RU  UK  EN
Статті  >  Уяви  >  Що вони їдять: кухня Риму

Що вони їдять: кухня Риму

Outlook часто розповідає про кухні народів світу, але, коли йдеться про Італію, писати про країну загалом було б злочином. Кожен з її двадцяти регіонів – це окремий світ зі своїми тонкощами і спеціалітетами. І нехай звання гастрономічної столиці Італії носить Болонья, її офіційній столиці Риму теж є чим похизуватися.

Розповідаємо, чим примітна римська кухня, і які страви неодмінно варто скуштувати у Вічному місті.

Рим подарував світові не лише могутній культурний спадок, але й немало кулінарних шедеврів. У меню кожного місцевого ресторану є окрема сторінка під заголовком “CucinaallaRomana”– римська кухня. Вона доволі проста, навіть «бідна», а в основу покладено сезонні та регіональні продукти: боби й артишоки, помідори, броколі, телятину і ягнятину, свине сало, котре використовують здебільшого для смаження, сири Пекоріно Романо і рікотту. Пасті також належить важливе місце в міській кухні. Їй навіть присвячено однойменний музей. Дві найбільш популярні – аматрічиана (паста з помідорами й сиром Пекоріно Романо) і карбонара.

Карбонара – візитна картка римської кухні і всього регіону Лаціо. У різних ресторанах і тратторіях її можуть готувати з різних видів пасти – спагеті, феттучині, рігатоні, тальйоліні, але рецепт соусу завжди лишається незмінним, і до нього ніколи не додають вершки, як це часто трапляється в «італійських» ресторанах за межами самої Італії. Соус карбонара – це всього п’ять інгредієнтів: найсвіжіші яйця, сир Пекоріно Романа (в інших регіонах використовують пармезан), часник, оливкова олія і панчетта – місцевий аналог бекону. Панчетту і часник обсмажують на оливковій олії, додають у пасту і потім тонким струменем вливають туди суміш сиру і яєць. Виходить бархатистий дуже ніжний соус з яскравим жовтково-сирним смаком. Звучить просто, але, щоб повторити цей шедевр, треба знати масу нюансів: яйця не повинні згорнутися, а сир має становити єдину масу з рештою соусу. Римські кухарі в цьому профі, тому карбонару можна без остраху замовляти абсолютно всюди. Якщо повернути з центральних туристичних вулиць і помпезних площ, всюди вона буде на висоті, але більше за інші карбонарою славиться район барів, вина і нічних гулянь Трастевере.

Фото delicious.com.au

Інша важлива складова римської кухні – м'ясо, а найкращі м’ясні страви варто шукати в районіТестаччо, котрий нерідко називають «животом» Рима. У минулому це промисловий район, в якому було зосереджено більшість міських фабрик, заводів… і різниць. Тут забивали велику рогату худобу, а найкраще м’ясо відправляли в Роман Чентро. Місцеві ж робітники і бідняки мали вдовольнятися «тріппою» або ж по-нашому тельбухами (часто її видавали замість зарплати): нирками, селезінкою, пікальним м’ясом, печінкою, мізками, легенями, серцем і язиком. Але саме з цих нехитрих продуктів вийшли знамениті сьогодні на весь світ римські делікатеси: рігатоні з нирками, корателла (страва з легень, печінки і серця) з артишоками і цибулею, кода алла ваччінара (тушковані бичі хвости), тріппа алла романа і найбільш відомий римський спеціалітет салтімбокка алла романа – тонкий шніцель з телятини під шматочком прошутто і гілочкою шавлії. Салтімбокку, як і карбонару, можна побачити в меню майже кожного римського закладу, але в остеріях Тестаччо твердять, що тільки тут пам’ятають автентичний рецепт цієї страви.

Фото taste.com.au

Говорячи про Тестаччо, не можна обійти увагою місцевий ринок Mercato Testaccio. Сюди римляни приходять у пошуках найкращих продуктів для традиційних страв «алла романа». Тут можна купити навіть найбільш екзотичні інгредієнти, але головне – на ринку Тестаччо найбільший вибір м’яса і ковбаси у всьому Римі. З такою історією це й не дивно. І, якщо вже ви прийдете сюди за покупками, неодмінно скуштуйте відомі на все місто paniniromaneschi(паніні по-римськи) в MordieVai. Класикою римської кухні їх не назвеш, але самі городяни вже не уявляють собі місцеву кухню без сандвічів від м’ясника у відставці Серджіо Еспозіто. У закусочній завжди черга, але рухається вона доволі швидко, тому, опинившись поблизу, не лякайтесь – воно того варте. А, коли йтимете, не забудьте купити додому кілька артишоків – це дуже по-римськи.

