає з поля зору, щоб згодом завоювати ще більше любові глядачів. Сьогодні OUTLOOK продовжує серію матеріалів про успішних українців.
Азіада-2017 у фото
OUTLOOK побував в Ашхабаді і стежив за відкриттям і ходом масштабного свята спорту - V Азіатських ігор в закритих приміщеннях і з бойових мистецтв, які подарували насправді видовищну феєрію всім гостям. По завершенню змагань турнірна таблиця вшановує безумовних переможців - господарів заходу. Команда Туркменістану завоювала 245 нагород, з яких 89 золотих, 70 срібних, 86 бронзових.
ЕКСКЛЮЗИВНЕ ВІДЕО: Відкриття в Ашхабаді V Азіатських ігор в закритих приміщеннях і з бойових мистецтв - Азіади-2017
17 вересня в столиці Туркменістану урочисто відкрилися V Азіатські ігри в закритих приміщеннях і з бойових мистецтв - спортивні змагання, що проводяться кожні чотири роки під егідою Олімпійської ради Азії і під керівництвом Міжнародного олімпійського комітету. Церемонія відкриття наймасштабнішого спортивного турніру в усьому регіоні пройшла в присутності більше 45 тисяч глядачів, що зібралися на Олімпійському стадіоні, серед яких були глави держав, знакові світові політики, імениті спортсмени, зірки шоу-бізнесу, представники світових ЗМІ. Команда українського інтернет-видання про світ OUTLOOK вирушила до Туркменістану висвітлювати Азіади-2017 та представляє вашій увазі барвистий відео-ролик, який допоможе вам перейнятися атмосферою цієї дивовижної події!
ЕКСКЛЮЗИВ: Відкриття в Ашгабаті V Азійських ігор у закритих приміщеннях і з бойових мистецтв – Азіади-2017
У неділю, 17 вересня, символічно о 20:17 за місцевим часом у столиці Туркменістану урочисто було відкрито V Азійські ігри в закритих приміщеннях і з бойових мистецтв – спортивні змагання, котрі проводять кожні чотири роки під егідою Олімпійської ради Азії та під керівництвом Міжнародного олімпійського комітету. Команда українського інтернет-видання про світ OUTLOOK публікує перший свій матеріал про цю подію.
Великі криві Фріденсрайха Гундертвассера
Він вигадав своє ім’я, щоб не бути схожим ні на кого іншого. Бунт його індивідуальності став основою для величезної творчої спадщини, а архітектура – продемонструвала можливість поєднувати екологічність і сучасні технології.
Все у ваших руках. Чому корисно бути амбідекстром
Амбідекстри демонструють унікальні здібності мозку, своїм прикладом підтверджуючи приховану людську геніальність. Найцікавіше, що її можна тренувати буквально руками. Як показали останні дослідження, людей, які від народження однаково вправно керують обома верхніми кінцівками, більше, ніж ми думаємо, і, можливо, ви – один з них.
ВІДЕО: Азіада-2017 Туркменістані
З 17 по 27 вересня в Туркменістані пройде Азіада-2017 - п'яті Азіатські ігри з бойових мистецтв і змагань в приміщеннях. Ашхабад, як місце проведення змагань, був обраний в Кувейті 19 грудня 2010 року. Місто першим в Середньоазіатському регіоні, яке отримало право на проведення Азіатських ігор. До програми увійшли змагання з 21 виду спорту. Змагання пройдуть з шахів, футзалу, тенісу, муай таю (тайський бокс), самбо, курашу, джиу-джитсу, боулінгу, велогонок на треку, плавання в 50-метровому басейні, легкої атлетики, важкої атлетики (пауерліфтинг), баскетболу, тхеквондо ( WTF), спортивних танців, кікбоксингу, конкуру, боротьбі на поясах, спортивній боротьбі (греко-римська та вільна), більярду та туркменської національної боротьби.
Керований хаос: архітектор Заха Хадід
В англійській мові є чудовий неологізм, синонім успішності – «селфмейдмен», котрий можна перекласти як «людина, що зробила себе». Саме такою людиною, безумовно, є знаменитий архітектор Заха Хадід. Ми розкажемо про її непростий життєвий і творчий шлях її ж словами.
Шведський відлюдник Інгмар Бергман
14 липня 1918 року у шведському місті Упсала народився чоловік, який зняв понад 50 картин і поставив кількадесят вистав, що підняли планку у мистецтві на недосяжний рівень. Навіть сьогодні, переглядаючи шедеври Бергмана, створені ще півстоліття тому, розумієш, що вони нічого не втратили з часом – скоріше навпаки.