Фото splendidtable.org

У Римі артишоки готують десятками різних способів, але в ресторанах найбільшу популярність мають “carciofiallaromana”, що, як ви вже зрозуміли, значить «артишоки по-римськи», і “carciofiallagiudia”, що перекладається як «артишоки по-єврейськи». Здавалося б, до чого тут євреї, але в Римі є цілий єврейський квартал – Гетто, де готують свою, не менш популярну римсько-єврейську кухню. Гетто існувало в Римі понад 400 років і досі лишається центром єврейської общини мегаполіса, тому вплив єврейської кухні на римську доволі сильний, а найбільш популярними стравами вважають артишоки і квітки цукіні по-єврейськи. Артишоки по-римськи тушкують в оливковій олії з часником. Вони виходять ніжними і делікатними, тоді як артишоки по-єврейськи – доволі жирна, важка страва. Їх смажать у фритюрі, пелюстки набувають хрусткого смаку, а серцевина лишається м’якою і соковитою, такі собі овочеві чіпси. І та, й інша страва мають велику популярність у місцевих і туристів.

Що вони їдять: Португалія

Фото philly.eater.com

Їжа в Римі – це завжди свято. Тут не прийнято перекушувати на ходу, а кожному прийому їжі відведено певний час. На сніданок, доволі пізній за східноєвропейськими мірками, зазвичай їдять щось легке на кшталт паніні, корнетті (італійські круасани з різними начинками) або марітоцці – чисто римські булочки з кедровими горішками, апельсиновими цукатами й родзинками, густо заправлені збитими вершками і политі сиропом. Їх подають на сніданок практично у всіх римських кафе. Запивають все це чашечкою капучино чи латте. Ці два кавові напої римляни, як і всі італійці, дозволяють собі тільки вранці, в інший же час прийнято пити еспресо. Обідають римляни з 12:30 до 15:00, і багато кафе підлаштовують свій графік саме під цей час – відкриваються у полудень, працюють пару годин, а потім знову закриваються до аперитиву – часу перед вечерею, котрий містяни проводять за келихом вина чи коктейлем у супроводі легких закусок. Останні, як правило, подають безкоштовно. Аперитив починається з 18:00 і триває до дев’ятої вечора – часу вечері. Вечірню трапезу нерідко розпочинають з пасти, котру в Італії вважають «першою стравою», а потім вже переходять до основної, хоча мало який турист сходу зможе повторити цей трюк і після аперитивних закусок і ситної пасти з’їсти ще й основну страву, найчастіше якусь м’ясну. І, звичайно, жодна римська вечеря не обходиться без вина. Найчастіше римляни віддають перевагу червоному сухому з традиційного для регіону Лаціо винограду Санджовезе чи місцеве біле CastelliRomani.

Фото neturisto.ru/

Римляни у буквальному сенсі слова обожнюють їжу, і в них напевно є чому повчитися. У столиці Італії починаєш по-справжньому любити і поважати їжу, насолоджуватися кожним її прийомом, цінувати кожен ковток еспресо і кожний вечір, проведений у маленькій тратторії в серці Трастевере. Це місто бархатистої пасти, міцного еспресо, найніжніших субпродуктів і терпкого вина, і його неодмінно слід скуштувати на смак.

Головне фото andrewharper.com

Вам це буде цікаво:
Альберобелло: у світі труллів, вина і чарувань
Стареньке селище, котре колись було розташоване на території сучасного Альберобелло, було знищене і зведене заново не менш ніж сотню разів. І йдеться не про завоювання і нальоти войовничих чужинців. Ні, його свідомо руйнували самі мешканці. Як гадаєте, навіщо?
Азербайджан зсередини: заручини
Ми продовжуємо публікувати розповіді українки з азербайджанською кров'ю Сабіни Сафарової про дивовижну культуру Азербайджану. Дівчина продовжує вести свій авторський блог і сьогодні пропонує дізнатися тонкощі такої цікавої традиції як - заручини.
Амазонки з племені мосо: заповідник фемінізму в затінку Гімалаїв
Автори антиутопій пророкують сотні бід людям майбутнього, яким знову і знову забороняють грати весілля, та, схоже, не все так страшно. У китайській провінції Юньнань, коло самісінького підніжжя Гімалаїв, живе матріархальне плем'я мосо, якому поняття шлюбу зовсім не знайоме. У їхній мові немає слів «чоловік» і «дружина», утім, немає і багатьох інших, таких як «ревнощі», «війна» і «зрада», і на долю вони не скаржаться.
Ваш сніданок, сер! Або як починають свій день у різних країнах світу
Маленький тост, шматочок сиру і ковток міцної кави. «Це вам не шведський стіл!» – обурено пробурчить офіціант, дивлячись на незадоволене обличчя туриста. Щедрій українській душі не збагнути, як таким примудряються наїстись місцеві жителі. Тому перед подорожжю до нової країни варто знати точно, де звечора приготувати собі бутерброди на ранок, а де й запастися кількома літрами води!
Гагаузи: этнос Білого Півня
«Жив у глухому гагаузькому селі бідний селянин, і багатства у нього було – троє синів…» - так розпочинається одна з народних казок, створених гагаузами. Цей тюркський народ і насправді жив небагато, кочував селами, пас овець.
Що вони їдять: Україна
Розпещені домашніми борщами, голубцями та котлетами ми наївно вважаємо, що знаємо українську кухню як свої п'ять пальців і нічого примітного в ній немає, хоча насправді гастрономічна спадщина нашої країни значно багатша, аніж нехитре бабусине меню. Настав час згадати оригінальні українські страви, незаслужено забуті в епоху напівфабрикатів і швидкого харчування.
Що вони їдять: Болівія
Болівійська кухня – це багатогранність смаків, переважно успадкованих від давніх індіанців. Тільки у Болівії ви скуштуєте автентичні страви, приготовлені за їхніми справжніми рецептами, що не піддалися впливу європейських тенденцій. А після щедрої вечері з бананового пюре із м’ясом альпака, влаштувавшись зручно у кріслі-гойдалці з кухликом традиційного мате, спостерігатимете вражаючий захід сонця на схилах мальовничих гір.
ВІДЕО: Ремесла Узбекистану. Вироби з соломки
OUTLOOK пощастило побувати в гостинному Узбекистані і ближче познайомитися з ремеслами цієї дивовижної країни. Сьогодні ми розповімо вам про мистецтво виготовлення виробів з соломки, про те, які матеріали використовує майстер, в чому секрети і унікальні особливості цього ремесла. Відчувайте світ з нами!
Що вони їдять: Малайзія
Збудливий аромат малайської кухні простіше відчути, ніж описати. Спробуйте кинути у киплячий казан дрібку Індії, жменю Китаю, приправити пекучим настоєм Індонезії, спекотливим духом Марокко, додати пару капель Сіаму і томити на повільному вогні кількасот років, спостерігаючи, як дрібні розсипи португальських вливань тануть у строкатій амальгамі кулінарних традицій народів Малайзії – і ви пізнаєте блаженство.
Продається все: найкращі ринки планети
У наш час складно здивувати людину, особливо міську, якимось великим магазином або ринком, оскільки навіть у міні-маркеті біля будинку можна купити все. Утім, по всій планеті продовжують працювати легендарні базари, про які століттями складають легенди і розказують із захватом, розуміючи, що вони – набагато більше, ніж просто місце для збуту товарів.
Пляжі й античність – римське передмістя Остія