Історія бренду: Жан Пату
Йому вдалося вловити зухвалий дух початку двадцятого століття і передати ідеали епохи в модних новаціях. Радість, швидкість і легкість – якщо емоції допомагають продавати, то враження, пов'язані з брендом Жана Пату, будуть саме такими.
Історія бренду: Davidoff
Він заробив свої перші песо, танцюючи танго і чарльстон. Трудився зварювальником у Буенос-Айресі та не гребував будь-якою працею, щоб зібрати свій стартовий капітал. Фанатичний трудоголік, який увесь час намагався виглядати снобом. Усміхнений з клієнтами та неймовірно вимогливий до колег. Читайте в OUTLOOK у день народження Зіно Давидоффа про те, як обдарований скрипаль з українським корінням домігся для свого бренду без перебільшень королівських аудієнцій.
"Козлодрання"
«Дерти козла руками» – національна забава таджицьких чоловіків, яка, втім, користується величезною популярністю у всій Центральній Азії. Як правило, потягати того самого козла збирається кілька десятків, а то й сотня спритних вершників. Товкотнеча під час видовища виходить така, що люди падають з коней, втрачають свідомість і навіть калічаться. І хоча гравці докладають усіх зусиль, аби захистити ноги та голови, все одно удари й синці для них – звичайна річ.
Перфекціонізм – справа ювелірна
Сумні очі старого за вікном уважно стежили за революційною пожежею, яка охопила Петроград. Вогонь поширився на справу всього його життя – гордовита чотириповерхова будівля задихалася від крикливих комісарів і матросів, присутність яких здавалась грубим жартом після попередніх відвідувачів. Господар закладу, Карл Густавович Фаберже, напевно бачив у цьому хаосі наближення кінця своєї кар'єри. Однак, можливо, і потай сподівався на друге життя власної спадщини. Якби він знав, що так воно й станеться, – навряд чи маестро так швидко втратив би душевні сили...
Відбувся дружній Кубок Дипломатичних місій з бігових лиж
У київському парку ім. Сікорського пройшли треті щорічні змагання з бігових лиж для дипломатів і всіх бажаючих. Змагання були командні та індивідуальні, з різними дистанціями для любителів і професійних спортсменів.
"Бути вдома значить відчувати себе в безпеці". У Києві вшанували пам'ять Ясіра Арафата
"Бути вдома означає відчувати себе в безпеці ...", - ці слова належать засновнику і першому главі Палестинської національної адміністрації, борцю за свободу Палестини, лауреату Нобелівської премії Ясіра Арафата. 11 листопада в Києві відбувся вечір пам'яті палестинського лідера, організований посольством Палестини в Україні і палестинської діаспорою.
Усама Кафа: антикризова людина в кризові часи
Сміливі і талановиті люди, котрі не бояться розвиватися і запускати нові напрямки свого бізнесу навіть у, здавалося б, несприятливі часи, безумовно, заслуговують на повагу. Один із таких героїв – відомий український ресторатор Усама Кафа, котрий заснував L’KAFA Group.
Відомий вчений, великий містифікатор: Нікола Тесла
Уже понад сто років світові не дає спокою постать Ніколи Тесли. Серба, котрий народився в хорватському селі Смілян, все ще обговорюють і як геніального винахідника, і як жадібного пройдисвіта, що наживався на науці, видаючи свої «іграшки» за технічний прорив.
На валізах: Маша Шубіна
OUTLOOK запускає нову рубрику "На валізах", в якій ми будемо розповідати про подорожі і улюблені країни знаменитих і успішних людей. Першою поділитися з нашими читачами своїм travel-досвідом погодилася художниця Маша Шубіна.
Без побоїв: тортури мистецтвом
Недаремно кажуть, що і хороше потребує міри – навіть мистецтво за певних умов може не тільки приносити задоволення і допомагати переживати катарсис, але й ламати психіку. Про те, як саме прекрасне слугує знаряддям катувань – далі в Outlook.
Письменниця, що пройшла датський табір біженців. Діна Яфасова: «Зі страхами треба боротися, проходячи їх наскрізь»
На батьківщині Андерсена і К’єркегора, де живе героїня нашого матеріалу, її називають і датським, і російським, і узбецьким письменником. Сама Діна Яфасова – космополіт, зі статусом «Exile» у паспорті.
Закрити
Outlook facebook page