Стародавній, сповнений красот і пам’яток Рим щороку приваблює понад 30 мільйонів туристів. Побачити на власні очі Колізей, сунути руку у Вуста істини і кинути монетку у фонтан Треві – мрія будь-якого мандрівника. Але мало кому відомо, що лише в 30 кілометрах від столиці є не менш приваблива і поки що не окупована туристами Остія, котра славиться золотими пляжами, античними руїнами і найдавнішими, багато оздобленими термами. Розповідаємо, чим цікаве це передмістя, і чому його неодмінно варто відвідати, коли будете у Вічному місті.
Східна музика суфіїв: Кавалі
«Кохання виникає, коли ти дивишся в очі іншої людини і бачиш в них Бога», - так перекладаються рядки однієї з арабських пісень, що називається Кавалі. Їхнє авторство приписують східним мандрівникам суфіям, котрі, намагаючись знайти сенс існування, босоніж сходили півсвіту. У подорожах вони складали пісні, в яких розповідали про те, що їм довелося пережити.
Кабукі: тернистий шлях квітки
Традиційний японський театр кабукі завжди лишався загадкою для європейського менталітету: зрозуміти спектакль без підказок гіда може хіба що спеціаліст з культури Країни вранішнього сонця.
Ловля креветок в Оостдюнкерке: Так, я на коні!
Якщо в ранковий час прогулюватись пляжами місцини Оостдюнкерке, розташованій в одній із західних провінцій Бельгії, то можна побачити одразу декілька сонць. Одне, звісно, в небі, а інші – жовтими плямами, верхи на конях, що, тягнучи на собі здоровенні плетені кошики, повільно бродять мілиною Північного моря. Так тут виглядає полювання на креветок.
Таксі по-венеційському: гондоли
Мабуть, на планеті немає людини, яка би хоч краєчком вуха не чула про дивовижне італійське місто на воді. Венеція з її неповторною архітектурою, фантастичними пейзажами і власною атмосферою вже багато століть вабить людей з усіх куточків світу. І щоб відчути її на повну й побачити під несподіваним кутом, треба неодмінно поплавати на легендарних гондолах, про які ми розповідаємо сьогодні в рамках нашого циклу про транспорт-символ.
Живий танець. Полька
Цей танець не має жодного відношення до Польщі. У цьому життєрадісному і пустотливому темпі крутиться вся Європа і Америка, лише скромно додаючи до слова «полька» своє географічне розташування. Наприклад, фінська, андіжонська або навіть мексиканська. Саме з цієї хореографії починають діти, її ж вважають «вищим класом», який під силу лише витривалим танцюристам з міцним вестибулярним апаратом.
Мандалотерапія
Вчора я створила Всесвіт. Узяла трохи гороху, рису, гречки, пшона, зерен чорного, білого перцю і кардамону. Прихопила по жмені кави та анісу. Потім у всього цього з'явився центр. Він розростався, заспокоюючи мої думки. Коли ж останнє зернятко лягло в коло, я знову відчула забуту гармонію, крізь шум машин на проспекті почула птахів, повіяло ароматом фіалок, що їх так дбайливо вирощує сусідка в себе на балконі, а спогад про хвостатого Фунтика із п'ятого поверху викликав спалах ніжності до волохатого чудовиська.
Ілюзії Сикстинської капели
Понад півтисячі років тому, 1 листопада, перед очима захоплених римлян вперше постала Сикстинська капела. За цей час народжувалися і помирали як самі майстри розпису, так і цілі напрямки в образотворчому мистецтві, а на капелу, так само відкривши роти від захвату, споглядають уже наші з вами сучасники. Втім, милуючись черговим її хитросплетенням ліній або алюзивністю сюжету, пам’ятайте, що за фасадом зовнішнього лиску, як завжди, стоять до болю знайомі суперечки з нетерплячими замовниками, неприємні сюрпризи від стихії та загублене здоров’я художників-виконавців.
Що вони їдять. Голландія
Перше, що в Голландії обурює туриста, так це продуктовий вандалізм. Жителі цієї маленької північної країни звикли не церемонитися з беконом чи гарячими реберцями, навіть якщо ті щедро политі ягідним соусом. Тому все, що не влазить за обідом чи вечерею в шлунок, голландці з легкістю викидають на смітник, вважаючи їжу, що лишилася без уваги, не придатною для завтрашнього дня.
12 облич Південної Кореї
Колись висловити своє невдоволення грубістю чи скупістю господарів, а то й звернутися до якось божества з нескромним побажанням корейські селяни мали змогу лише в танці, вдягнувши при цьому маску. Зберігаючи свою анонімність, люди розігрували сцени з життя, плакали і сміялись. А наприкінці вистави доля нагороджувала хороших героїв і карала лиходіїв.
Закрити
Outlook facebook page